Ольга Макаревич: Я зображаю те, що стосується кожного глядача…

Дівчина малювала завжди: як це зазвичай буває, спочатку на полях шкільного зошита, потім в окремому блокноті. Проте, показала свої картинки лише будучи студенткою, вже на другому курсі. Серед одногрупників одразу знайшлися ті, хто сказав: «А намалюй мені на руці?! Просто, ручкою» З того моменту усі студенти нині вже 34 групи, де і вчиться зараз дівчина, ходять розмальовані прекрасними квітами, смішними створіннями та оригінальними орнаментами. Відчувши зацікавленість її роботами, дівчина наважилася показати свої малюнки викладачеві з літератури. Оксана Гольник, яка вже на третьому курсі читала майбутнім журналістам постмодерну літературу, побачила в роботах Ольги глибоке світовідчуття.

Питання про відкриття виставки навіть не поставало – це розумілося само собою. До того ж дівчина вже встигла себе зарекомендувати як ілюстратора дитячих видань: на другому курсі Ольга ілюструвала власну дитячу казку про їжачків. Вже зараз студентка отримала замовлення на розробку ілюстрацій до збірки поезій Тамари Журби.

Виставка «Світ крізь скло моїх окулярів» відкрилася і викликала фурор серед студентів і, в першу чергу, серед викладачів. Подібні заходи – рідкість для факультету, де усі звикли читати українську літературу та вчити мовні норми. До того ж, вияв індивідуального Я, при чому такого оригінального, не міг залишити байдужим кожного, хто викладав у цій групі.

Як звичайна дівчина в один момент стала популярною і які плани вона має на майбутнє, ми вирішили дізнатись у самої художниці..

•    Ця виставка – твій дебют. Як почуваєш себе у ролі художника, який нарешті показав широкому загалу свої творіння?
– Спочатку було трішечки ніяково знаходитись перед такою кількістю людей. Був якийсь страх розчарувати тих, хто прийшов і очікує чогось цікавого та незвичайного. Але, на щастя, мої страхи не справдились і все пройшло успішно. Приємно, що картини сприйняли і кожен знайшов там щось своє, цікаве для нього. А це для мене найкраще, коли людина хоча б на хвилинку затримується біля картини і бачить там щось близьке їй. Відбувається щось подібне тесту Роршаха в настроєвому та ідейному ритмі картини. На моє здивування більшість присутніх звернули увагу на картину «місто танцюючих будинків», хоча я й не думала, що саме ця робота приверне стільки уваги. І кожен трактував її зі своїм власним відтінком. Я щаслива від того, що ті думки, які я хотіла передати малюнками знайшли розуміння, а також тому, що картини почали існувати, адже знайшли своїх глядачів, тобто ожили.

•    Коли взагалі відчула, що малювання – то твоє?
– Не було якогось такого моменту, що я прокинулась і відчула, що маю займатись саме цим. Малювала я завжди, з дитинства чортиків там всяких, потім в школі на уроках, колись, пам’ятаю, на уроці історії писала конспект в ілюстраціях, аби ліпше запам’ятовувати дати, вчила вірші за допомогою їх візуального зображення. Також в університеті на парах, до речі, перші ескізи картин представлених на виставці були намальовані на папірцях в клітинку, поряд із лекціями. Та з часом я вирішила, що варто почати цьому вчитися, адже ідей мала багато, але з моїми аматорськими вміннями зобразити їх в повній мірі, так як вони мені уявляються, не вдасться. Тож вже майже рік я вивчаю різноманітні техніки, аби удосконалити свої вміння і роботи.

•    Важко одразу сказати в якому жанрі працюєш. Як ти сама його називаєш?
Я якось не визначаю собі певні жанрові рамки, коли починаю працювати над картиною. Але на виставці мої роботи характеризували, як постмодернізм, сюрреалізм, абстракції. Тож я, мабуть, повірю в те, що кажуть глядачі, адже всі ці роботи адресовані їм і їм вирішувати, яким чином їх розуміти.

•    Кого із світових художників називаєш своїм кумиром?
-Таких, щоб були аж кумирами немає, бо я живу за принципом не створювати собі кумирів. Просто є художники, котрі мені подобаються. Це в основному сюрреалісти: Далі (без нього ніяк), Рене Магрітт (ідеї його картин просто унікальні), Пабло Пікассо ( чомусь найбільше емоцій викликає його «Герніка», не можна сказати, що я її дуже люблю, бо вона викликає якісь жахливі відчуття, але вона вражає).

•    Твої роботи напевне вже оцінював якийсь художник-професіонал? Якою була його думка про твої картини?
Майже всі роботи бачить Гусева Катерина Василівна, котра допомагає мені вчитися малювати, але вона не судить якось категорично, а навпаки допомагає виправити всі ті помилки, яких я допускаюсь, і пояснює чому ліпше робити так, а не інакше, аби я тих помилок не повторювала.

•    Твої картини мають глибокий зміст, часто закодований у символах, епізодах. Часто вгадують твою ідею чи все ж таки думки і бачення твоїх глядачів не сходяться з твоїми?
Картина – це не тільки те, що я туди вкладаю, а ще й те, що туди вкладає її глядач. Тобто кожен глядач є по суті моїм співавтором. І якщо ви побачили там щось, значить воно там і є. Як не крути кожна людина свідомо чи підсвідомо ловить цю ідею, а деталі вона розуміє вже на свій лад. Звичайно, судження кожного реципієнта чимось особливі й мають власний відтінок. Але такі речі для мене дуже цікаві, мені цікаво побачити характер і суть тих роздумів, клубочок яких почав розплутуватись з моєї основної ідеї, з самої картини. Я ж зображаю те, що на пряму стосується кожного глядача, намагаюсь показати людям їх самих і світ навколо них крізь скло окулярів спостерігача, який бачить світ, так, ніби це царство химерних речей та створінь, якими насправді є наш реальний світ.

•    Знаю, що творчі пориви в тебе проявились після першої власної книги, яку ти й ілюструвала. Ти продовжуєш свою роботу ілюстратора чи все ж таки спрямувала свою музу у напрямку окремих картин?
– Я фанат своєї справи. Я дуже люблю малювати. Тож залюбки поєднала і роботу над окремими картинами, і ілюстрування книг, тим паче я зараз ілюструю дитячі вірші Тамари Журби. Це надзвичайно цікава робота і мені подобається пробувати себе у різних стилях, напрямках, адже малюнки для дітей – це просто якийсь зовсім інший незвичайний світ.

•    Збираєшся розвивати свої вміння і в подальшому заробляти собі таким чином на життя? Чи все ж таки це залишиться твоїм захопленням?
Щастя, коли захоплення допомагають заробляти на життя.

Спілкувалась Світлана Дубина