Тетяна Бородіна: Хочу, щоб хлопці, які воюють, знали, що і тут про них теж піклуються

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1218

50-річна Тетяна Бородіна, яка два роки допомагала армії, погодилася стати завідувачем їдальні військової частини спецназу в Кропивницькому після того, як її попередницю спіймали на крадіжці продуктів. Волонтер дуже швидко навела порядок на кухні, -повідомляє Цензор.НЕТ.

 

Полк займає історичну будівлю в центрі Кропивницького. Їдальня розмістилася в колишній стайні. Тут височенні стелі, а величезний зал заставлений столами. Буквально на днях між ними з'явилися горщики з квітами, що моментально перетворило приміщення. Це відбулося за ініціативою нової завідуючої їдальнею. Після того, як на цій посаді стала працювати волонтер Тетяна Бородіна, спецназівці натішитися не можуть: їжа стала смачною, її, виявляється, вистачає на всіх, а в самій їдальні з кожним днем стає все затишніше.

Зараз, коли в зону АТО виїжджають невеликі групи спецпризначенців, решта особовий склад знаходиться тут. І всіх треба нагодувати, як мінімум, обідом, а тих, хто в наряді - ще сніданком і вечерею. Командир полку, призначений на цю посаду півроку тому, дізнавшись про крадіжку завідуючої їдальні, не побоявся заявити про це і скласти акти.

"Перший раз ми прийшли на вечерю невеликою комісією, і тут же з'ясували, що кількість приготованих порцій не відповідає числу людей, які повинні були прийти, - каже полковник Олександр Трепак. - Завідуюча їдальнею заметушилася: кухарі зараз досмажать рибу. Але виявилося, вона навіть не була розморожена. Цілий ящик явно був підготовлений до виносу з території частини. Через кілька тижнів ми повторили свій рейд. І знову виявилося, що приготовлено набагато менше, ніж потрібно. Знову кухарів спіймали на рибі. Але в цей раз вона була порізана на порції, але смажити її ніхто не збирався. На той час я вже знав про "вікно в Європу", яке пробила завідувачка їдальні в стіні, що межує з містом. Через нього і відвантажували все заощаджене, і прикривали плакатом ... Третього разу вирішили не чекати. Склавши ще один акт, звільнили завідувачку їдальні та її матір, яка працювала кухарем, і тут з'явилось найскладніше питання: хто зможе завідувати їдальнею і не красти? За два роки спілкування з волонтерами, які допомагали моєму батальйону, коли я був його командиром, зрозумів, що адекватних і чесних людей можна знайти саме в їхньому середовищі. Подзвонив Тетяні Іванівні, попросив її знайти потрібну людину. Раптом з'ясувалося, що вона сама по утворенню завідувала виробництвом ... Їй знадобилося небагато часу, щоб розібратися з усіма тонкощами нашої їдальні. Через тиждень після її появи бійці стали хвалити приготовлену їжу. Навіть каші стали смачними. Ну а як інакше? Якщо в неї покласти масла скільки потрібно, а не економно, то і смак стає іншим. Виявилося, частина отримує достатньо продуктів, щоб годувати дітей різноманітно ".
- Ну, можна було б багато чого додати в раціон військових, - посміхається Тетяна Бородіна. - Чомусь зовсім непередбачені фрукти, хіба що яблука. Ні зелені, меду. Якби я кинула клич, волонтери все це привозили б регулярно. Але, виявляється, на кожен продукт повинен бути сертифікат ... Мені б дуже хотілося годувати бійців різноманітніше, корисними продуктами. Зрозумію систему краще - і буду шукати шляхи, як це можна поліпшити.

 

 

 

Тетяна Іванівна усміхнена і енергійна. Але як тільки розмова заходить про нюанси її нової роботи, тут же одягає окуляри,  дістає свої записи, меню на тиждень і перетворюється в відповідального працівника.  Коли людина захоплена своєю роботою, то розповідає про неї так цікаво, що заслуховувати.

