Інтерв'ю

Галина Артеменко: Хотілося б навчити людей не бачити у приготуванні їжі лише щоденний обов'язок (ФОТО)

. 4229

Ви облизувались, читаючи її рецепти в інтернеті, пробували готувати разом з нею у кулінарній рубриці ранкового теле-шоу, куштували її випічку у кіровоградських кав’ярнях, а вже зовсім скоро зможете у неї повчитись. 

 

Кулінарний блогер Галина Артеменко, яка от-от розпочне роботу у першій в Кіровограді кулінарній школі, розказала «Гречці» як із філолога перетворилась на кулінара, і чому цьому навчитись може кожен.

- Як так вийшло, що після філфаку і кулінарія?
Справа в тому, що я любила це з дитинства. У мене готувала мама, і ця культура була прищеплена. Свій перший повноцінний пиріг, я спекла в сім років. Звісно мені допомагали. Я навіть після 9 класу хотіла йти вчитись в технікум на кухаря, але, на щастя, мене відмовили. Після філфаку я пішла працювати по спеціальності. Два роки я працювала в управлінні лісового господарства у прес-службі.

Але потім, я зрозуміла, що щось не те. Ніби і хороша робота є, і все гаразд з начальством, але ти не бачиш себе на цій службі через, наприклад, десять років. Я звільнилась і ще не думала, що буду працювати в сфері кулінарії. Просто взяла паузу, аби подумати, що я буду робити далі. Тоді мені запропонували пописати в інтернеті. Поступово я почала писати статті на кулінарних сайтах. Це було зручно. Адже по суті ти готуєш для домашніх, але потім ти все це фотографуєш. Так три роки я писала статті для сайтів, почала розуміти, що таке фуд-фото. Паралельно ми знімали відео для ранкового шоу. Це було більше в форматі хобі. Ц було цікаво, весело. По моїй кухні розливали все, що могли розлити.(Сміється) Багато було цікавих моментів, які не ввійшли в програму.

- Як вдаються такі апетитні фото?
- Плануєш якесь освітлення, починаєш купувати тонни посуду, для того, щоб тут така тарілочка була, а тут ось така. А потім ходиш по всіх своїх родичах і кажеш, «Ой, у вас тут така гарна ложечка, можна я її у вас заберу?». Всі починають мені зносити ложечки-скляночки. Стала читати більше про предметне фото. І поступово око якось налаштовується бачити, якісь речі через камеру. Починаєш розуміти щось в композиції, настройках свого фотоапарату.

- Зараз ти також печеш на замовлення, часом ділишся радісними відгуками клієнтів. Тяжко було починати?
- Якби я не була така тяжка на підйом, я б певно почала цим займатись раніше. Я довго боялась пекти на замовлення, бо це підвищений градус відповідальності. Бо коли ти печеш для своїх, то ти наче для себе це робиш. А для інших більш хвилювання. Наприклад, а чи сподобається? Адже смаки своїх близьких ти вже знаєш.

- Як ставишся до кулінарно-змагальних шоу?
- Негативно. Часто чую: «Тобі треба на «Мастер-шеф». Ні, друзі! Я не дерусь, не відрізаю нікому пальці і не тягаю за волосся. Це не моє. Для мене важливіше професійність ніж накручування популярності.

- Про кулінарну книгу не мріяла?
-  Мріяла. Хотілось би відкрити свою кафешку і видати кулінарну книгу. Певний відбиток філфаківський у мене залишився. Хотілось би навіть самій ту книгу зверстати, але не хочеться перемудрувати. Хочеться зрозуміти, що б це мало бути. Думала також про створення не так книжки, як брошурки, для учнів кулінарної школи. Коли людина зможе взяти книгу, а там будуть написані якісь основи, тонкощі, максимально спрощені, без заумних речей. Щоб людина розуміла наскільки просто це робиться, що може вплинути на те, що у мене це не вдасться.

- Коли з’явилась ідея кулінарної школи?
- Ідея організувати школу була давно. Бо працюючи в інтернеті є багато коментарів, на кшталт:"ой, у вас так все красиво, а от я нічого не вмію". І тут виникає думка, чекайте, це ж не проблема! І нарешті ми цю ідею почнемо втілювати в життя. В нас в місті такого не було, а в крупних містах це дуже популярна річ. Наша школа буде непрофесійна. Тобто просто для людей, які хочуть навчитись щось готувати, а не бачити в цьому щоденний обов’язок, а отримати кайф від процесу, проявити творчість. Їжа – це справа щоденна. Якщо ми отримуємо позитивні емоції від таких щоденних речей, то це позитивно відображається і на більш глобальних речах.

- Не страшно, що в школу прийде така людина, яку навчити не вдасться?
- Якщо людина прийде і захоче – у неї все вийде. Просто може комусь для цього потрібно більше часу і уваги, це так. Тому ми плануємо, що на майстер-класі буде по 7 людей – це оптимальна кількість, аби людина могла сама спробувати готувати, а не лише дивитись і записувати. Перший блок майстер-класів буде присвячений простій домашній випічці. Будемо розказувати базові речі. Наприклад, чим пісочне тісто відрізняється від рубленого, адже інгредієнти по суті ті самі, і де яке тісто застосовувати. Розказуватимемо про кекси, про мафіни і про те, що це різні речі.

"Гречка" обіцяє слідкувати за роботою кулінарної школи і давати читачам більше солодких новин.

Спілкувалась Анастасія Дзюбак

Фото із архіву Галини Артеменко

Поширюйте

Коментуйте


Реклама