Психолог Олена Каліман: Діти взагалі проблем не мають - проблеми мають батьки

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2694

Робота в навчальних закладах, індивідуальні консультації дітей із практикуючими психологами стають в Україні звичною практикою. Про те, що хвилює батьків та дітей на сьогодні, та як вирішувати психологічні проблеми, «Гречка» поспілкувалася із психологинею з Кропивницького, представницею ГО «Центр психологів-практиків» Оленою Каліман.

 

- Розкажіть про Вашу громадську організацію та хто є вашими клієнтами?

- За основним місцем роботи я працюю в дитячому садочку №14 вже 11 років. В громадській організації «Центр психологів-практиків» я півтора року. До нас приходять і дорослі, і батьки з дітьми. В нашій організації по місту вже більше 400 осіб, членство не фіксоване і не платне. Члени організації додаються до нашої спільноти, вони стають учасниками тренінгів та семінарів. Ми організовуємо різноманітні тренінги на теми, які можуть бути цікавими нашим колегам. За великим рахунком ми й створили громадську організацію, щоб зробити спільноту психологів, щоб обмінюватися досвідом, підвищувати свою кваліфікацію. Наприклад, я не хочу їхати в Київ, тому ми організовуємо тренінг тут і тоді тренінг їде до нас. Ми збираємо гонорар, організовуємо людей і вже вчимося тут. Основна сфера нашої діяльності – це арт-терапія, робота з дітьми та сім’ями, також ми з колегою вже працювали із ЛГБТ категорією (ред. термін для позначення представників лесбійок, ґеїв, бісексуалів і трансґендерів). Зокрема в минулому році в партнерстві моєму із фондом Gender Z ми видали книгу «Всі діти любові», в якій розповідається про виховання дітей в одностатевих родинах.

— Author

- Тренінги спрямовані тільки на навчання психологів?

- Тренінги організовуємо звичайно ж не тільки для спеціалістів. Слухачами можуть стати всі бажаючі, кому цікава та чи інша тема. Це і батьки, і педагоги. Є звичайно й вузькоспеціалізовані семінари, де вже учасники мають мати певну освіту. Батьків серед слухачів зазвичай менше. Ми плануємо запустити дитячо-батьківську групу, але це все поки що в планах. Скажу із практики, що батьки не надто хочуть ходити в такі групи, їм легше віддати дитину в школу раннього розвитку, а в цей час вирішувати свої справи. Проте загалом, практика звернень до психолога стала більш поширеною. Наприклад, навіть років п’ять тому це здебільшого були знайомі, знайомі знайомих, тобто коло людей, які зверталися до психолога було досить вузьке. То на сьогодні, прийти вирішити певні питання із психологом – це нормальна поширена практика. Я навіть працюю по скайпу із клієнтами з інших країн, які потребують допомоги психолога україномовного та російськомовного. Розуміння того, що потрібно вирішувати проблему із психологом, значно підвищилося.

— Author

- Які на сьогодні найбільш поширені психологічні проблеми в дітей?

- Я вважаю, як психолог, що діти взагалі проблем не мають. Проблеми мають батьки та оточення. Саму ж проблематику доцільно окреслювати згідно якихось періодів, адже те, що турбує підлітків – явно не турбуватиме дошкільнят. Хоча десь щось і перегукується. Наприклад, що стосується дошкільного віку, то часто звертаються із питанням психологічної кризи дитини після розлучення батьків. Батьків хвилює як це вплине на дитину, чи буде в неї страх. Проте, як на мене, то страхи в дітей дошкільного віку спровоковані дорослими. Дитина не народжується зі страхами , ми дорослі провокуємо ці страхи у них. Якщо розглядати підлітків, то це найскладніша категорія. Вони недовго ходять на консультації, терапевтичні заняття. Підлітки відвідують психолога поки їм цікаво. Якщо психолог починає копати глибше, коли їм потрібно десь відкриватися, то вже потім у них більше вмикаються захисні механізми. Для підлітків взагалі головне, щоб було спілкування, поруч однолітки, їм важливо бути в групі, бути включеними. Найчастіше до нас звертаються підлітки, яких вважають аутсайдерами, які стають об’єктами боулінгу та насмішок. На жаль, в наш час це дуже поширено. Таких дітей небагато. На сьогодні з таким бурхливим користуванням соцмереж найчастіше, ця «травля» відбувається саме в мережі. Найгірше, що про це не знають ні батьки, ні класний керівник. Особистість дитини треба поважати, але все ж дорослим варто контролювати, хто і що пише її дитині. Це не означає, що варто читати всю переписку, але знайти шляхи, щоб дізнатися, що відбувається у віртуальному житті дитини потрібно обов’язково.

— Author

- Чи перегукуються подібні проблеми у дітей із віковими кризами?

- Звичайно, вікові кризи мають місце. Якраз в ці періоди і загострюються реакція на всі накопичені образи, травми, тяжкі ситуації. Наприклад, криза 3-х років проявляється через позицію « я сам». Дитина прагне бути самостійною. В дитини загострюються в цей період свої межі, вона прагне відвоювати певний простір, відчути себе подалі від мами. Батькам, які гіперопікують дитину, важко відпустити своє дитя і дозволити йти в різних чобітках до садочка чи ще якісь такі їхні «я сам» дозволити. Я не говорю, що варто абсолютно все дозволяти, але лишити своєму чаду право на його рішення та його простір потрібно, оскільки це матиме вплив і на подальший його розвиток як особистості і становлення в суспільстві. Наступна вікова криза, коли дитина йде в школу, коли їй потрібно адаптуватися в соціумі та навчальній діяльності. Якщо дитина не готова до школи, то навчатися не вона йде, а її батьки. Батьки збирають портфель, батьки вчать домашнє завдання і так далі. «Ми поробили уроки, ми почитали, ми вивчили» - стає звичною практикою для таких сімей. Результатом такого підходу , як один із варіантів, може стати безвідповідальність дитини і в дорослому житті, інертність і тому подібне. Що ж стосується підліткових криз, то вони охоплюють період від 10 до 15 років. В цей час вони намагаються вийти з-під контролю батьків. Їм важливішим є їхнє оточення, спілкування з однолітками. Але це не означає, що всі, хто вирвався із батьківської опіки, ті стануть хуліганами. Знову ж таки, не варто напряму перешкоджати підліткам, ставити перед фактом «не підеш і все», а треба це обігрувати так, щоб дитина відчувала оцю волю, а батьки могли контролювати це збоку, давши поради чи зупинивши в потрібний момент. - Тобто, як вікові кризи чи певні події та стреси вплинуть на психологічний стан та зростання особистості дитини, залежить напряму від дорослих? - Так, поведінка та стан дитини в будь-якому випадку, напряму залежить від оточення. Це не означає, що дитина стане асоціальним елементом, як в нас полюбляють говорити, через те, що вона зараз в кризовому періоді. Цей період не виправдовує певні дії дитини.

— Author

- Що є першим сигналом для батьків, що вони роблять щось не так , і варто звернутися до психолога?

- Якщо брати менший вік дитини, то це часті істерики. Тут також може бути дві сторони медалі, адже дитина вчиться контролювати себе. Причини можуть бути різні: коли дитині на її істерики дають все, що вимагає, і таким чином вона маніпулює батьками, або ж навпаки дитину ігнорують і вона таким чином намагається привернути до себе увагу. Тобто в обох випадках варто проконсультуватися із психологом. Також варто слідкувати за відповідністю розвитку дитини до вікових норм. У молодшому шкільному віці найчастіше батьки скаржаться, що дитина не хоче навчатися. Психолог в такому разі може проаналізувати емоційно-вольову сферу маленького клієнта та допомогти батькам зрозуміти причини, щоб знайти шляхи їх вирішення та навчитися взаємодіяти з дитиною.

— Author

- Чи змінилися за останні роки, із розвитком суспільства, психологічні проблеми в дітей та їх прояв?

- Звичайно. По-перше, діти зараз стали набагато активніші та сильніші. На жаль, за цей час також з’явилося багато дітей із патологіями розвитку. Якщо раніше, наприклад, це була одна - дві дитини на весь садочок, то на сьогодні, це мінімум одна дитина в кожній групі. Ця тенденція зберігається, тому за інклюзивною освітою велике майбутнє. Покоління батьків теж змінилося. Якщо раніше до моральних якостей було більше уваги, то зараз це відійшло на другий план. Батьки можуть негативно мотивувати дитину до садочка та вихователів, до вчителів та друзів. «Не будеш слухатися – підеш в садочок» - ця фраза налаштовує дитину, що садочок - це покарання, а значить це погане місце. Також неприпустимо обговорювати недобрими словами педагогів при дитині. Тому мораль і в самих дітей почала так би мовити «шкутильгати». Але все ж діти стали сильніші, обізнані в гаджетах, грають в ігри, чим певним чином розвантажують себе.

— Author

- До речі, про гаджети. Наскільки це впливає на дитину і чи може це стати причиною якихось її психологічних розладів? Як боротися із залежністю дітей від таких новинок техніки?

- Якщо дитина спілкується із батьками постійно, а не весь вільний час сидить в гаджетах, то вона житиме в реальному світі. Гаджети будуть в житті, але вони не будуть визначальними та не впливатимуть на характер дитини. Залежність від них у дітей від початку формують батьки. Адже дитина із гаджетом – це зручна дитина. Дорослі займаються своїми справами, а дитина прилаштована з телефоном. Крім того батьки часто самі залежні від телефонів, планшетів, комп’ютерів. Якщо батьки запропонують дитині завершити вечір казкою із книжечки, а не грою в гаджеті перед сном, тоді вже буде інший рівень сприйняття дитиною цього пристрою.

— Author

-Які на Вашу думку найдієвіші психологічні методи в роботі з дітьми?

- Дуже гарні результати від використання казкотерапії, арт-терапії, метафоричних асоціативних карт, піскотерапії. Кожен із методів використовується в окремих випадках, де вони є більше чи менше дієвими. Хочу акцентувати увагу, що велику роль відіграє й сама особистість психолога. Людина чи то доросла, чи маленька – відчуває від тебе певний заряд. Психолог маєш бути доброзичливим, вміти відкривати людину. Ця професія як покликання: якщо ти будеш фальшивити, то не зможеш працювати. Особливо швидко це вловлюють діти. Тому взаємовідношення теж відіграє роль у використанні технік та методів, адже чим би ти не займав дитину, але якщо нема контакту, то й терапевтичного результату не буде.

— Author

- Казкотерапія – це один із методів, які почали використовувати у психологічній терапії для дітей не так давно. В чому її суть та переваги?

- Казкотерапія відноситься до арт-терапевтичних методів. Цей метод словесний, коли психолог разом із дитиною складає казку. Різниця терапевтичної казки із звичайною казкою полягає у меті від змісту. Якщо це виховна мета, то варто складати казку, в якій акцентувати увагу саме на тому, що ви хочете в дитині виховати. Наприклад, якщо хочете виховати акуратність, то головним героєм може бути фея акуратності, яка відвідує неохайних діток, а в казці може бути звірятко, скажемо для прикладу якогось вовчика. Так-от жила була фея акуратності та жив-був Вовчик, в якого завжди все було неохайно складено. Одного разу до нього прийшла фея, яка все поприбирала зробила все чистим та гарним та й полетіла. Вовчик вихвалявся друзям, що в нього все дуже чисто та прибраного. Друзі його хвалили. Але наступного дня фея не прилетіла до нього, і знову все було брудним, а перед друзями не було чим хвалитись. Тому Вовчик сам став і навів порядок. Тобто, суть в тому, що через казку та певні образи в ній, таємничі та загадкові, передається саме ось ця мета, яку ви ставите перед собою, працюючи з дитиною. Такі казки використовують при терапії від страхів дитини, де кошмари називаються кошмариками, тобто словесно зменшується те, що хвилює дитину та стає вже не таким суттєвим і грізним. Використовують терапевтичні казки і при певних хворобах чи то енурез, чи навіть тонзиліт. А якщо цю казку складати із дитиною, то ефект буде ще кращий. Перевага казко терапії ще й полягає в тому, що для цього нічого особливого не потрібно: просто слова, фантазія та знати мету, з якою ти її складаєш.

— Author

-Щоб Ви від себе порекомендували сучасним батькам у вихованні дітей?

- Сьогодні є тенденція до того, що батьки реалізують в дітях те, чого свого часу хотіли вони самі, але не мали змоги цього зробити. Дітей загружають різними гуртками і секціями, репетиторами і так далі, хоча дитині не все це приносить задоволення. Я за щасливе повноцінне дитинство та здоровий глузд батьків. Щоб в дитини було дитинство, прогулянки в парк, спільно проведений відпочинок із батьками, ігри, якісне дозвілля з батьками. Щоб дитинство було дитинством , а не напічкуванням дітей: не всім бути піаністами, балеринами та боксерами. Треба вміти почути дитину, що їй до душі, а не свої нездійснені плани та мрії втілювати, використовуючи її. Тобто треба мати міру, поменше фанатизму. І звичайно ж, батьки повинні пам’ятати, що будь-який стан дитини залежить від того, як дорослий подасть їй цю ситуацію. Навіть стан горя можна піднести так, що це стане варіантом норм і не спровокує травм. Дитина – це продукт виховання. Робота з дитиною – це в першу чергу робота з батьками.

— Author

Спілкувалась Таміла Чорноморець

Фото із особистої сторінки Олени в Фейсбуці

 

Сподобалася стаття?
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв