Інтерв'ю

Левко Лук'яненко: "Вступ до партії влади - перехід на бік ворога". Ексклюзивне інтерв'ю(ФОТО,ВІДЕО)

. 5917

Нещодавно до Кіровограда завітав відомий громадський діяч, дисидент, людина, яка протягом усього життя докладала всіх можливих зусиль для проголошення нашою державою незалежності. Письменник, політик, людина-легенда... Кіровоград відвідав Левко Лук’яненко.

Вочевидь, організатори приїзду не надто розраховували на масовість події, тож презентація двох нових книг Лук’яненка відбувалася при майже порожній залі підвального приміщення Кіровоградського краєзнавчого музею.

Левко Григорович багато говорив про політику, активну молодь і боротьбу, проте найцікавіше журналістам «Гречки» випала нагода почути пізніше, коли Левко Лук’яненко дав ексклюзивне інтерв’ю нашому виданню.

Про літературу та політику, тривалі ув’язнення та специфіку життя на зоні, стосунки між людьми та вічну боротьбу за незалежність України, про ставлення до святкування 9 травня та про найближчі плани непересічного громадянина нашої країни читайте далі:

– Пане Левко, на кого здебільшого зорієнтовані ваші книги?

– Безперечно, що це не для дітей, а для молоді. Ви знаєте, я би дуже хотів щоб молодь, студенти читали такі книжки, бо там є правдивий опис людей і обставин, у які вони потрапляли. Переважно, це воїни УПА, але там є постаті вже пізнішого часу – шістдесятників. Різні постаті, різні образи, якими представлена вся Україна, і люди, які боролися проти деспотичного режиму за незалежну Україну.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Левко Лук'яненко:Вступ до партії влади - перехід на бік ворога. Ексклюзивне інтерв'ю.(ФОТО, ВІДЕО)Що має молодь зрозуміти, прочитавши цю книгу?

– Я хотів би, щоб молодь зрозуміла, що вона народилася на землі, за незалежність якої боролися українці споконвіку і добилися її в 20 столітті. Тими стражданнями, що в книзі описані, самовідданою боротьбою за незалежність вони наближали цей день. Сама по собі незалежність є надзвичайно великою цінністю. За цю ідею люди боролися, потім у концтаборах були, терпіли, помирали…

Тобто я хотів показати велич, найвищу в світі ціну національної ідеї своєї державності. Я хотів би, щоб вони взяли з цієї книжки, наскільки цінно бути незалежною державою, наскільки ця ідея дорога, що за нею багато людей йшли і не шкодували свого життя, і стрілялися, і воювали… Щоб люди цінували незалежність, яку ми зараз маємо, і розуміли, що це умова, яка може забезпечити кращий розвиток людини і краще життя.

– Вам здається, що незалежність не цінують?

– Є знача частина громадян України, які не знають історію і не цінують національну ідею, національну свободу. Бо справді, проголосили незалежність, життя погане, і вони кажуть – «Нашо нам така самостійність?» А в Радянському союзі було ніби краще жити. Ну краще чи ні – то таке діло, справді перехідне життя далеке від ідеального. Але цінність незалежності – це свобода нації. Для людини дорожче що – шматок хліба чи свобода? Свобода – бо свобода дає можливість взяти до рук лопату і зробити собі кусок хліба.

– Скільки разів Вас позбавляли волі за «антисовєцьку» діяльність?

– Мене осудили двічі, і двічі я відбував покарання. Перший раз смертну кару замінили на 15 років, і я їх відсидів. Перші чотири томи спогадів – це саме той період. Друге ув’язнення пов’язане з Гельсінською групою. Мене засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання. Тюрму я відбув, а заслання скоротили.

– Хто став героями ваших творів, книги «З часів неволі. Країна Моксель»?

– Це живі люди, живі борці, з якими я був у добрих стосунках, люди, з якими я був на таборах. З деякими спілкувався роками, з іншими менше, але з усіма довго жив і всіх їх добре знаю. Все це з життя політв’язнів. Перед тим як потрапити в одну зону, всі вони мали цікаву історію. Хтось був в УПА, розказував, де він був, як він був, а то ж складна проблема, тому що УПА в різних областях була однакова, а умови на місцях були різні. І це все складне, тому що війна була дуже непроста.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Левко Лук'яненко:Вступ до партії влади - перехід на бік ворога. Ексклюзивне інтерв'ю.(ФОТО, ВІДЕО)– Тобто про все це йдеться у Вашій книзі?

– Так, це історія через конкретні особистості. Я писав про тих людей, про яких більше пам’ятав. Оскільки записувати я не мав змоги, все це з пам’яті. Я мав зошит, у якому вів певні записи, але часом його вилучали на перевірку, то повернуть, а часом не повертали.

Тому природно, що щось не зовсім точно в моєму викладі, щось трошки переміщено в часі. Але я прагнув до об’єктивного висвітлення. Люди різні були, були чесні, а були і негідники, були борці, а були зрадники. По-всякому було.

– Тут є люди з УПА, частково це ті, хто був у підпільних організаціях. Боротьба ніколи не припинялася. Просто були різні її етапи. Період УПА закінчився в 56-му, а потім починаються групи як на західній так і на східній Україні. А вже у 58-му почались арешти.

З кимось я був у дружніх стосунках, з іншими так собі – з далека, але всі ми сиділи в одній зоні.

На сході переважно порушували питання демократії, виборів. В Києві та у великих містах ставили питання мови, про нищення радянською владою національної культури та традицій. Це вже період шістдесятників. Перші їх арешти – це 1965 рік.

Тут я написав про 35 осіб, а міг би і про 60. Проте коли про людину мало знаєш, то навіщо взагалі про неї писати?

– А чому всі ці люди довіряли Вам? Адже не секрет, що в УПА була сувора дисципліна і українські вояки вміли тримати язика за зубами.

– Ви знаєте, зона вона відкриває все. Там вже було зовсім інше. Коли то було підпілля, де, наприклад, потрібно було передати записку з села в село, від села старості, який був зв’язаний із підпіллям, і таке інше. То зона – то друге діло. Це обмежена територія, і всі тут знаходяться, і з часом все виявляється. Звичайно, були донощики. Їх з часом викривали, раніше таких людей вбивали, але при мені такого вже не було. Донощикам оголошували бойкот. Розумієте, він іде, а ти як проходиш мимо – або плюнь йому в обличчя, або просто пройди, не помічаючи. Тобто ні хто не мав права говорити з такою людиною. Людей у зоні 1800, а йому ні з ким поговорити! Хіба що з тими поліцаями, такими ж стукачами. Фактично, людину «ломали», і все.

– А були спроби адміністрації налагодити «співпрацю» з Вами?

– Була одного разу така річ: пустили проти мене в зоні чутку, що Лук’яненко донощик. Мені приніс звістку Степан. А ми товаришували з ним. Я кажу: «Степане, давай зафіксуємо це. Ти мені зараз це сказав, хто тобі це сказав?» Він каже: «У робочій зоні». Наступного дня, коли виводили нас на роботу, підводить він мене до верстату, стоїть за ним чоловік. Відкликали його. Іван: «Ти мені сказав це?» – «Сказав». – «Хто тобі сказав?» Ну і чоловік розплився, сказав, що КГБіст. Спробуйте зробити в якомусь селі подібне, а там – дуже просто, навіть я пройду 100 чоловік – все одно знайду того хто «запустив» чутку. Після того ЧК облишило свої спроби.

– Чи буде ця книга цікава для іноземців?

– Чи цікаво прочитати українцеві книгу Войніч «Овод»? Я думаю, цікаво. То італійська історія, але той героїзм – він є загальнолюдським. От є Ісус Христос – людина, яка пожертвувала своїм життям заради інших. Так само борець за свободу спонукає інших любити свою батьківщину.

Ви зазначали, що цей том умовно можна розділити на чотири основні напрями?

– Так, це взаємостосунки всередині української громади, українська громада і союзники, українська громада і адміністрація, ну і роздуми про все це в загальному.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Левко Лук'яненко:Вступ до партії влади - перехід на бік ворога. Ексклюзивне інтерв'ю.(ФОТО, ВІДЕО)– Чи відрізнялися українці чимось від інших в‘язнів?

– Відрізнялися по-перше тим, що їх було більше, ніж інших. У зоні, як правило, половина українців. Але українці плюс поліцаї. Тут є націоналісти і українські поліцаї. А пізніше процент дисидентів – політичних інакодумців почав зростати.

Чи вирізнявся Ваш побут якимись національними рисами?

– На початках нам навіть дозволяли співати. Коли ми сходилися після вечері поспівати, то й поліцаї підходили, вони ж теж українці, то співали разом.

Пізніше режим «зажимали» і «зажимали». Вже співати не можна було. Крім того ці поліцаї, їх присуджували до смертної кари і тримали 5-7 місяців для того, щоб нервову систему виснажити і схилити до співпраці. Проте серед них майже не було таких, хто хотів підслухати, донести. Вони трималися в стороні. Розуміли, що ми їм не можемо довіряти, та й не поспішали вислужуватися перед адміністрацією та КГБістами.

– Як взагалі виникла ідея написати про тих всіх людей, із якими Ви відбували покарання?

– Я усвідомлював, що є частина людей – представників нашої нації, які воювали за самостійність. Переді мною були бандерівці, члени ОУН і Української Повстанської Армії. Після них закінчується збройний період боротьби, починається інший період – створюються групи з молодих хлопців, які ще були малими в період ОУН-УПА. І вони діють за тією ж тактикою. Вони хочуть зброю, щоб із нею воювати за самостійність. Їх заарештовують, привозять сюди.

Я в дійсності обґрунтував нову стратегію боротьби. Вона полягала в тому, щоб боротися на основі внутрішнього законодавства Радянського Союзу, міжнародних документів про право нації на самовизначення, і ставити питання про вихід України з Радянського Союзу на основі референдуму.

Але ж на той час говорити про вихід із Союзу – рівнозначно що підписати собі вирок?

– Так. Але боротьба є боротьба. Якщо мій предок, якийсь козак, брав шаблю і їхав у Запоріжжя – він їхав воювати.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Левко Лук'яненко:Вступ до партії влади - перехід на бік ворога. Ексклюзивне інтерв'ю.(ФОТО, ВІДЕО) Але серед людей, які позиціонують себе націоналістами, патріотами, зараз є досить поширеним таке явище, як працювати в правлячій Партії регіонів, яку важко назвати проукраїнською. Як ви це розцінюєте? І чому Ви в свій час не пішли заробляти на машину, дачу, квартиру в партійні органи?

– Є проблема, так би мовити, ідеологічної послідовності, а є проблема пристосування до дійсності. Але в залежності від того, ким ця людина туди пішла. Владу зараз захопила Партія регіонів – антиукраїнська, промосковська. Якщо людина йде туди на якусь технічну роботу, аби заробити собі на хліб і сіль, і вона не пропагує цю ідеологію Партії регіонів, не бере участі в її злочинних акціях, в рейдерських атаках на якісь бізнес, тоді, можливо, в такої людини особистого гріха немає. То можна поставитися до того терпимо. Але якщо у партію йде – то це як перехід на бік ворога однозначно.

Продовження читайте за тиждень.

 Записав Валерій Лебідь

Фото автора

Відео ТРК TTV

Поширюйте

Коментуйте


Реклама