Боєць АТО: брат назавжди залишиться у моєму серці (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2359

Олег та Олександр Паршутіни – рідні брати. Разом вони були всюди. Навіть на схід країни у зону антитерористичної операції, щоб захищати Україну, поїхали разом. Тільки один залишився живим, а іншого забрала війна…

Олександру 37 років, Олег був старший від брата на 5 років. Обидва чоловіки народилися у Кропивницькому (Кіровограді) де і провели своє дитинство. Згодом їхня сім’я переїхала у село Соколівське Кіровоградського району. Після навчання у школі Олександр здобув професію майстра оздоблювальних робіт, а Олег – електрогазозварника. Потім обоє проходили строкову військову службу у внутрішніх військах. Після армії брати одружилися та працювали водіями. А вже згодом, до їхніх родин прийшла війна…

- Нам з Олегом прийшла повістка у сільську раду (с. Соколівське Кіровоградського району – ред.), зателефонували і сказали, що потрібно з’явитися до військкомату у Кіровограді. 31 березня 2014 року нас забрали, а 1 квітня – ми були вже у Маріуполі. У перший же день, скоріше вечір, нас відправили у Донецьку область село Олексіївка, у наметове містечко, куди поїхало сорок чоловік. Одних залишили у селі Василівка, а ми з Олегом потрапили в Олексіївку. Ми пробули там місяць, проходили навчання та набиралися досвіду, що і як потрібно правильно робити, коли знаходишся на службі на території кордону. Нам пообіцяли, що ми побудемо там лише 45 діб, - згадує перші дні на сході країни Олександр Паршутін.

Олександр – сержант, а у його брата Олега було звання молодшого сержанта Державної прикордонної служби України.

- Ми були разом з братом в одній військовій частині. Пробувши місяць в Олексіївці, нас перевезли в інше село – Василівку, там була прикордонна застава. Ми звідти кожного дня їздили до кордону.

Наприкінці травня 2014-го братам надали довгоочікувану відпустку.

- Один раз з Олегом ми були у відпустці, але б я це так не назвав. Тому що, нас відпустили на 5 діб разом з дорогою, тому тільки 3 дні ми побули вдома. Ми приїжджали як раз перед тим, коли у моєї старшої донечки мав бути останній дзвінок.

Потім брати знову повернулися у зону АТО.

- Олег залишався у Василівці, а мене вже в останній місяць мого перебування у зоні АТО перевели в село Успенка. Це десь за 18 – 20 кілометрів від Василівки. Коли я їздив на виїзди у Амросіївку (там мобільний спецпідрозділ був), час від часу заїжджав у Василівку, щоб побачити Олега, зустрітися з ним, бо по телефону не скажеш того, чим хотілося поділитися з братом.

Кожного дня брати телефонували один одному, підтримували, запитували як справи, ділились найпотаємнішим.

Щодо проживання та їжі, Олександр розповідає наступне:

- Знаєте, у кожного різні думки з приводу цього. У принципі, ми не були голодними. Коли ми заступали в наряд, нам видавали консерви. На добу – це дуже мало було. Можна було сісти і за один раз все з’їсти, не хотілося розтягувати, а доводилося. Бувало, смажили картоплю, але це тільки вдень можна було робити, бо вночі не можна вогнище розпалювати, потрібно все робити тихо, щоб ніхто нічого не бачив. Ми ж охороняли кордон, то повинні були всіх бачити, але так, щоб нас не бачив ніхто.

На той час, коли Олег і Олександр були разом у заставі Василівка, село Успенка потрапило під обстріли.

- Там, недалеко від цього села, від контрольно-пропускного пункту Успенка зупинялася колона з нашими військовими, от по ній весь час вівся обстріл. Ми ж знаходилися недалеко, нам все добре чути було. Стріляли в основному з гранатомета. З граду спочатку не стріляли, вже пізніше почали обстрілювати. А Василівку не чіпали, бо сама застава знаходиться у середині села, поруч дитячий садок, приватні будинки, і взагалі, це було найспокійніше місце, ніхто навіть і не міг подумати, що так станеться, що і Василіку обстріляють.

Після того, як Олександра перевели в Успенку, його брат залишився у Василівці. Тоді Олександру надали ще одну відпустку. 2 серпня 2014 року він мав повертатися з дому у зону АТО, а 31 липня йому зателефонували і повідомили про смерть брата.

- Ще 30 липня ми з Олегом, розмовляли по телефону. Говорив, що у нього все добре. А вранці 31-го мені зателефонували і сказали, що сталася біда. Вночі, коли мій брат і наші військові побратими відпочивали, будинок, у якому вони перебували, обстріляли з гранатомета. Чотири чоловіки загинуло, у числі яких був і мій брат Олег… Він назавжди залишиться у моєму серці. Декому пощастило, залишилися живі. У нас є здогадки, що їх хтось міг просто «здати» серед місцевих жителів сепаратистам, де вони знаходилися.

Олег Паршутін, за мирних часів працював на Кіровоградському хлібозаводі. Молодший інспектор прикордонної служби 1-ї категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу «Іловайськ» Донецького прикордонного загону

Загинув 31 липня 2014 року під час мінометного обстрілу терористами прикордонної застави Василівка Амвросіївського району Донецької області.

В останню путь Олега Володимировича Паршутіна, кіровоградці провели 2 серпня 2014 року з Театральної площі. На прощальну панахиду прийшли родичі, друзі та побратими загиблого. Поховали чоловіка на алеї для почесних поховань на Рівнянському кладовищі… 8-го серпня йому було посмертно призначено орден «За мужність» III ступеня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни. Згодом у Кропивницькому вулицю Аерофлотська перейменували на вулицю Олега Паршутіна. У чоловіка, якому було лише 39 років, залишилися дружина та донька.

Після смерті брата, Олександр, у якого дві маленькі донечки, так і не повернувся з відпустки на Схід країни у зону АТО, адже їх мати Марія Дем’янівна, потрапила до лікарні, тож син залишився доглядати за нею. Згодом чоловік отримав посвідчення учасника бойових дій.

Олександр каже, що наразі роздумує над тим, аби підписати контракт та повернутися на схід.

- У цій війні ні кінця, ні краю не видно. Коли вона закінчиться – не відомо. Тож я же роздумую над тим, аби підписати контракт та повернутися на схід, у зону АТО. Тільки мати з дружиною та донечками категорично проти, але вони завжди підтримують мене і мій вибір, - говорить Олександр.

Фото Олександра Паршутіна

Спілкувалася Альона Большова

 

G

Сподобалася стаття?

Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв