Артем Чапай: От у вас прибрали пам’ятник Кірову, там можна було б поставити пам’ятник бабусі (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2035

13 грудня у Кропивницькому письменник і журналіст Артем Чапай презентував свою книгу «Тато в декреті». «Гречка» розпитала автора про батьківство, роль бабусі та про міста дружні до родин із дітьми.

 

chap1

Артем і його дружина Оксана заздалегідь планували – з дітьми в декреті сидітимуть порівну, аби рівномірно розподіляти батьківські обов’язки і не втрачати професійних навичок. Але так склалось, що насправді потрапив у декрет він вже з другим малюком: коли старшому було три, а молодшому близько року. Як результат досвіду такого активного «татівства» друком вийшла книга. Головна її ідея – чоловік може справитись з дитиною так само як і жінка.

chap2

chap3

Чапай жартує, як тільки він став сидіти в декреті з дітьми, до нього почали звертатись журналісти з проханнями розповісти: «як воно там», але щодня те саме роблять сотні тисяч жінок і не отримують додаткової похвали. Переконує, немає проблеми з дітьми, але є дискомфорт від різкої зміни кола спілкування і часом дійсно не вистачає спілкування з дорослими.

chap4

- Є такі речі з якими ти важко справляєшся, що дружина із певним завданням впоралась би швидше і легше?

- Єдина процедура, яку ти не можеш зробити – це грудне вигодовування. Я пішов в декрет, коли малому було 10 місяців і Оксана лише вночі його годувала. Все інше, що робиться руками – без проблем – руки то в чоловіка і жінки однакові. В перші дні у мене просто були моменти слабкості. Коли я думав, що все це до одного місця, що мамі було б простіше. Але потім розумієш, що не було б. Зараз тобі складно, бо ти не розумів на скільки складно було їй. Різниця в тому, що, як правило, коли чоловікові стає важко, він завжди може «спихнути» відповідальність на жінку. А жінці, як би важко не було, вже немає на кого перекласти відповідальність, і вона мусить справлятися. Але жінка теж, коли народжується дитина, не знає що робити. Немає інстинкту міняти памперси, це точно. Це все розвивається. Якщо жінка може навчитись, то може навчитись і чоловік.

- Є якась різниця в татовому і маминому вихованні?

- Вважається завжди, що тато суворіший, а мама м’якша. У нашому випадку, по-моєму, я м’якший. Дозволяю їм таке, що Оксана б не дозволила. Наприклад, кидати м’ячем по вимикачу. Мені здається, що це прикольно. І не для того, щоб він навчився влучно кидати. Мене просто настільки захопила винахідливість дитини в чотири роки. Він хоче навчитись вмикати і вимикати світло, не дістає і придумав, що можна по ньому влучати м’ячем. Тому я це заохочую з точки зору розвитку розуму.

- У книзі є цілий розділ присвячений бабусям. Розкажи про це більше?

- От у вас зняли пам’ятник Кірову, це привід поставити біля ОДА пам’ятник бабусі (Сміється). Тому що в українському суспільстві, якби хтось порахував, могло б виявитись, що в середньому бабуся проводить з дітьми більше часу ніж тато. Це сумно, але правда. Бо є активні тати, але багато й таких, що вважають, що 30 хвилин провести з дитиною і почитати їм на вечір моралі перед сном – цього досить. Багато татів, які приходять з роботи і вважають «я зморений, мені можна подивитись телевізор». Або коли після робочого тижню чоловік вважає, що він відпрацював і він може на вихідні відпочити і від сім’ї в тому числі. Це класно, коли може відпочити і чоловік, і жінка. Але, як правило, це може тільки чоловік. Тобто він в кращій ситуації.

Повертаючись до бабусь. Є такий жарт, що справжніх мачо виховувала одностатева пара – мама і бабця. Тому вони і вважають, що «справжній мачо» дітьми не повинен займатись, бо його батько ним теж не займався. І це передається з покоління в покоління.Розумію, що ситуації різні в людей. По-перше, не в усіх зберігаються хороші стосунки з батьками. Не завжди бабусі можуть і хочуть допомогти. Нам дуже пощастило: у нас хороші стосунки з батьками наші мами якраз повиходили на пенсію і що немало важливо, ми перші в наших сім’ях маємо дітей. Відповідно, це перші внуки і в бабусь ще безліч ентузіазму, бо вони давно і довго чекали онуків. У мене троє братів. Думаю, коли в наймолодшого будуть діти, то мама скептичніше ставитиметься до «приїдь на тиждень, допоможи». Ми з одного боку заздримо тим, у кого бабусі живуть в одному місті. Наші бабусі живуть в Івано-Франківській області. Відповідно, ніч їхати для них це довго і важко, для нас дорого постійно їм купувати квитки. Тому викликати їх доводиться лише в крайніх ситуаціях. Крайня ситуація у нас була переважно під час «відсидки» у декреті Оксани. Бо найтяжчий період був, коли старшому лише виповнилось два роки, і народився молодший. Проблеми були скоріше психологічні. Бо старший почав дуже ревнувати. Настає період, коли він починає усвідомлювати, що він не центр всесвіту, і ось перед ним на столі лежить доказ того, що в мами тепер інший центр всесвіту.

- У книжці ти писав про Геную. Це такий образ міста, непристосованого для дітей. А яким має бути місто пристосоване?

- Наприклад, Відень. Це місто, де на кожній станції метро є ліфт. Метро там збудували давно, але зараз спеціально перебудували по-сучасному. У кожному кафе є стільчики для дітей. Плюс часто є крісло для грудного вигодовування – таке крісло в кутку, куди жінка може сісти, відвернутись спиною від всіх і погодувати. В туалетах є місця для пелинання майже скрізь. Але головне - це громадський транспорт. У Відні у будь-який трамвай, автобус ти сядеш з візочком. Наприклад, в метро, біля кожних дверей є місце для двох візочків. Там можуть стояти інші люди, але як тільки бачать візочок – одразу звільняють місце. Коли їде трамвай, то на табло показує інформацію, що, наприклад, лишилось 3 хвилини до прибуття звичайного трамваю, і 5 хвилин до прибуття трамваю, куди можна зайти з візочком. Це перш за все стосується людей з інвалідністю, бо їм ще складніше ніж людям з дитячими візочками. Але це далеко не скрізь. Європа теж різна. Гуляючи в Мадриді як туристи, ми півгодини шукали кав’ярню де можна посадити дитину, так і не знайшли і дитина в нас сиділа в колясці поки ми їли. Загалом, у наших містах багато де тату набагато легше справлятись з дітьми ніж мамі, бо часом доводиться просто піднімати і переносити 20-кілограмовий возик.

Детальніше про досвід Артема Чапая у вихованні дітей можете дізнатися, прочитавши книгу автора "Тато в декреті".

chap6

chap5

chap7

chap8

chap9

chap12

chap10

chap13

Анастасія Дзюбак

Фото: Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв