Ми шукали будь-які можливості, щоб потрапити на фронт – доброволець Андрій Бойко

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 800

14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Про те, чому пішов добровольцем на фронт, про перший обстріл та про участь в обороні Авдіївської промзони розповів "Радіо Свобода" боєць 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград» (17 ОМПБ), командир роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81 окремої аеромобільної бригади капітан Збройних сил України, голова Кіровоградської обласної організації Спілки офіцерів України Андрій Бойко.

bo1

– Як ви потрапили на фронт?

– В кузові зерновоза (сміється)

Спочатку був Майдан. Я був начальником штабу самооборони майдану Кіровоградської області. Коли Майдан закінчився на козачому острові організували чергування і вишкіл, тому що ми розуміли, що військова агресія, яка почалася в Криму так просто не закінчиться і треба бути готовим.

Тож ми вишкіл проводили, вчили хлопців молодих користуватися зброєю, навчали тактики, проводили заняття із фізичної підготовки, а також чергували разом із міліцією, патрулювали вечері та вночі місто.

Потім, 1-го березня, коли події у Криму набрали обертів, 2 березня на площі Героїв Майдану у Кропивницькому було віче і я там разом з другом-полковником міліції Валентином Дроздовим закликали всіх, у кого є мужність і є військовий білет піти до військкомату та записатися у лави збройних сил.

Прийшли до військкомату там побачили, що близько сотні чоловік вимагають того ж самого. Пам'ятаю розгублені очі чергових у військкоматі, які були не готові до цього. Вони позаписували на клаптиках паперу наші дані і пообіцяли, що нам передзвонять. Ніхто не передзвонив і ми знову прийшли до військкомату, знову вимагали.

Я бачив черги з добровольців до військкомату, але не було жодної дії.

Тоді ми пішли до Національної Гвардії, щоб записатися до активу самооборони. Там теж виникали деякі складнощі, адже як виявилось у Кропивницькому немає Нацгвардії. Потрібно було їхати аж до Кривого Рогу і проходити там медкомісію, потім повертатися чекати результати...

Ну дуже складний процес.

Ми шукали будь-які можливості, щоб потрапити до лав збройних сил.

​Ми просилися – нас не брали, а тим, хто не хотів – давали повістки

На третій раз, коли терпець увірвався ми пішли до воєнкома міського активом самооборони. Чоловік десять зайшло до нього і кажемо: «Чому так виходить, що ми добровольці вимагаємо, а нас не беруть? А тим, хто не хоче розносять повістки?».

Воєнкома це здивувало. Але ми довели йому, що це дійсно так. І через тиждень він особисто прийшов до нас на острів і особисто повідомив, що у найближчий час нас всіх призвуть.

І дійсно, 23 квітня, зателефонували і запросили до військкомату. Того ж дня нас зарахували до складу 17 батальйону територіальної оборони.

Я був приватним підприємцем мав власний бізнес, доволі прибутковий.

Хлопці почали писати рапорти до керівництва, щоб їх відправили на фронт
До речі, коли прибули до військкомату на співбесіду з керівництвом батальйону, то заступник командира батальйону запитав: «Навіщо тобі це треба?».

Я відповів, що сюди не за грошима пішов, тому що дійсно на той час мої доходи набагато перевищували те, що отримували офіцери.

Потім було формування батальйону, нас перекинули в травні на оборону Мелітопольського аеродрому і з`явилася велика кількість людей, яких це не влаштовувало. Адже через наш аеродром проходив вивіз поранених, формування і перекид бойових частин.

Хлопці почали писати рапорти до керівництва, щоб їх відправили на фронт.

В мене виникла ідея, тих хлопців зібрати в єдиний організм. Я намагався це вирішити на всіх рівнях – від комбата до міністра оборони почергово. І тільки особисте спілкування з міністром оборони призвело до того, що за наказом через три дні всіх добровольців, які були в списку, вивели зі складу батальйону і перекинули для виконання бойових завдань.

Це було 15 серпня 2014 року. Я очолив цю роту.

Потрапили ми відразу в пекло – до Дебальцевського котла. Дві частини до дебальцевського угрупування, а одна частина під Горлівкою виконувала завдання.

Через два місяці нас зібрали знову всіх разом і виконували завдання як єдиний організм.

– Який був перший бій?

–15 серпня 2014 року нас перевели в АТО і групу, яку я очолив направили на підсилення 11-го батальйону ТРО «Київська Русь». На той час вони знаходились далеко від Дебальцево. Там ми виконали одне завдання і повернулися до Фащівки і в ніч з 18 на 19 серпня наше місце розташування накрили Градами. Дуже щільно накрили.

На щастя, загиблих не було, були поранені хлопці. Один з моїх бійців теж отримав осколкове поранення.

Інша частина зайняла оборону. До речі, один хлопець із пораненням, відбив уже атаку противника, який після обстрілу пішов у наступ. Будучи важко пораненим –він вдало відбив цю атаку.

Це було перше бойове хрещення дуже виснажливе, тому що до цього близько тижня постійно були в рейдах, переходах, боях і фактично ніхто не відпочивав. Ми сподівалися, що нарешті вдасться поспати, бо перший раз отримали палатки, спальники і тут о 2-й годині ночі нас щільно розстріляли. Це було випробування.

​– Що відчули коли вперше потрапили під обстріл?

– Під час обстрілу була згуртованість, після розгубленість.

Працювали на автоматі, не замислювались і страху не було. Хлопці були згуртовані, проявили героїзм.

В роті у мене були три афганці, але й вони не були готові до такого раптового і щільного вогню…

Це пекло, пекло буквально, тому що почала горіти техніка, вибухати боєприпаси і в цьому пеклі я не сподівався обійтися без втрат.

На щастя,тільки один з моїх бійців отримав поранення. Фактично всі отримали контузію, тому що дуже великі калібри були.

​Оборона Авдіївської промзони

Три роки після цього практично постійно знаходився в зоні АТО це були різноманітні завдання і район Донецького аеропорту і Авдіївська промзона в найважчі часи.

На Авдіївській промзоні я перебував в якості заступника командира 90 окремого десантного батальйону. Славнозвісний батальйон, який останнім тримав оборону Донецького аеропорту, багато прикладів героїзму! І з цими хлопцями нам довелося воювати на промзоні.

Там мене вразило ось що...

Коли ми туди зайшли, то не було обладнаних позицій, викопаних окопів, це була звичайна промзона, тому перший час було дуже багато поранених. І багато хлопців, отримавши поранення, усвідомлюючи те що, якщо їх евакуюють і залишиться небагато їхнів побратимів захищати цю зону – вони приховували свої поранення.

Під час чергового обходу позицій я виявив хлопця, який нишком перемотував сам себе, а я знаю, що доповідей про поранення не було і бачив, що у нього свіже поранення. Я запитав, чому не евакуйований? На що відповідь була: Командир нас і так тут багато, поранення не важке до кінця ротації я витримаю, а потім щось придумаємо.

Потім з`ясувалось, що це непоодинокий випадок, мене це здивувало.

Зазвичай,коли хлопці отримували поранення не приховували цього та йшли до шпиталю. Але на промзоні був цей дух батальйону, який пройшов ДАП і його історія зобов`язувала.

bo2

– Коли потрапили на фронт, як були споряджені?

–Так, як ми були добровольці, то зброя була тільки особиста – це штатні наші ручні кулемети і автомати. Важкої зброї у нас не було, техніки не було зовсім ніякої. Вже в зоні АТО, коли почали виконувати завдання в Дебальцевому мені передали три БТРа, РПГ, цю техніку нам давали не за порядком, тому що в штатному розкладі мого підрозділу взагалі БТР не було.

Штатних бронежилетів не було, передавали волонтери. Ми виглядали як партизанський загін, бо у всіх була різна форма і на той час була приказка «Якщо ти побачив групу військових вдягнених в однострій сміливо відкривай вогонь – це противник».

– Що із пережитого є найважчим для вас?

– Втрачати побратимів найважче. Втрачати хлопців, які пішли з тобою, за тобою. Найважчий момент, коли тебе зустрічає його родина, а ти передаєш цього героя їм… це найважче.

А взагалі з перших днів я був здивований витримці і мужності наших хлопців. Я ніколи не думав, що людина може кілька діб бути в постійній готовності, переходах, фізичних та психологічних навантаженнях при цьому не кидати зброю і не здаватися.

– За що ви воювали?

–За Батьківщину за рідний край. В Дебальцевому «ватне» населення. Вони завжди до нас приходили і намагалися з нами розмовляти на тему – за що ви тут воюєте? Порошенко такий же олігарх як і Янукович. На що ми відповідали – тут ніхто не воює ні за яке прізвище.

Крім своєї родини, свого рідного краю і дітей, які нам малюють малюнки. До речі, вони дуже мотивували нас. Ми не воюємо за когось. Ми воюємо за Батьківщину рідний край, своє місто.

Нам місцеві казали їдьте додому і сидіть там, а тут ми самі розберемося Ми не хочемо, щоб у нас дома було те, що зараз у вас. Краще тут стоятимемо насмерть в цих окопах. Ми будемо тут гинути, щоб дома не було такого як у вас.

– Що вас найбільше напружує у цивільному житті?

– Напружує те, що коли в 2014 році йшли на війну, то сподівалися, що тут в тилу так як і ми всі мобілізуються.

В першу чергу держава, так як і ми, прикладе максимальних зусиль, відмовиться від того до чого звикли, і так як ми віддасть себе заради країни, і забуде про особисте.

На жаль, коли повернулися побачили, що картина зовсім інша. Багатьох ця війна не змінила…не стали вони прикладом для інших, як наші хлопці, які пішли воювати . Не поставили перед собою мету і першочергове завдання збереження держави та перемога в війні, а особисте на другий план. На першому місці залишився особистий заробіток.

– Яка головна проблема України?

– Вона як була 100 років тому так і залишилась – це те що якщо ми разом то нас перемогти неможливо.

Ми починаємо воювати між собою, немає єдності та згуртованості. Немає отамана, який поведе за собою всю націю. На нас напали, бо на той час ми були слабкі. Ніхто не нападе на сильних.

– Якою б ви хотіли бачити країну за яку воювали?

– Квітучою, де кожен гордий, що громадянин цієї країни. Діти після школи не їдуть закордон отримувати освіту і залишаються там.

Де батьки бачать дітей не прокурорами, а вчителями і лікарями.

bo3

G

Сподобалася стаття?

Реклама
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв