Інтерв'ю

Приймімо цей виклик пандемії як ще одне випробування на нашому шляху:Пасхальне Послання Єпископа Марка

. 2641

Кропивницька Єпархія опублікувала на своєму сайті Пасхальне Послання Єпископа Кропивницького і Голованівського Марка вірянам Кіровоградщини. Публікуємо текст без змін.

mark1

Христос воскрес!

Улюблені у Христі браття і сестри! Вітаю усіх зі святом Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа!

Цьогоріч багато людей зустрічають це величне торжество у тривозі та сум’ятті, проте маю сподівання, що ці відчуття не заглушать пасхальну радість, надію на Боже милосердя та віру в Його заступництво.

До війни, яка вже шість років лютує на сході нашої Батьківщини, додався ще один виклик – пандемія коронавірусної інфекції. І як тут не згадати слова Христа, Який підбадьорював Своїх учнів, розкриваючи їм гірке буття людства: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, – глядіть, не лякайтесь, бо “статись належить тому”. Але це не кінець ще. Бо “повстане народ на народ, і царство на царство”, і голод, мор та землетруси настануть місцями» (Мф. 24:6–7).

А й справді, чи такі нещастя є чимось новим для цього світу, що перебуває у тіні смерті та лежить у злі? Хіба ми не знали, що можемо хворіти? Невже ми забули, що смертні й це наше земне життя не вічне? Чи, може, був час, коли війни та пошесті не лютували у світі людей? Усе це було, бо, як говорить праведний Еклезіаст: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, – і немає нічого нового під сонцем!.. Буває таке, що про нього говорять: “Дивись, це – нове!” Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (Екл. 1:9–10).

Та оскільки всі ці виклики були далеко від нас, або нас не стосувалися, або ми лишалися до них байдужі, то жили ніби в забутті про те, хто ми. Нас найменше цікавило, що таке це наше життя, куди ми прямуємо, яка наша місія. Будучи смертними, поводилися так, наче навіки прийшли у цей світ. Щоб облаштувати свій побут, готові були грабувати й нищити, забуваючи, що все це можемо вже сьогодні залишити і нікому наші надбання не будуть потрібні. Згадаймо притчу про багача, який одержав від Господа багато, та проте не думав про бідних, а про власне збагачення, про накопичення дарованого Творцем. «Нерозумний, – промовив до нього Всевишній, – ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?..» (Лк. 12:20).

То чому ж такий панічний страх, а подекуди і злоба, опанували багатьох? Чи не тому, що від війни можна було сховатися, від чужої біди відмахнутись, а коли загроза чатує повсюди і ти розумієш, що ані статки, ані знайомства тебе не врятують, то й виникає цей страх смерті, це бажання вижити за будь-яку ціну? Ця недуга знову стала на певний час нагадуванням про наш упалий стан, про нашу вразливість та нашу смертність.

Від того моменту, коли людство обрало дорогу пізнання добра через зло, себто відреклося Бога, піддавшись на принади змія в Едемі, у цей світ вторглися хаос та ворожнеча. Відтак людина не тільки вороже налаштувалася щодо свого Творця, а й усе творіння почало ворогувати між собою. Все, що Бог створив, у що заклав жагу до життя, від цього моменту почало радше виживати, а не жити. Часто у тяжкій праці, часто пристосовуючись до різних викликів цього світу, часто за рахунок іншого. А як наслідок – війни, хвороби та смерть.

І ось Сам Творець, не бажаючи смерті Своєму творінню, а щоб його врятувати, у визначений час втручається у цей хаос, відвідує людство в його упалому стані, щоб якісно змінити буття людини, повернути їй гідність та дати можливість осягнути вічне життя у Царстві Небесному. Господь для цього, взявши людську природу, перестраждав у ній за людство, провів її через смерть, ізцілив та очистив од тління, воскресив та возніс людське єство до Небес, проторувавши для кожного шлях у вічність. І Він же кличе кожного: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8:34). Таким чином, усе наше земне життя, від появи на цій планеті й до останнього подиху, стало мандрівкою, рухом угору, поверненням до батьківського дому.

Це непростий шлях, сповнений викликів та втрат, падінь та крутих підйомів, небезпечних урвищ та оманливих оазисів. Щоб його подолати успішно, Господь зібрав нас у громаду, де підкріплені Ним, сповнені надії на Його безмежне милосердя, зігріті Його жертовною любов’ю, ми покликані стати розрадою для тих, кого лякає цей жорстокий світ, хто загубився у цій непростій мандрівці. Власним прикладом та власним служінням кожен із нас покликаний не лише змінювати цей світ до кращого, щоб полегшити подорож нашим ближнім і майбутнім поколінням, а й бути поруч із тими, що в цій дорозі впав, зазнав рани, терпить голод і спрагу, борониться від розбійників, уражений відчаєм чи опанований злобою. Кожен із нас покликаний одних підтримати, інших застерегти, усім нагадати: наше життя – таки подорож, ціль – вічність, то й подорожувати у мирі разом легше, і від нашої поведінки під час подорожі залежить і наша вічність. Ми не одні у ній, з нами супутником є Сам Бог, Який провадить Свій народ у землю обіцяну – Царство Небесне.

Отже, приймімо цей виклик пандемії як ще одне випробування на нашому шляху, як шанс засвідчити не тільки свою віру в Бога, а й проявити турботу про ближнього, підтримку того, хто страждає, відповідальність за здоров’я і життя ближніх. Як можливість поміркувати про важливість і водночас скороминущість нашого земного життя, переосмислити цінності, відкинути несуттєве, ще раз переконатися – багато того, що ми вважали коштовним, у часі великих потрясінь нічого не варте.

Наша самоізоляція чи інші карантинні обмеження – це також пора для осмислення важливості й потреби наших спільних зустрічей і молитов у храмах Божих, так часто ігнорованих нами, християнами, у звичайних умовах, важливість і потреба особистого спілкування та свобод, якими донедавна мали привілей користуватися щоденно.

Тож у ці Пасхальні дні зичу всім міцного здоров’я та опіки Всевишнього. Миру нашій країні, Божого захисту воїнам України, медикам і всім людям доброї волі, які гідно звершують своє служіння на славу Божу та благо ближніх! Вірю, що спільними зусиллями, з допомогою Отця Небесного, подолаємо всі виклики – і невдовзі в доброму здоров’ї зберемося як одна родина в храмах Божих для прославлення Господа нашого Ісуса Христа – Переможця прокляття, гріха та смерті.

Найбільше ж бажаю кожному миру в серці, пам’яті про смерть і посмертне життя, жертовної любові та милосердя, небайдужості та вірності, а також чистого сумління та великодньої радості.

І ці нещастя минуться, й інші випробування будуть, а співчуття й милосердя, жертовна любов, нелицемірна надія і щира віра – вічні! Життя триває!

Христос воскрес! Воістину Христос воскрес!

Христос Воскрес!

Воістину Христос воскрес!

м. Кропивницький,

Пасха Христова

2020 року Божого

Поширюйте

Коментуйте


Реклама