файно

Інтерв'ю

Юрій Андрухович розповів про сподівання на збірку поезій та оперу за своїм романом

. 4753

Кропивницький – друге місто, де офіційно презентували новий роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції». Перед презентацією, «Гречка» поспілкувалась з автором і ділиться розмовою з читачами.


 

- Цього разу ми з видавцем спробували інший варіант презентацій – не туровий, а від нагоди до нагоди. Ніби книжка вже не першої свіжості, але маємо надію, що якщо збудувати ці заходи, то буде якийсь контакт з публікою. Наступні будуть у травні в Тернополі і Львові. В моєму рідному Франківську презентація буде аж під час фестивалю «Порто Франко», бо це дає можливість зробити презентацію якоюсь особливою і унікальною подією. Дуже розраховую, що це буде не просто презентація, а по своєму музичний спектакль. Це вимагає тривалішої роботи для реалізації. Минулорічний фестиваль показав, що дуже багато позафранківської публіки збирається, тому хочеться це представити і для них.
Далі буде Одеса - в вересні. Це вже не зовсім презентації, а швидше вечір «Коханців Юстиції». Я їх називаю КЮ, або Q.

Що чекаєте від публіки у Кропивницькому?

- Пам’ятаю, під час мого першого візиту в ваше місто, це була презентація «Лексикону інтимних міст», зал бібліотеки був заповнений вщерть і було багато контакту з публікою.
Цього разу я готовий розповідати щось з того, що не виразно присутнє в книжці. Відкривати секрети і позатекстові моменти, щось почитати. І готовий до запитань.

Як сприймаєте те, що вам часто задають запитання, які взагалі не стосуються літератури?

- Якщо не буде запитань по темі, то доведеться відповідати на всі інші. Не можу сказати, що запитань, які не стосуються літератури більше. Просто їх вихоплюють з контексту. Головне, що під час ретрансляції в медіа, журналісти вибирають заголовки і якісь моменти, на яких акцентують, і вони кидаються в очі більшою міро. Я не закритий в цьому сенсі. Просто є такий момент, що будь-які мої коментарі з приводу, наприклад, політики, це всього на всього мої коментарі. До них не можна ставитись як до заяв якогось політика чи громадського активіста. Це говорить людина, яка підкреслює свій індивідуальний підхід, і яка хоче висловлювати свої судження досить незалежно. Але на хід подій ці судження особливого впливу не мають. Тому, якщо комусь цікаво знати – прошу запитувати. Але наслідків з цього ніяких не буде.

Кілька років тому ви казали, що не пишете поезію. А зараз?

- Зараз ні. Але на поетичну збірку сам сподіваюсь. Це така справа, до якої я ставлюсь дуже обережно. Важливо бути відкритим до того, що певного дня чи ночі зав’яжеться канал зв’язку із центром, який диктує вірші і почне їх диктувати. Набагато простіше і зрозуміліше собі обдумувати прозу. Ось я знаю, що у мене звільняється кілька місяців підряд і треба сісти і написати щось. Із віршами так не можна. До них треба бути готовим постійно. Коли вони з’являються то відкладати їх смертельно.

На «Коханців Юстиції» з’явились вже відгуки. Ви їх читаєте?

- Про велику частину я навіть не знаю. Дехто показує їх мені. Зараз наша літературна критика перемістилась здебільшого в інтернет та значною мірою в соцмережі,де мене немає. Підозрюю що я не прочитав більшості публікацій з тих, які були присвячені «коханцям». Мені навіть складно уявити багато там рецензій чи мало.

Мені не вистачає таких традиційних форм рецензування, як воно колись було в якихось літературних журналах.

- Було таке, що ви читали якусь критику на свої тексти і думали: «Неправда, не писав я про то»?

- Напевно. Прикладів не зможу навести. Я себе ловив на відчутті ніяковості і у випадку негативної рецензії, і у випадку позитивної. У випадку негативної думаєш: «Та ні, я ж набагато краще і цікавіше це писав», а у випадку з позитивною: «Та ні, я не заслужив аж на такі високі оцінки.» Але на моє переконання, це закономірність, що автор від початку не прочитує всіх тих змістів, які можна виловити, і для цього і є критики. Критики це власне люди які дошукуються інших змістів.
От коли критик дійсно старається прочитати, зануритись у твір, а він плоский, то тоді повинні народжуватись негативні рецензії.
А коли там знаходять те, що я начебто вкладав, я починаю їм вірити, що таки вкладав, якщо це мені симпатично.
Найпростіший приклад мені запам'ятався, коли у 2004 році італійською мовою вийшла «Московіада». Минуло понад 10 років від того, як я його написав. І він для мне геть не був якимось трепетним матеріалом. Видавець організував декілька презентацій на півдні Італії. Загалом у них презентації відбувають так, що для початку вони запрошують якогось літературознавця, який розповідає про твір. І от в одному з міст виступив молодий італійський літературознавець з лекцією про мій роман «Московіада», з якої я страшенно багато дізнався. Наприклад, я ніколи не задумувався що подорож героя починається на 7 поверсі ( а 7 поверх поєднується з 7 небом), а завершується глибоко в підземеллях. Тобто ми маємо вертикальний рух згори в низ. Я ніколи не задумувався тому що особисто я жив на 7 поверсі у цьому гуртожитку, і мій герой там живе. У мене була кімната 729 і на цьому поверсі жили слухачі вищих літературних курсів.
Те, що початківець літературознавства підійшов до тексту з такими інструментами вишукування міфологем мені було приємно.

Якимись музичними проектами зараз займаєтесь?

Я продовжую співпрацювати з гуртом «Карбідо» . Гурт перестав бути суто польським: тепер нас там четверо. Двоє поляків і двоє українців. Нещодавно ми видали п’ятий альбом – «Літографії». В основі лежать мої вірші, присвячені старому Станіславу («Літографії старого Станіслава» - цикл в збірці «Середмістя»). У вересні плануємо тур Україною. Можливо до вас заїдемо, ще будемо домовлятись. Також маємо таку виставу «Альберт або найвища форма страти» - це один із розділів Q покладений на візуальну мову і мову звуків. Все взаємодіє в дуже тугому комплексі. Візуалізація на екрані, троє виконавців, включно зі мною, на сцені і звісно голос Уляни – співачки і контрабаса, на якому грає Марк Токар. З Уляною і Марком в нас є одна власне лемківська історія – спектакль в трьох частинах «Антонич удома». Він справді класний, але дуже дорогий як на цей вимір.
На фестиваль «Meridian Полтава» маю надію, що будемо з «Енеїдою» (мультимедійний проект «.Безкінечна подорож, або Енеїда», який представили Юрій Андрухович та агенція «АртПоле» до 175-річчя повного видання «Енеїди» - авт.).
Зараз я думаю яких саме музикантів мені запросити на «Порто Франко», щоб зробити коханців юстиції. Насправді я мрію про те, що це буде нова опера, як «IYOV» (Опера, яку режисер Влад Троїцький визначає як містично-театральне дійство для препарованого рояля – авт.). Але вони чесно не беруться за це тепер. Вони хочуть займатись цим пізніше, поза фестивалем. Бо на фестивалі вони сконцентровані на організаційних речах і це на шкоду мистецтву.

А далі патріарха чекав літературний вечір у театрі, історії про новий роман та улюблені поезії, думки щодо свободи вивчення літератури в школах і вишах та давній друг ЮА - художник Ігор Смичек в залі. Про це та інше, всі, хто пропустив зустріч, зможуть дізнатись із подкасту, який «Гречка» опублікує згодом.

Анастасія Дзюбак

Фото Валерії Жовтун

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама