Поліцейський Олексій Пономаренко: «Я не за нагородами йшов у зону АТО» (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1155

 


Патрульному поліцейському Олексію Пономаренку з Кропивницького 29 років. Ще декілька років тому, він працював у сфері ремонту автомобілів. Але його життя змінила війна.

 

po 6

У 2012 – 2013 роках у військовій частині у Канатово, поблизу Кропивницького. Після того він потрапити в зону АТО.

po 1- Як ти потрапив у зону АТО?
- Після того як відбув строкову службу, мене майже відразу призвали до лав Збройних сил України, навесні 2014 року під час першої хвилі часткової мобілізації. Тоді я потрапив до 17-го батальйону територіальної оборони Кіровограда. Я й без мобілізації збирався йти до військкомату, не міг спокійно переживати те, що відбувається. Після проведення навчання і бойового злагодження рота, до складу якої я входив, була направлена до Херсонської області, де охороняла стратегічно-важливі об’єкти. Зокрема, ми охороняли Північно-Кримський канал та Каховську ГЕС від диверсійних груп. Потім, наш батальйон був направлений на підсилення Приазовського рубежу оборони з дислокуванням у Мелітополі Запорізької області. Ми несли службу на блокпостах біля міста та охороняли військовий аеропорт. Потім була ротація, ми опинилися спочатку у Луганській, а згодом і у Донецькій областях.

- Який у тебе був позивний?
Позивного як такого у мене не було. Товариші називали мене «Борода», в принципі, як і зараз колеги по службі називають, а у радіоефірі спілкувалися по номерах.

- Як батьки віднеслись до твого рішення?
- Звісно мати дуже переживала, говорила, що дуже хвилюється, плакала. Але якщо держава потребує, то значить треба. Я ж присягу давав. Тим більше, не міг спокійно дивитися на те, що відбувається у нашій країні. Я не за нагородами йшов у зону АТО, чи як деякі – за гроші. Я йшов туди боротися за країну, як і мої побратими.

- Чи страшно тобі було у зоні АТО?
- Я намагався думати про те, що на мене чекають вдома мої рідні і це не давало мені часу на роздуми про погане. Завжди був на позитиві, адже і так нелегко було. Намагався і товаришам підіймати бойовий дух.
Війна забрала багатьох моїх побратимів під час обстрілів ворожої артилерії та нападу диверсійних груп… Хочу подякувати їхнім рідним, за те, що вони виховали справжніх патріотів, котрі поклали своє життя за цілісність і майбутнє нашої держави та попросити у них вибачення за те, що вони втратили своїх синів, чоловіків, батьків, які назавжди залишаться у нашій пам’яті. Нажаль, вони вже більше ніколи не зможуть обійняти маму, дружину, доньку чи сина і від цього стає боляче і сумно.

- Чи часто у вас була ротація? Часто їздив додому, як відпочивав від війни?
- В основному ротації у нас були з місця на місце по Донецькій чи Луганській областях. Бувало таке, що відправляли в інші області. Додому відпускали рідко, але якщо за сімейними обставинами, чи щось подібне, то можна було поїхати. Вдома я рідко бував. Коли був у відпустці, намагався допомогти матері. Іноді, зустрічався з друзями, хоч і ненадовго, але поговорити треба було. У мене залишились тільки справжні друзі, які підтримують, допомагають. Постійно говорили, що швидше б ця антитерористична операція закінчувалась і я приїздив додому, але всьому свій час.

- Розкажи про побут у зоні АТО?
- У зоні АТО ми жили у бліндажах разом з, як ми їх називали, домашніми тваринами – мишами. Чергували на постах. У вільний час або відпочивали, або приводили зброю в порядок. Готували їжу ми самі. Все по черзі робили. Спочатку було дуже погано з продуктами, але дякуючи волонтерам і небайдужим людям – все змінилося, адже трималося все тільки на них. Вони дуже сильно допомагали нам і за це їм величезне дякую.

po 5

- У тебе є принципи, яких ти дотримувався перебуваючи на сході країни?
- Звичайно. Завжди останнім намагаюсь ділитись з товаришами, особливо на сході, там нема чого жаліти – ні їжу, ні речі. Завжди говорю правду, якою б вона не була. Найголовніше у зоні АТО – це відповідальність, адже від мене залежало не тільки моє життя, а й товаришів по службі.

- Чого ти хочеш більше за все?

- Хочу, щоб в нашій країні стало краще жити і, нарешті, закінчилась ця клята війна. Адже там, гинуть тисячі людей, які б могли мирно жити, здобувати освіту, любити, створювати сім’ї, народжувати дітей та виховувати їх.

- Як гадаєш, коли закінчиться війна?
- Я, як і всі українці, хочу, щоб війна закінчиться, але дивлячись на події в країні,то мало в це вірю, мабуть, надовго все затяглося. Одне знаю точно, що після антитерористичної операції, хоча доцільніше її називати все ж таки війною, бо АТО так довго тривати не може, країна буде виглядати бідною і пограбованою, але, надіюсь, що все ж таки у нас буде нове керівництво, яке витягне Україну з цієї прірви і, в майбутньому, вона буде могутньою та процвітаючою.

po 3

Після перебування у зоні АТО, Олексій вступив до лав патрульної поліції, де наразі служить інспектором роти №2 та має звання лейтенанта. Нагороджений Відзнакою Кіровоградської області «За мужність і відвагу».

po 7

Альона БОЛЬШОВА

 

G

Сподобалася стаття?

Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв