Щасливий Андрій Курков розповів про своїх читачів, Хеннесі і наступну книгу
Вчора, 27 листопада, в Кіровограді презентував свій новий роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» Андрій Курков.
Зустрічі в Кіровоградському педуніверситеті, бібліотеці імені Д.Чижевського і автограф-сесія в книгарні відбулись в рамках «Єлисаветградського книговороту». Також організатор проекту, Анна Колєва, повідомила, що автор передав книги для кіровоградського буккросингу і вже сьогодні вони мали з”явитись на всіх «поличках» для обміну. Можливо, так воно і сталось, але побачити жодну новинку від Куркова «Гречці» не вдалось. Звичайно, не виключено, що книжки розхапали як гарячі пиріжки, адже автор зміг зацікавити аудиторію.
Події роману поєднують дві лінії. Одна з них реалістична – це персонажі прототипом яких є справжні львів’яни. Так
у твір «на спір» потрапив Юрій Винничук. Невідємною постаттю став і сучасний львівський хіпі Алік Олісевич. Фантастично-містична лінія розповідає історію Тараса, юнака, що розробив оригінальну практику лікування ниркового каміння – «витрясання» останнього катанням хворих у машині по бруківці Львова. Є в романі і красуня-дівчина Дарка, що страждає на рідкісну хворобу – алергію на гроші, і трохи жахів у стилі Хічкока – місто і самих львів’ян атакують баклани.
Розказав Курков не лише про свій роман, а й про свого читача.
– Українці розуміють контекст. Їм не треба пояснювати певні соціальні деталі. Це не означає, що я пояснюю закордонному читачу все, що він не може зрозуміти. Насправді книжка стовідсотково перекладається. Слова перекладаються, але зміст ні. Не можна передати культурний контекст. Якщо я цитую, наприклад, якийсь радянський фільм, звичайно його не бачили в Японії, Мексиці чи Америці. І для цього кожен переклад редагується. Але спілкування з читачами і в нас, і закордоном мене заряджає, бо я бачу для кого я пишу, я запам’ятовую запитання, тобто те, на що звертають увагу читачі. Бувають звісно дуже каверзні запитання. Так було з романом «пікнік на льоду». Перший переклад був німецькою мовою. І на одній з перших зустрічей мене запитали, чому я не описую, куди пінгвін Міша ходить в туалет. Але це специфіка національної ментальності, бо німці вони дуже дотошні, для них це важливо. Для французів це буде не важливо, вони сприймають все філософськи, іронічно. Дуже цікаво слідкувати за зміною сприйняття. Коли я їздив кілька разів по Америці, то зустрічі проходили в книгарнях, університетах і політичних клубах. Я спитав у Видавця, чому у політичних клубах. Він відповів: «Ви ж пишете політичні романи. По ваших романах вивчають історію політики східної Європи в університетах Сієтла і багатьох інших» – пояснив він. Я подумав, і дійсно там можна знайти соціально-політичні аспекти. Але для мене вони автоматично стають частиною тексту, бо я тут живу. – пояснив він.
Сам автор суто політичними свої романи не вважає. Каже, що після пригод, які мав з романом «Остання любов президента», де головним героєм став Володимир Путін, «президент до 2016 року з перервою», його книги прибрали з книжкових прилавків Росії.
– Мене тоді назвали українським націоналістом, що пише російською. Але була і позитивна річ. Герой мого роману постійно п’є «Хеннесі». Після перекладу французькою мене запросила родина Хенессі у провінцію Коньяк. Зараз ми товаришуємо. Вони мене читають – я їх п’ю. – і одразу ж інтригує : А от наступний роман буде трохи з політикою, але політикою європейською.
Цікавим виявився і портрет потенційного читача романів Андрія Куркова.
– Свого читача я бачу переш за все з почуттям гумору і динамічного. Тобто це людина, яка і п’є і закусює. Людина, в якої вистачає здоров’я на все, на повноту життя. Мені подобаються люди, в яких є голод до життя, апетит до всього цікавого і фізичного, і духовного.
На запитання журналістів, чого письменнику бракує для щастя, він відповів, що вже щасливий, адже має родину, дітей і мрія стати письменником збулась.
Марта Луцька