- Щоп'ятниці ми складаємо перелік страв на наступний тиждень, - каже Тетяна Іванівна. - Я вже знаю, що є на складі, тому виходжу з цього. Дивіться, чим ми годуємо на цьому тижні: салат вітамінний з огірків з цибулею, макарони з сосисками, м'ясо тушковане з пшеничною кашею, борщ з м'ясом та пампушками, котлета з гречаною кашею ... У раціоні солдатів є і битки, і шніцелі. Не можна ж давати хлопцям тільки смажені страви. І у нас завжди є вибір - ми пропонуємо бійцям два салати, два гарніри, дві перші страви. Якраз перед моїм призначенням в їдальню купили нову роздавальну лінію, як у кафе. Ми натішитися на неї не можемо. Це і зручно, і красиво.

Після звільнення попередньої завідуючої і її матері-кухаря ми поговорили з рештою кухарів, які добре бачили, що відбувалося на кухні, і домовилися: у нас не буде криків і лайки. Тим більше, що над їжею цього ні в якому разі не можна робити, інакше все це "вберуть" в себе страви. Вже протягом першого тижня моєї роботи виявилося, що продуктів на полк виділяється достатньо, вони якісні. І всі приготовані страви не з'їдаються. Тому ми домовилися: залишкову готову продукцію можна забирати. Ну не викидати ж їжу. Крім того, у когось сім'я велика, а комусь  не хочеться готувати ще й вдома. І таким чином всі питання в нашому кухонному колективі були вирішені. Коли кухарі стали підходити до мене і говорити: "Тепер на зміну йду радісно і спокійно", мені аж на душі потеплішало. Для мене це - найкраща нагорода за роботу.

- Тетяно Іванівно, а чим ви займалися до того, як стали завідувати їдальнею в полку?

- Була волонтером, - посміхається жінка. - Активно брала участь у всіх подіях ще під час Майдану. Пам'ятайте, на Європейській площі перед рядами солдатів внутрішніх військ стояли мами з написами на грудях? Я була серед них.

А коли почалася війна, в центрі Кропивницького активісти розбили намет і стали збирати допомогу армії. Я туди і прийшла, як тільки її встановили, і увійшла в громадську організацію "Серця матерів Кіровоградщини". На пожертвувані гроші купували мобільні телефони, оптику,  каски. Містяни несли продукти і медикаменти. З холодами ми зробили оголошення,  що потрібно зігріти наших солдатів. Бабусі почали в'язати шкарпетки. Ми знайшли компанію,  яка шила валянки, нам передавали і справжні теплі кожухи. Кулінарна сотня Кіровограда робила вітамінні суміші, сушила супи і борщі. Все це ми в першу чергу віддавали спецпризначенцям полку, який знаходиться в нашому місті. Ми ж знали про те, що наші хлопці були в найгарячіших точках: і в Донецькому аеропорту, і на кордоні з Росією, де потрапили в оточення, охороняли Краматорський аеродром, склади зі зброєю в Артемівську, які намагалися захопити сепаратисти ...

- Хтось із ваших рідних теж пішов захищати Україну?

- Ні, але ж це не означає, що я повинна залишатися в стороні. Для мене кожен з військових - рідна людина. Мій сусід по будинку потрапив в оточення під Іловайськ, пройшов полон. На щастя,  його швидко повернули. Так Саша розповідав, як під дулами автоматів їх змушували підстрибувати. Мене це налякало і змусило працювати на благо армії ще активніше. Дівчатка-волонтери придумали акцію: варити солдатську кашу та продавати її в центрі міста у вихідні дні, а на виручені гроші купувати все необхідне для плетіння маскувальних сіток. Я намагаюся брати участь у всіх цих активних рухах.

Так як ми багато спілкувалися з бійцями полку, я не раз чула про неподобства на кухні. А коли Олександра Сергійовича призначили командиром полку, він сам запросив волонтерів,  щоб обговорити співпрацю,  розуміти,  хто чим допомагає,  звідки йде допомога. У нас є волонтери в Німеччині і Чехії, які збирають допомогу саме для 3-го полку спецпризначення. Після цієї зустрічі ми почали спілкуватися з командуванням частини більш системно. І ось одного разу дзвонить мені Олександр Сергійович: "Потрібно знайти порядну людину, яка б керував нашій їдальні". Я задумалась.  І зрозуміла,  що сама годжуся для цієї роботи. Друга моя професія - вчитель української мови та літератури, але в школі я не працювала, була вихователем в дитячому саду. А перша отримана освіта - технолог приготування їжі. А в той момент я не працювала. І згадала принцип, який змусив багатьох людей зайнятися волонтерством: якщо не ми, то хто? І пірнула в роботу з головою.

Під час нашої бесіди Тетяну Іванівну кілька разів викликали кухарі. То потрібно було уточнити, що саме давати на обід хлопцям, то спробувати готовий суп.

- У кожного кухаря свій смак, - посміхається Тетяна. - Є у нас одна дівчинка, так вона боїться сіль додавати, щоб не пересолити. Так їжа має спочатку солодку, як лікарняна. Ось вона постійно мене викликає знімати пробу. При цьому їдці у нас вдячні. При мені жодного разу ще не було, щоб від якоїсь страви відмовилися. Для мене самої було багато нового. Найнесподіваніше, що я дізналася: на день на одного бійця держава виділяє 60 гривень. Сюди входять транспортні витрати, зарплата робітників, комунальні послуги. І при цьому ще й три рази треба здорового чоловіка погодувати. Це ж мало! Дуже мало!

- Як ваша сім'я поставилася до такого несподіваного повороту у вашому житті?

- Син дуже переживає, щоб я не підірвала на новій роботі здоров'я - і без того слабке. А дочка підтримує. З чоловіком жартую останні місяці, бачимося по телефону. Ми з ним уже дід і бабуся - у нас четверо онуків! Не секрет, що іноді мене відкрито запитують, чому ти така активна, кому це потрібно? Але я дуже хочу, щоб хлопці, які воюють, знали, що і тут про них теж піклуються. Можу в маршрутці про це сказати, коли починаються, знаєте, такі розмови про те, що все погано, ніхто нічого не робить. Робити потрібно в першу чергу нам самим, кожному на своєму місці. Я постійно запитую службовців в полку: ви не голодні, вам смачно, порції достатні, що ще вам приготувати? І всі дівчатка, які працюють на кухні, також щиро цікавляться у хлопців, чого б їм хотілося. А для себе я вирішила: якщо здоров'я не підведе, тут, в полку, затримаюся.

 

У Тетяни Іванівни троє онуків. Навесні сім'я очікує появи ще одного малюка.

Коли Тетяна Іванівна зняла білий халат і залишилася в футболці, погляд зупинився на кольоровому татуюванні у неї на руках:

- Перші татуювання я зробила в сорок років. Це була золота рибка і акула. Я ж по натурі золота рибка, але якщо мене доведуть або скривдять, стаю акулою! У 44 роки додала малюнок з букв А і С. З них починаються імена моїх дітей - Артем і Світлана. Саме чудове, що мою невістку звуть Алеся, а зятя Сергій. І я їх дуже люблю. Так що букви тут теж підійшли. А обрамлення буквам я придумала сама: це сонце з променями і жучок сонечко. Іноді мене запитують: ти зробила татуювання по молодості, по дурості? Ніхто не очікує почути те, що я говорю: ні, по зрілості. Мені 50 років, а відчуваю я себе на 18.

 

- Призначення Тетяни Іванівни я вважаю одним з найбільш вдалих призначень в полку, - сказав полковник Олександр Трепак після екскурсії по столовій і моєї бесіди з завідувачкою. - Її прихід і робота команди, яку їй вдалося згуртувати і організувати, показує: так до своєї справи потрібно ставитися кожному.

Тетяна Іванівна усміхнена і енергійна. Але як тільки розмова заходить про нюанси її нової роботи, тут же одягає окуляри,  дістає свої записи, меню на тиждень і перетворюється в відповідального працівника.  Коли людина захоплена своєю роботою, то розповідає про неї так цікаво, що заслуховувати.

- Щоп'ятниці ми складаємо перелік страв на наступний тиждень, - каже Тетяна Іванівна. - Я вже знаю, що є на складі, тому виходжу з цього. Дивіться, чим ми годуємо на цьому тижні: салат вітамінний з огірків з цибулею, макарони з сосисками, м'ясо тушковане з пшеничною кашею, борщ з м'ясом та пампушками, котлета з гречаною кашею ... У раціоні солдатів є і битки, і шніцелі. Не можна ж давати хлопцям тільки смажені страви. І у нас завжди є вибір - ми пропонуємо бійцям два салати, два гарніри, дві перші страви. Якраз перед моїм призначенням в їдальню купили нову роздавальну лінію, як у кафе. Ми натішитися на неї не можемо. Це і зручно, і красиво.

Після звільнення попередньої завідуючої і її матері-кухаря ми поговорили з рештою кухарів, які добре бачили, що відбувалося на кухні, і домовилися: у нас не буде криків і лайки. Тим більше, що над їжею цього ні в якому разі не можна робити, інакше все це "вберуть" в себе страви. Вже протягом першого тижня моєї роботи виявилося, що продуктів на полк виділяється достатньо, вони якісні. І всі приготовані страви не з'їдаються. Тому ми домовилися: залишкову готову продукцію можна забирати. Ну не викидати ж їжу. Крім того, у когось сім'я велика, а комусь  не хочеться готувати ще й вдома. І таким чином всі питання в нашому кухонному колективі були вирішені. Коли кухарі стали підходити до мене і говорити: "Тепер на зміну йду радісно і спокійно", мені аж на душі потеплішало. Для мене це - найкраща нагорода за роботу.

- Тетяно Іванівно, а чим ви займалися до того, як стали завідувати їдальнею в полку?

- Була волонтером, - посміхається жінка. - Активно брала участь у всіх подіях ще під час Майдану. Пам'ятайте, на Європейській площі перед рядами солдатів внутрішніх військ стояли мами з написами на грудях? Я була серед них.

А коли почалася війна, в центрі Кропивницького активісти розбили намет і стали збирати допомогу армії. Я туди і прийшла, як тільки її встановили, і увійшла в громадську організацію "Серця матерів Кіровоградщини". На пожертвувані гроші купували мобільні телефони, оптику,  каски. Містяни несли продукти і медикаменти. З холодами ми зробили оголошення,  що потрібно зігріти наших солдатів. Бабусі почали в'язати шкарпетки. Ми знайшли компанію,  яка шила валянки, нам передавали і справжні теплі кожухи. Кулінарна сотня Кіровограда робила вітамінні суміші, сушила супи і борщі. Все це ми в першу чергу віддавали спецпризначенцям полку, який знаходиться в нашому місті. Ми ж знали про те, що наші хлопці були в найгарячіших точках: і в Донецькому аеропорту, і на кордоні з Росією, де потрапили в оточення, охороняли Краматорський аеродром, склади зі зброєю в Артемівську, які намагалися захопити сепаратисти ...

- Хтось із ваших рідних теж пішов захищати Україну?

- Ні, але ж це не означає, що я повинна залишатися в стороні. Для мене кожен з військових - рідна людина. Мій сусід по будинку потрапив в оточення під Іловайськ, пройшов полон. На щастя,  його швидко повернули. Так Саша розповідав, як під дулами автоматів їх змушували підстрибувати. Мене це налякало і змусило працювати на благо армії ще активніше. Дівчатка-волонтери придумали акцію: варити солдатську кашу та продавати її в центрі міста у вихідні дні, а на виручені гроші купувати все необхідне для плетіння маскувальних сіток. Я намагаюся брати участь у всіх цих активних рухах.

Сподобалася стаття?
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв