Гречані блоги

Річниця дебатів між Порошенком та Зеленським, які відбулися на стадіоні і остаточно визначили долю другого туру, дала старт розмові про підсумки року Зеленського на посаді. 

Громадяни згадували питання "з народу", які Зеленський задавав Порошенку, і задавали ті самі питання Зеленському, розуміючи, що відповідей на них так і нема.

Нещодавно керівник Держпраці (вже колишній) Роман Чернега заявив, що в Україні дуже багато людей працює нелегально. Він додав, що в деяких країнах право голосу на виборах мають лише платники податків і було б добре запровадити такий механізм в Україні та позбавити тих, хто нелегально працює, права голосу.

Зважаючи на темпи прийняття непродуманих законодавчих ініціатив, не варто легковажити заявами представників нової «зе-влади». Їх варто аналізувати, обговорювати, ставити питання. Чи можливо запровадити таку ініціативу в Україні? Чи не буде вона порушувати права людей?

Антагонізм між "східняками" та "західняками", "галичанами" та "данєцкімі" для сучасної країни вже не актуальний. Новий поділ України відбувається не за регіональним принципом, а за інтелектуальним та ідеологічним. Активна та думаюча меншість проти пасивної та нерозсудливої більшості.

Це не означає, що хтось кращий чи гірший, розумніший чи дурніший – ні. Вони просто різні: вони мають різні цілі, різні мотивації і різні інтереси.

Рішення про розпуск Верховної Ради прихильники нового президента біля будівлі парламенту зустріли з оплесками та радістю, однак більшість експертів мають абсолютно протилежні очікування... Навіщо Зеленському дострокові вибори в парламент, чи справді його указ порушує законодавство та чи варто очікувати на політичну чи економічну кризу.

Чому Зеленський поспішає з виборами до парламенту?

Саме це гасло було головним у виборчій кампанії Валерія Кальченка, коли він у 2001 році балотувався на посаду кіровоградського міського голови. Одна з його передвиборчих листівок досі(!) висить на стіні одного з будинків. Будинок приватний, тому комунальникам до неї байдуже, як, напевне, і власнику приміщення. Не знаю, чи поліграфію тоді робили кращу, чи з якоїсь іншої причини, проте факт залишається фактом…

Тоді Кальченко програв вибори – у нього вкрали перемогу, знявши з перегонів незаконним рішенням ТВК в ніч перед голосуванням. Ця технологія неодноразово застосовувалась у нашому місті. Проте свою передвиборчу обіцянку виконав – місто досі є! Та й обіцянки наших політиків, як видно, з тих часів суттєво не змінились. Мабуть, саме це з року в рік нам нагадує агітка-довгожитель…

Максим Дескат - 22 роки, член ВО "Свобода", народився й виріс в місті Світловодську, волонтер, доброволець ОДч "Карпатська Січ", член комбатантського об'єднання "Легіон Свободи".

Балотується до Кіровоградької обласної ради по округу №61.

Після трагічних подій 31 серпня 2015 року під Верховною Радою, де він брав участь в мирній акції протесту ВО "Свобода" проти антизаконних зрадницьких змін до Конституції України, разом зі мною, Максим був заарештований й звинувачений у вчиненні тяжких злочинів - вбивства праавоохоронців та в організації масових заворушень.

22 жовтня в Печерському суді відбулося чергове судилище над Максимом. Попередній термін утримання під вартою спливав 31 жовтня, тож, слідчі виступили в суді з клопотанням про продовження сроку досудового слідства й утримання під вартою Максима до 17 грудня 2015 року.

Під час розгляду клопотання, стороною обвинувачення були надані суддям відео-матеріали оперативної зйомки.
На кадрах цього відео пару разів був зафіксований Максим Дескат. В жодному з кадрів він не був помічений у передній шерензі мітингувальників. Він нікого не бив й навіть не шарпав. Він також не мав в руках жодних предметів, які можна було би вважати підручними засобами для нанесення тілесних ушкоджень (в яких його безпідставно звинувачують).

Єдине в чому він був помічений - присутність на мітингу, тримання в руках прапору ВО "Свобода", вигукування гасел.

В Кіровограді вже тривалий час не вщухають пристрасті стосовно перейменування міста. Власне, почалось усе ще на початках Української незалежності. Проте, реальний шанс отримати нову назву місто отримало лише з прийняттям закону «про декомунізацію».

І от зараз дискусії вибухнули з новим розмахом. А якщо бути точним – то ніякої дискусії не відбувається. Зараз в нашому місті йде потужна пропаганда за повернення російської імперської назви «Єлисаветград». Повернення цієї назви просувається місцевими політиками з двох причин: по-перше, як частина виборчої кампанії двох кандидатів на посаду міського голови, по-друге, як виконання зобов’язань перед московськими попами з УПЦ МП. А останні, в свою чергу, виконують довгострокове завдання своїх кураторів з ФСБ.

Після Революції Гідності політична сила, яка декларувала найбільшу кількість партійців і партійних осередків – Партія Регіонів, розвалилась. Політичний гігант на повірку виявився «Колосом на глиняних ногах». Однак, за законами фізики, ніщо не береться нізвідки і не зникає в нікуди. Тож і цей «гігант» залишив по собі цілу купу уламків. Куди ж поділось це політичне сміття і у що перетворилось?

А куди зазвичай дівається будівельне сміття? Ми несемо його на смітник, а далі, залежно від його стану, його сортують. Більша частина стає вторинною сировиною для будівництва чогось іншого. Щось можна просто помити чи почистити і використовувати за попереднім призначенням, щось переробити чи переплавити і виготовити щось кардинально нове, щось можна використати для фундаменту нової будівлі, найбезнадійніші уламки можна використати для трамбування тимчасового дорожнього покриття, а те, що лишається, просто закопують чи утилізують іншим способом.