6 серпня 2016 року Олегу Кулигіну, начальнику інженерної служби 3-го полку спеціального призначення ЗСУ з Кропивницького виповнилося б 45 років. Капітан Олег Кулигін, в мирному житті начальник дільниці Інгульської шахти ДП «СхідГЗК», 14 вересня 2014 року отримав смертельне поранення під час оборони Донецького аеропорту.
18 вересня 2015 року в Кіровограді було оголошено днем жалоби. Колектив Інгульської шахти, сусіди, родичі та військовослужбовці( вже легендарні «Кіборги») 3-го окремого полку спецпризначення прощалися з Олегом Борисовичем. Його поховали на Алеї Героїв Ровенського кладовища в Кропивницькому.
Олег Кулигін народився 6 серпня 1971 року в вугільно - шахтарській столиці Кіровоградської області місті Олександрії. Можливо це теж вплинуло на його подальшу долю, в усякому разі після закінчення в 1988 році середньої школи № 6, він вступив до Олександрійського ПТУ № 13, який закинчив з відзнакою, набувши спеціальність «Машиніст електровоза підземний».
Товариші по училищу пам’ятають його, як веселого, ініціативного і доброзичливого хлопця. Його товариш, в 2014 році начальник дільниці Інгульської шахти Руслан Шевченко, з яким вони товаришували з училища, згадує, як несподівано, рано-вранці, вони запропонували Олегу поїхати в Кривий Ріг, щоб поступити в Криворізький гірничо – рудний інститут. Олег, не довго думаючи, взяв документи і вони поїхали. Він завжди був рішучий і легкий на підйом. Руслан Станіславович згадує, що Олег в інституті і гуртожитку вирізнявся рішучістю і безвідмовністю, завжди мовчки одягався, коли його просили про допомогу і йшов, не питаючи, куди і навіщо – раз треба, значить треба.
Олег і тоді намагався бути самодостатнім. Заробляв на життя, шукаючи підробіток, зокрема розвантажуючи цукор. Був людиною слова, любив книжки, особливо по історії України. Але здобуваючи гірницьку професію, мріяв про військову службу, навіть хотів поступати в навчальний заклад, де готують працівників СБУ. Йому хотілося боротися з негараздами і захищати Україну ще тоді.
Після закінчення вишу він таки спробував втілити свою мрію в життя, але чомусь не склалося. Тоді Русалн Шевченко фактично і привіз друга в Кіровоград, де вже працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК». Так , в 1995 році Олег Кулигін потрапив на дільницю № 7(гідрозакладки), де і пропрацював до самої мобілізації. З 2007 року – начальником дільниці.
Згодом придбав в Кіровограді на шахтарському мікрорайоні «Шкільний» квартиру, де і проживав з сім’єю – дружиною і двома синами. Завжди був спортивним, часто ходив з дітьми на фортечні вали, де займалися пейнт – болом. В останні роки захопився гірськими лижами, їздив з друзями в Буковель.
Вдома все робив своїми руками, втім, як і в Донецькому аеропорту, куди написав заяву «за власним бажанням». Русалн Шевченко розповідає, що перед днем народженням, в серпні 14-го року, Олег прийшов до нього, свого кума, і розповів, що збирається йти захищати аеропорт, куди до цього лише возив зміну бійців. До речі, в Русална зберігається подарунок Олега, східний ятаган, підписаний.... «капітаном Кулигіним», але це військове звання він отримав багато років після цього підпису, вже будучи мобілізованим.
Олег часто телефонував друзям з аеропорту, розповідав, що в його підпорядкуванні є легкова «Шкода», на якій він їздить територією летовища, але їздити потрібно дуже швидко, бо по них постійно стріляють. В тилу ми цього навіть не уявляли, але Олег таки став захисником Вітчизни, як і мріяв. Більше того, він воював в самому пеклі, при цьому казав, що серед «мужиків, які ніколи не підведуть, і себе відчуває справжнім мужиком», тобто, він знайшов своє місце. Потім командир частини відзначив успішну роботу капітана Кулигіна при підготовці мінних полів. Вже будучи мобілізованим, Олег Борисович часто приїздив на шахту, допомагав вирішувати питання в інтересах військових, адже постачання армії тоді лягло на плечі народу. Колектив Інгульської шахти зібрав для потреб армії більше 250 тисяч гривень добровільних внесків, на які для мобілізованих шахтарів, згідно заявок, були придбані одяг і військове спорядження.
Олег на шахті був душею товариства, вмів розрядити ситуацію і зняти напругу , і навіть в умовах смертельної небезпеки не забував жартувати, наприклад розповідав, що на обід у них був шашлик, який вони…забрали у сепаратистів. А може і не жартував… Вже потім по телевізору ми бачили, в яких умовах доводилося воювати нашим «кіборгам», що собою являв аеропорт, а він і звідти підтримував кума, коли той захворів, мовляв, не переживай, куме, ми з тобою ще пограємо у футбол. Не судилося…
В повідомлення про смерть Олега на шахті не зразу повірили, аж поки звідти не пере - телефонували Руслану Шевченку, як куму загиблого, і повідомили про подробиці трагедії. Під час обстрілу осколок потрапив Олегу в шию вище бронежилету і врятувати його не змогли. Через кілька днів тіло капітана Кулигіна під обстрілом вивезли з аеропорту Донецька.
Витрати по похованню і допомозі сім’ї Кулигіна взяла на себе Інгульська шахта. Нещодавно колеги встановили нову гранітну стелу на могилі Героя. Олега Кулигіна було посмертно нагороджено Орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеню. В школі № 6 Олександрії відкрито меморіальну дошку на честь Олега Кулигіна. Всім, хто його знав, і досі не віриться в його смерть, але сталося те, про що він мріяв – він захистив свою Батьківщину! Навіть ціною власного життя. І не задумуючись, зробив би це ще раз.
Не питай, хто поліг на Майдані,
Не питай, кого вбили в Донбасі.
Кат московський в скривавленій рясі
І його яничари погані
Цілять в тіло твоє і у душу.
Убивають дітей і дружину!
… Встав убитий товариш: «Я мушу
Знову йти, захищать Україну»!
Сергій Полулях.
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
