8 місяців експедицій у пошуках бабок Єльок на Кіровоградщині: враження учасниць унікальних етномандрівок (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 3066

Учасниць фольклорних експедицій проекту “Баба Єлька” - етновиконавицю Світлану Буланову, журналістку, піарницю Вікторію Семененко, журналістку, редакторку «Нової газети» Інну Тільнову можна вважати по-доброму дивачками, адже не кожному спаде на думку об’їздити всю Кіровоградщину за “кошти” власного ентузіазму в пошуках автентичних народних пісень, обрядів, рецептів, історій, фотографій, щоб показати сучасникам і зберегти нащадкам.

48995999 2253021331652957 8376277900512460800 n

Чим вражає проект авторок етноекспедицій “Гречка” вирішила дізнатися після майже восьми місяців етномандрівок районами. Адже за цей час у рамках проекту “Баба Єлька” відбулося 14 експедицій у 21 населений пункт області, де було записано 197 пісень і чотири весільних обряди від понад 60 респондентів.

“Баба Єлька” вже була в Маловисківському районі (тричі), Новоукраїнському (двічі), Голованівському, Вільшанському, Новомиргородському, Знам’янському, Олександрівському (тричі), Кропивницькому.

А все розпочалося 13 липня 2018 року, коли авторки етнопроекту “Баба Єлька” виїхали в першу експедицію - на батьківщину баби Єльки (бабусі Світлани Буланової), в село Розсохуватка Маловисківського району.

А вже цьогоріч команда «Баби Єльки» отримала нагороду від UA:Суспільного в рамках вручення відзнак «У фокусі доброти» в номінації «Відкриття року. Історія, культура». Також команда проекту подала заявку на програму до Українського культурного фонду, аби отримати фінансування для розвитку “Баби Єльки”.

51200807 2276402492648174 4216066569224060928 n

Відзнака проекту в номінації  "Відкриття року. Історія. Культура"

 

- Яка етноекспедиція запам’яталася найбільше і чому?

Інна Тільнова: На це запитання неможливо дати відповідь, бо кожна з експедицій у мене на особливому внутрішньому п’єдесталі. Мабуть, найціннішою є зустріч із Настею Павлівною Зеленько із Розумівки, це наша Явдоха Зуїха, яка знає сотні пісень, співанок і приспівок, малює картини і пече короваї… З нею ми домовилися написати книгу спогадів про її життя, а воно, повірте, було насичене подіями, сумними і щасливими.

Часто згадую, як ми вперше поїхали у Копанки з нашим фотографом Майклом Ендрюсом, ішли по вулиці і він, американець, фотографував розвалені хати, старі дерева, квочку з курчатами. А тоді ми без попередження зайшли в охайний двір, де живе (як згодом виявилося) народна майстриня, що виробляє килими. Майкл тоді ще й подушку отримав від неї у подарунок.

Круто було в Глодосах, коли ми зовсім випадково знайшли ярмо з вирізьбленим на ньому орнаментом, а записана в Глодосах пісня згодом набрала більше 50 тисячів переглядів у Фейсбуці.

Можу згадувати довго, але найбільше потрясіння я отримала під час експедиції 28 лютого в село Рівне. Ми зустрілися з 90-річною Ніною Василівною Слущенко, як розповіла про Голодомор 1933-го у Рівному. Ми виходили з хати бабусі Ніни з тремтячими руками. І досі пам’ятаю її очі і голос. Ця розповідь і її пісня «Ой синочку мій» завжди буде зі мною.

Вікторія Семененко: Для мене кожна експедиція особлива, оскільки кожна бабуся, яка нас зустрічає, береже у собі надзвичайні історії. Вона для нас – скарб. Запам’яталася найбільше перша експедиція до села Розсохуватка Маловисківського району, адже ми тоді їхали вперше і думали, чи впустять нас бабусі до свого серця, чи заспівають нам, чи розкажуть історії зі своєї молодості. Здивували і в селі Оникієве Маловисківського району, де під час експедиції нас вражали майстер-класами з виготовлення домашньої вермішелі, випікання хліба і хрустиків. І звісно ж, у селі Первозванівка Кропивницького району, де вперше нам бабуся наспівала дитячу колискову «Ой люлі, люлі».

44273498 2210917202530037 6721970662618955776 n

- Минув місяць відтоді, як оголосили про те, що проект мірє про приміщення в центрі Кропивницького під музей. Хтось відгукнувся? Є якісь пропозиції?

Вікторія Семененко: Після того, як інформація поширилася у соціальній мережі «Фейсбук» на наших сторінках, нам писали у приватні повідомлення і в коментарях під дописами. Всі пропозиції, які нам надходили, ми розглянули. Та оскільки ми мріємо, щоб музей і майбутній креативний простір «Баба Єлька» були поряд, ми підбираємо місце ретельно. Та поки після перемовин чекаємо відповіді.

Інна Тільнова: У нас було три пропозиції, це приміщення в центрі міста, але ми ще не визначилися остаточно, де буде креативний простір «Баба Єлька».

44302778 2210916625863428 8787934976642383872 n

- Яку пісню (може кілька) вважаєте ексклюзивними знахідками в рамках експедицій? У чому їх унікальність?

Світлана Буланова: Ми записали вже понад 200 старовинних пісень, для нас вони всі унікальні, але є такі, які вразили нас технікою співу, текстами і тим, що ми ще не чули їх в своєму житті. Найбільшими пісенними знахідками за весь час експедицій можу відмітити:

 " Ой Боже ж мій, милостивий", записана з вуст Галини Іванівни Ткаченко з Новомиргорода (Златополя). Це весільна пісня, її співали, коли весільний "поїзд" йшов викупляти молоду.

"Ой на Різдво по вечері" - церковна колядка, яку ми записали від старожилів одночасно в двох селах: Нижчі і Вищі Верещаки.

 " Ой синочку мій" - лірична, родинно-побутова пісня, записана від Ніни Василівни Слущенко, 1928 р. н. з с. Рівне Новоукраїнського району.

 

51911395 2280879025533854 5228498035721371648 n

- Ви буваєте в таких віддалених селах, що вас вражає/засмучує/дивує/надихає там?

Інна Тільнова: Мене вражає, як люди маючи мінімум ресурсів у селі, зберігають максимум життєвої енергії. Тобто їхній оптимізм зовсім не залежить від статків, інфраструктури, автобусного сполучення з містом тощо.
Коли повертаємося додому, то розуміємо, що нарікати на своє життя просто не маємо права, бо в нас є що їсти, де жити, ми в безпеці завдяки військовим, що стримують агресію РФ.
Звісно, нас засмучує те, що людей похилого віку згадують лише для галочки і наша увага до їх – це щось фантастичне.

Вікторія Семененко: Мене вражають старенькі люди зі своїми долями. Вони пережили непрості воєнні і післявоєнні роки, голодомор. Вони тяжко працювали, будували будинки, виховували дітей, та завжди мали захоплення. Вони встигали все, залишаючись щирими і справжніми. І весь час їх супроводжувала пісня…
Коли ми приїжджаємо у село і бачимо піраміди подушок, мені хочеться між ними заховатися. Слухати, як дрова тріскають у печі, грітися біля грубки чи духовки, і багато писати.
Інколи хочеться навіть залишитися в селі на кілька днів, відключивши мобільний телефон й інтернет.

44455658 2210914902530267 1880350950070157312 n

- До речі, помітили в собі зміни після таких експедицій? Що це за зміни?

Інна Тільнова: Так, я стала більше цінувати свою українськість, своє походження, хоча і раніше в мене не було комплексів з цього приводу. Стала ще більше шкодувати про те, що не записувала пісні від своєї бабусі Соні, не відсканувала всі її світлини, не створила аудіо архів, поки вона була жива. Мабуть це стало стимулом до того, чим я займаюся сьогодні і які розставляю перед собою пріоритети.
Ще більше почала нерозуміти людей, які ностальгують за Радянським Союзом. Почули б вони сповіді цих людей, які працювали за трудодні, в яких відбирали паспорти, які були змушені виживати в селі, а не жити… Фактично, пісня – це було єдине, що не могла відібрати в українців радянська влада.

Вікторія Семененко: У мене після кожної експедиції відбувається внутрішнє перезавантаження. Таке відчуття, що виростають крила і хочеш досягати більшого.

45075601 2217666465188444 3063876871209877504 n

Світлана Буланова: З початком експедицій чи змінилось моє життя? Так, змінилося і змінююся я! Моє серце стало ще більше боліти за долі стареньких людей, хочеться більше проводити часу зі своїми батьками, а своїх дітей хочеться виховувати толерантними.
А ще – команда проекту "Баба Єлька", це неймовірні, потужні, творчі, розумні люди, які стимулюють мене змінюватися, вчитися, рости. 

- Якими незвичними стравами вас пригощали в експедиціях?

Інна Тільнова: Котлети з риби, консервована спаржа у Вільшанці, вареники з тіста на дріжджах у Рівному.

46205440 2226506487637775 351604856282152960 n

- Найстаріша бабуся з якою довелося спілкуватися. Що вона розповідала/співала/показувала?

Інна Тільнова: Це Ніна Слущенко 1928 року народження із села Рівного, яка розповідала про голод. Коли вона почала розказувати, як мама ходила 10 кілометрів до лісу по «бур’ян той, що їсти», у мене з’явилися сльози на очах і далі було важко тримати себе в руках і спокійно сприймати ї монолог. Це велика катастрофа нашого народу, мені завжди боляче і страшно про це запитувати, але це єдиний спосіб зберегти історію – фіксувати і передавати наступним поколінням.

