Розмова із зірваним скотчем на губах
Сьогодні у приміщенні Кіровоградської обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського завершується тиждень сучасного документального кіно «Docudays UA».
Організаторами в нашому місті виступили ДЕГО “Флора”, Всеукраїнська мережа людей,що живуть з ВІЛ (ЛЖВ).
До програми цьогорічного Мандрівного фестивалю увійшли фільми-переможці 9-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, а також фільми-призери найвідоміших міжнародних кінофестивалів документального кіно. Цьогорічній фестиваль був присвячений перш за все посиленню авторитатризму в Україні і проблемам уразливих прошарків населення.
Стрічка, відібрана для відкриття фестивалю, «Шахта № 8» (Естонія-Україна, 2010), – посвячує у ремесло щоденного фізичного виживання мешканців шахтарського селища Сніжного, що на Донеччині.
Обставини згортання державних програм дотацій та оголошення більшості промислових шахт нерентабельними примусили людей «копати під собою», як мовиться, буквально. Адже у районі Донецького кряжу вугілля, нерідко й брилами якісного ціляка, залягає на глибину від двох метрів, а десь і – просто виступає з-під товщі перепрілого листя. Колишні шахтарі і молодь, позбавлена можливостей вивчитися на іншу професію або мати з неї згодом пристойний заробіток, ніби черва у дощову погоду, дірявлять околишні лісосмуги, парки і навіть власні подвіря. Саморобні копанки або «дірки» (на місцевому жаргоні) це похилі тунелі з рейсами та вагонетками і колодязі, обладнанні драбинами та поплутаним мотуззям страховки, найбільш примітні обєкти тутешніх пейзажів. Як наслідок, безконтрольне вибирання палива із землі обертається численними випадками смерті господарів під завалами власних присадибних шахточок; прирікає жіноцтво, що живе з праці часто єдиного чоловіка-годувальника, шукати грошей деінде, залишаючи дітей і молодших сестер та братів у сиротинці.
Структурно фільм побудовано як хроніки побуту родини 15-річного Юрка, що добровільно перебрав на себе обовязки батька і оборонця для двох своїх сестер старшої Уляни та 12-річної Юлі тяглістю в один календарний рік. Камера уважно обмацує вогкі шпарини на стінах струхлявілої хати-мазанки, що відкрилися під час весняної відлиги; важкі відра з вугіллям перед грубкою і вже не дитячі грубі руки з налакованими нігтями; радощі дівчачого шопінгу і розворушену шукачами вугільних покладів, оточену валкою вантажівок, найближчу лісосмугу за осінньої пори. Одностайність сімейної спілки і бажання дітей за будь-яку ціну жити нормально у злагоді та відносному добробуті – порушують обєктивні закономірності світу дорослих. Аби утримувати себе і своїх сестер хлопець мусить рити нові копанки, звязуватися із перекупниками із переробного заводу, а щовечора – контролювати навчання Юлі, через що його мрія опанувати професію кухаря відсувається на невизначений час; неодноразово порушується питання про відрахування хлопця із закладу, де він вчиться вже на зварювальника. Уляна, нарешті влаштувавшись менеджером з продажу у великому мережевому супермаркеті і зустрівши свою першу любов, виганяє менших просто на вулицю заради побачення із коханцем.
Вражає свідомість і нідерландський фільм “Грішна хвороба”. Фільм присвячений проблемі поширення ВІР-СНІДу в Росії, де зараз найвищі темпи прогресування хвороби у світі. Втім, медикаментів постійно бракує, уряд не фінансує профілактику СНІДу, а наркомани стрімко криміналізуються. Героїня фільму, 31-річна росіянка Саша Волгіна – ВІЛ-позитивна та вагітна.Саша очолює групу активістів, котрі намагаються зарадити цій ситуації. Режисер Ян Яап Кейпер слідує за нею в її щоденній боротьбі за виживання.
Протягом тижня відвідувачі бібліотеки мали змогу переглянути документальні стрічки іноземного виробництва, що порушують проблеми бідності в країнах колишнього соцтабору та в емігрантських кварталах сьогоднішніх вавілонів, проблеми життя ВІЛ-інфікованих, порушення прав людини.
Валентина Головань
