Інтерв'ю

Костянтин Поляков про забезпечення, бойовий дух та звичайний день солдата в зоні АТО (ФОТО)

. 4232

Кіровоградець Костянтин Поляков, учасник АТО, який провернувся у Кіровоград через отримане поранення, зустрівся з місцевими медійниками, аби розповісти про життя звичайного солдата та повідомити чого насправді не вистачає українській армії.

Костя розповів, що в ніч на 12 липня позицію 79-ї окремої аеромобільної бригади з установки залпового вогню обстріляли супротивники. Ведуться дискусії, що за зброю використовували російські бойовики. Начебто обстрілювали не з "Града", а з новітньої розробки росіян "Торнадо". Кіровоградець у ту ніч чергував на посту, не добігши 300 м до бліндажа потрапив у зону дії зброї. Хлопцеві бойові товариші одразу надали першу допомогу: зупинили кровотечу, вкололи знеболююче. Далі госпіталь і тепер місячна відпустка у Кіровограді.

"Ми стали свідками народження української армії. Я думаю, армія, якої в Україні не було ще три місяці тому, дала гідну відсіч агресору. Але нам ще треба вчитися воювати, бо українська армія 23 роки вчилася їсти бюджет і просиджувати штани. 3 місяці чи 4 українська армія вчиться воювати. І робить це непогано".

Костя говорить, що військові не діляться на звання чи регіони, з яких вони прибули. Усі вони бойові побратими, які один одному намагаються якось підняти настрій чи підтримати одне одного. Разом з тим із самого початку були конфліктні ситуації із командуванням, хоча зараз у зоні АТО бойове побратимство взяло своє.

"На перших порах, коли частина дислокувалась не в зоні АТО, виникали час від часу конфліктні ситуації між, мабуть, офіцерським складом і рядовим складом частини. На жаль, тоді значна частина офіцерів подумала, що до них повернулися військові строкової служби. Чоловіки, які служили в армії за радянських часів, знають як офіцери ставились до рядових. Так от офіцери подумали, що молодих можна змусити збігати за чимось для себе. Тут в зоні АТО ситуація інша. Це дійсно бойове побратимство. Там не дивляться на військові звання, на те хто і скільки років у армії. Нарешті стало зрозуміло, що цей солдат буде прикривати спину офіцера".

Не такі страшні умови в зоні АТО, як їх малюють матері й дружини військових. Костя говорить, що можуть бути перебої з їжею чи водою, але настільки, щоб хлопці пили воду з калюж і спали на голій землі - такого в їхній бригаді немає.

"Моя посада телефоніст. Як не дивно, але в українській армії все як і 50 років тому. Ми так само прокладаємо польовки, ми використовуємо телефонний апарат зразка 1957 року, радіостанції зразка 70-80х років. Це вчорашній день, але штат сформований відповідно до цього всього.
Коротко, немає такого, що у всіх підйом рівно о шостій. У вільному режимі, але з умовою, що вчасно заступаєш на свій пост і т.д. Там де ми зараз були, ми не ставили стаціонарні намети. 11 числа надійшла інформація ночувати у щілинах з перекриттям, бо розвідка доповідала про можливість артилерійського обстрілу на позиціях. Хто в машинах ночував, хто в звичайних туристичних наметах, хто в спальних мішках чи на карематах. Такий варіант - похідно-польовий. На щастя, ми хоч туди не потягли армійські розбірні ліжка з матрацами і подушками. Тому що перед цим ми їх возили з собою, відповідно воно все під дощами мокло, почало пропадати і т.д.

Харчування - стандарт: тричі на день. Сніданок - каша, в обід суп з вранішньої каші і т.д. Але не треба, я хочу сказати, робити з цього трагедію. Це війна, бувало і гірше. Якщо є можливість забезпечити харчування особового складу, воно забезпечується, у тому числі і гаряче. Якщо десь немає такої можливості, то я на значний відсоток упевнений, що це не провина командування цієї конкретної військової частини. Якщо є суп і каша, якими б вони не були, це вже добре.

Я не був у ситуації, коли доводилось пити воду з калюжі. Були перебої з водопостачанням тиловим, але я думаю в більшості місць ситуація не така критична. Я не знаю скільки і де треба бути, щоб геть не було види чи що поїсти".

Головною проблемою сьогодні для військових є відсутність команди з боку вищого керівництва держави, через що армія зазнає значних втрат.

"Ми стоїмо на місці і зазнаємо втрат. Відповісти ворогові ми не можемо, хоча іноді маємо на це можливість".

Незважаючи на те, що бойові дії відбуваються і в населених пунктах, мешканці українським військовим активно не допомагають, говорить Поляков. Трапляється таке лише подекуди і рідко.

"Це важко назвати стосунками. Вони не протидіють українській армії, але і не підтримують її. На жаль, їм абсолютно все одно, і ми мусимо це констатувати. Але у деяких населених пунктах, наші колони навіть з радістю вітали".

Водночас жодних дій у напрямку налагодження контактів з місцевим населенням командування ні частин, ні країни загалом не здійснює.

"Як можемо працювати з місцевими, якщо там навіть українського ТБ немає? Починали говорити про те, що потрібно створювати польові друкарні, знову друкувати якісь польові газети і т.п. Ми намагались щось подібне робити, поширювати листівки, але цим має займатись не рядовий солдат"
Незважаючи на усі фактори хлопці в зоні АТО збираються тримати оборону до кінця.

Костянтин Поляков запевняє, ворога далі не пропустять. Сам же про себе додає: " відчув, що подорослішав". Але про війну дітям розказувати не буде: "в житті є безліч яскравих моментів, про які треба розказувати онукам. Про війну їм говорити не треба. Мій дідусь мені теж нічого не розповідав". Найближчий місяць перебуватиме у Кіровограді. Далі проходження військово-лікарської комісії, яка і визначить подальший шлях кіровоградського вояки.

"У супротивнка є постійний приток озброєння та техніки. Поки це не припинять, війна не закінчиться. Але далі їх не пустять. Хлопці готові стояти до кінця. Вже не будуть вони розповзатися. Не візьмуть ні Харків, ні Запоріжжя. Хочу звернутись до матерів. Якщо сьогодні ми заберемо тих, хто там, то війна буде тут. Вони не зупиняться. Кожен із тих хлопців, хто є там - герой".

 

Світлана Дубина
Фото автора

Поширюйте

Коментуйте


Реклама