«Танго смерті» – пробудження упередженого читача
Минулого року, коли тільки з’явилась новина, що Юрій Винничук пише історичний роман про війну, мені стало сумно. Історичні романи зазвичай нудні. Маєте повне право дорікнути мені, що це не так і що я неграмотний і непідготовлений читач, проте для мене це факт. Точніше, був факт, доки не прочитала Винничукове «Танго смерті» .
Насправді роман не історичний у чистому вигляді цього поняття. Сам автор розповідає про свій роман так: «Це роман, який складається з двох часових зрізів. Один – це події, які відбуваються у Львові перед війною і під час війни. Це долі чотирьох друзів – українця, поляка, єврея і німця, які переживають різні – веселі й сумні – пригоди. Другий часовий зріз – це наш час. Професор Ярош розшифровує таємницю “танго смерті”, займаючись древніми літературами, написаними мертвими мовами, зокрема, арканумською. І яким чином все це зводиться докупи, яким чином об’єднуються герої, стає відомо в кінці книжки.»
Роман лікує від упередженості до історичних романів, національних стосунків і творчості самого автора. Якщо вас вернуло від, наприклад, «Мальви Ланди» і поезій зі збірки «Ніч еротичної поезії», сміливо беріть в руки цей роман – перед вами постане інший Юрій Винничук – цнотливий, казково-містичний, як у оповіданні “Місце для дракона”. Водночас, текст не втрачає фірмового авторського гумору і насичений «львівським ґваром».
Перед нами мультикультурне місто 30-их років, де буяє карнавал культур, які не втрачають свої особливості і водночас зливаються в одну – львівську культуру. Не дарма автор за свій роман на цьогорічному Форумі видавців отримав «Золотий герб» – відзнаку міського голови Львова за популяризацію міста.
Пригоди персонажів у старому і сучасному Львові, нещасний і водночас щасливий фінал – вивільнення особистості – наповнюють текст особливою ліричністю. Шарму надає і легенда про танго смерті, яке виконувалось у Янівському концтаборі під час страт і, за правильного виконання, могло зберегти пам’ять про попередні життя.
Зараз роман у списку номінантів на премію «Книга року ВВС» переможець якого ось-ось визначиться. Щиро бажаю перемоги пану Винничуку. І вже чекаю його наступної книги, що буде присвячена львівській кухні.
Марта Луцька