- Є Фейсбук-сторінка проекту, Ютюб-канал, хочете створити музей. Що ще плануєте робити в рамках проекту?

Інна Тільнова: Плануємо створити пересувну виставку фотографій у селах, де ми побували з експедиціями. Також у планах видати збірку з народними піснями, записаними на території Кіровоградщини. Але для цього нам треба об’їздити всю область, тому це буде ще не скоро.

47127711 2236957529926004 4602565870122696704 n

Вікторія Семененко: Ми також записуємо стародавні рецепти і мріємо видати збірку. Я люблю слухати історії кохання бабусь і дідусів. Теж мрію про збірку, але для неї ще потрібно чимало історій записати. І упорядковуємо словник «смачних» слів і висловів від бабусь, які ми теж раніше не чули.

51387319 2278284585793298 7971322145890369536 n

- Про які незвичні обряди дізналися (про які раніше не чули)?

Інна Тільнова: Ну, ми не професійні етнографи чи фольклористи, тому, на наш сором, чимало інформації для нас було відкриттям. Цікаво було почути історію «пісного» рушника від Варвари Діхтяр із села Вищі Верещаки – це рушник, вишиваний сірими нитками, його вішали під час посту. Коли вперше записали весільний обряд, то дивувалися, а в інших експедиціях ми вже не дивувалися тужливим пісням під час весілля.

46844048 2234921923462898 3513177304169709568 n

Варвара Діхтяр показую "пісний" рушник

Вікторія Семененко: Я для себе вперше почула весільний обряд у селі Оникієве. На той момент дівчата вже про нього чули в попередніх експедиціях. Також від бабусь я вперше побачила народні танці.

51385374 2277582432530180 1104922135517724672 n

- До речі, про що мріють бабусі з якими розмовляли? Про що вони найбільше розповідають, що їх нині турбує, чим вони зараз живуть?

Інна Тільнова: Конкретно про мрії ми в них не запитували ні разу, але всі бабусі щоразу дякують нам і бажають здоров’я і берегти молодість.

50505564 2268342670120823 2438371462151667712 n

Вікторія Семененко: Турбує? Здоров’я, старість, самотність. І хочеться великими літерами написати: «Не забувайте своїх бабусь і дідусів. Цінуйте рідних – телефонуйте, приїздіть в гості, пишіть паперові листи». Особливо відчула це, коли бабусі із Копанок надіслали у відповідь на нашу новорічну-різдвяну акцію «Напиши бабусі листа», листи. Відчула у кожному рядку…

44332056 2210916562530101 3443013326852849664 n

- З вами в експедиції їздить американець - фотограф, журналіст, волонтер Корпусу миру Майкл Ендрюс. Він лише, як фотограф чи є якась колаборація з ним з розвитку, підтримки (фінансова, моральна тощо) проекту з-за кордону? Можливо у когось із бабусь було бажання побачити Америку чи Європу і Майкл (або за його сприяння) подарує таку подорож?

Інна Тільнова: Майкл увійшов до нашої команди за власним бажанням, побачивши пости у Фейсбуці. Він працює волонтером Корпусу Миру, а ця організація зацікавлена в тому, що її працівники брали участь у подібних проектах. Після першої спільної поїздки ми зрозуміли, що саме Майкла нам не вистачало. Хоча ми не володіємо англійською мовою (крім Олександра Майорова (відеооператор, фотограф проекту, - ред.), та прекрасно знаходимо спільну мову. Крім того, що він займається фотографією, Майкл ще й бізнес-консультант і журналіст, особисто я відчуваю від нього підтримку як такого собі ментора. Крім того, навесні ми плануємо організувати пересувну виставку світлин, вона відбудеться за сприяння родини Майкла та його друзів. Вони дуже вражені ідеєю проекту «Баба Єлька».

46477123 2227954334159657 5487150728747155456 n

Бабусі дуже скромні і мрії в них такі ж. Крім того, зазвичай вони похилого віку, тому навіть дорога у Кропивницький для них може бути важкою, не кажучи про Америку.

- До речі, є певна співпраця проекту із письменниками, музикантами, музейниками?

Інна Тільнова: Поки що ні, ми не потребуємо такої співпраці, бо перебуваємо на етапі збору інформації.

50786155 2274600149495075 6387633331508346880 n

Валерія Жовтун. Фото, відео Майкла Ендрюса, Олександра Майорова,

з Фейсбук-сторінки і Ютюб-каналу проекту "Баба Єлька"

G

Сподобалася стаття?

varto1
Реклама
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв