Юрій Андрухович розповів про сподівання на збірку поезій та оперу за своїм романом

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1333

Кропивницький – друге місто, де офіційно презентували новий роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції». Перед презентацією, «Гречка» поспілкувалась з автором і ділиться розмовою з читачами.


 

- Цього разу ми з видавцем спробували інший варіант презентацій – не туровий, а від нагоди до нагоди. Ніби книжка вже не першої свіжості, але маємо надію, що якщо збудувати ці заходи, то буде якийсь контакт з публікою. Наступні будуть у травні в Тернополі і Львові. В моєму рідному Франківську презентація буде аж під час фестивалю «Порто Франко», бо це дає можливість зробити презентацію якоюсь особливою і унікальною подією. Дуже розраховую, що це буде не просто презентація, а по своєму музичний спектакль. Це вимагає тривалішої роботи для реалізації. Минулорічний фестиваль показав, що дуже багато позафранківської публіки збирається, тому хочеться це представити і для них.
Далі буде Одеса - в вересні. Це вже не зовсім презентації, а швидше вечір «Коханців Юстиції». Я їх називаю КЮ, або Q.

Що чекаєте від публіки у Кропивницькому?

- Пам’ятаю, під час мого першого візиту в ваше місто, це була презентація «Лексикону інтимних міст», зал бібліотеки був заповнений вщерть і було багато контакту з публікою.
Цього разу я готовий розповідати щось з того, що не виразно присутнє в книжці. Відкривати секрети і позатекстові моменти, щось почитати. І готовий до запитань.

Як сприймаєте те, що вам часто задають запитання, які взагалі не стосуються літератури?

- Якщо не буде запитань по темі, то доведеться відповідати на всі інші. Не можу сказати, що запитань, які не стосуються літератури більше. Просто їх вихоплюють з контексту. Головне, що під час ретрансляції в медіа, журналісти вибирають заголовки і якісь моменти, на яких акцентують, і вони кидаються в очі більшою міро. Я не закритий в цьому сенсі. Просто є такий момент, що будь-які мої коментарі з приводу, наприклад, політики, це всього на всього мої коментарі. До них не можна ставитись як до заяв якогось політика чи громадського активіста. Це говорить людина, яка підкреслює свій індивідуальний підхід, і яка хоче висловлювати свої судження досить незалежно. Але на хід подій ці судження особливого впливу не мають. Тому, якщо комусь цікаво знати – прошу запитувати. Але наслідків з цього ніяких не буде.

Кілька років тому ви казали, що не пишете поезію. А зараз?

- Зараз ні. Але на поетичну збірку сам сподіваюсь. Це така справа, до якої я ставлюсь дуже обережно. Важливо бути відкритим до того, що певного дня чи ночі зав’яжеться канал зв’язку із центром, який диктує вірші і почне їх диктувати. Набагато простіше і зрозуміліше собі обдумувати прозу. Ось я знаю, що у мене звільняється кілька місяців підряд і треба сісти і написати щось. Із віршами так не можна. До них треба бути готовим постійно. Коли вони з’являються то відкладати їх смертельно.

На «Коханців Юстиції» з’явились вже відгуки. Ви їх читаєте?

- Про велику частину я навіть не знаю. Дехто показує їх мені. Зараз наша літературна критика перемістилась здебільшого в інтернет та значною мірою в соцмережі,де мене немає. Підозрюю що я не прочитав більшості публікацій з тих, які були присвячені «коханцям». Мені навіть складно уявити багато там рецензій чи мало.

Мені не вистачає таких традиційних форм рецензування, як воно колись було в якихось літературних журналах.

- Було таке, що ви читали якусь критику на свої тексти і думали: «Неправда, не писав я про то»?

- Напевно. Прикладів не зможу навести. Я себе ловив на відчутті ніяковості і у випадку негативної рецензії, і у випадку позитивної. У випадку негативної думаєш: «Та ні, я ж набагато краще і цікавіше це писав», а у випадку з позитивною: «Та ні, я не заслужив аж на такі високі оцінки.» Але на моє переконання, це закономірність, що автор від початку не прочитує всіх тих змістів, які можна виловити, і для цього і є критики. Критики це власне люди які дошукуються інших змістів.
От коли критик дійсно старається прочитати, зануритись у твір, а він плоский, то тоді повинні народжуватись негативні рецензії.
А коли там знаходять те, що я начебто вкладав, я починаю їм вірити, що таки вкладав, якщо це мені симпатично.
Найпростіший приклад мені запам'ятався, коли у 2004 році італійською мовою вийшла «Московіада». Минуло понад 10 років від того, як я його написав. І він для мне геть не був якимось трепетним матеріалом. Видавець організував декілька презентацій на півдні Італії. Загалом у них презентації відбувають так, що для початку вони запрошують якогось літературознавця, який розповідає про твір. І от в одному з міст виступив молодий італійський літературознавець з лекцією про мій роман «Московіада», з якої я страшенно багато дізнався. Наприклад, я ніколи не задумувався що подорож героя починається на 7 поверсі ( а 7 поверх поєднується з 7 небом), а завершується глибоко в підземеллях. Тобто ми маємо вертикальний рух згори в низ. Я ніколи не задумувався тому що особисто я жив на 7 поверсі у цьому гуртожитку, і мій герой там живе. У мене була кімната 729 і на цьому поверсі жили слухачі вищих літературних курсів.
Те, що початківець літературознавства підійшов до тексту з такими інструментами вишукування міфологем мені було приємно.

Якимись музичними проектами зараз займаєтесь?

Я продовжую співпрацювати з гуртом «Карбідо» . Гурт перестав бути суто польським: тепер нас там четверо. Двоє поляків і двоє українців. Нещодавно ми видали п’ятий альбом – «Літографії». В основі лежать мої вірші, присвячені старому Станіславу («Літографії старого Станіслава» - цикл в збірці «Середмістя»). У вересні плануємо тур Україною. Можливо до вас заїдемо, ще будемо домовлятись. Також маємо таку виставу «Альберт або найвища форма страти» - це один із розділів Q покладений на візуальну мову і мову звуків. Все взаємодіє в дуже тугому комплексі. Візуалізація на екрані, троє виконавців, включно зі мною, на сцені і звісно голос Уляни – співачки і контрабаса, на якому грає Марк Токар. З Уляною і Марком в нас є одна власне лемківська історія – спектакль в трьох частинах «Антонич удома». Він справді класний, але дуже дорогий як на цей вимір.
На фестиваль «Meridian Полтава» маю надію, що будемо з «Енеїдою» (мультимедійний проект «.Безкінечна подорож, або Енеїда», який представили Юрій Андрухович та агенція «АртПоле» до 175-річчя повного видання «Енеїди» - авт.).
Зараз я думаю яких саме музикантів мені запросити на «Порто Франко», щоб зробити коханців юстиції. Насправді я мрію про те, що це буде нова опера, як «IYOV» (Опера, яку режисер Влад Троїцький визначає як містично-театральне дійство для препарованого рояля – авт.). Але вони чесно не беруться за це тепер. Вони хочуть займатись цим пізніше, поза фестивалем. Бо на фестивалі вони сконцентровані на організаційних речах і це на шкоду мистецтву.

А далі патріарха чекав літературний вечір у театрі, історії про новий роман та улюблені поезії, думки щодо свободи вивчення літератури в школах і вишах та давній друг ЮА - художник Ігор Смичек в залі. Про це та інше, всі, хто пропустив зустріч, зможуть дізнатись із подкасту, який «Гречка» опублікує згодом.

Анастасія Дзюбак

Фото Валерії Жовтун

 

G

Сподобалася стаття?

Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв