Культура

Тарас Антипович: «Мені захотілося написати книжку, яка б фізично демонструвала тотальну крадіжку часу… »

. 2144

Тарас Антипович Новий роман "Хронос".Нещодавно український письменник Тарас Антипович презентував свій новий роман «Хронос. Історія одного винаходу». Тарас відомий насамперед повістю «Мізерія», яка була відзначена рейтингом «Книжка року» як кращий дебют 2007 р. Наступного року з’явилася друга книжка прози автора - цикл оповідань «Тіло і доля». У 2009 році Тарас Антипович здобув першу премію конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенна лірика».

Новий роман «Хронос», виданий у дорослій серії видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", вперше було презентовано на 18 Форумі видавців у Львові. Хто-хто, а «Гречка» завжди намагається побувати на подібних заходах-зустрічах із талановитими, неординарними людьми. Тим більше, що презентацію проводив видавець Іван Малкович - людина в Україні знана й шанована. З перших хвилин зустрічі ми зрозуміли, що з цією книгою необхідно обов’язково познайомитися. До того ж переконані, що якщо вже сам Малкович так позитивно відгукується про неї - треба читати! А далі з’явилося бажання поспілкуватися з автором. Тарас виявився дуже відкритою, привітною людиною й залюбки погодився на інтерв’ю.

-Тарасе, розкажіть, з чого почалося Ваше письменницьке життя?
- Ми ще в університеті з друзями зробили літературний альманах «Бестіарій», де друкували свою студентську прозу й вірші. Нам тоді не було і двадцяти років. Отже, мені хотілося бути письменником іще до того, як я отримав диплом журналіста на факультеті Львівського національного університету. Я критично ставлюся до своїх дебютних спроб, але вони породили цілком доречне розчарування й бажання нових спроб, намір прогресувати.
- Що важливо в першу чергу для автора – початківця? Як ви прийшли до українського читача?
- Я не маю загальних рецептів, бо все вирішує наявність таланту (або його відсутність). Обдаровану людину сьогодні не помітити вже неможливо. Видавці безперервно шукають таланти, намагаються відкривати нові імена. Є літературні конкурси, що займаються тим самим. Та ж «Коронація слова», зокрема. В українській літературі всі ніші майже порожні: заходь у будь-яку, там стане місця для тебе, чи ти детективіст, чи фантаст, чи автор любовних романів. Єдине, що я можу порадити тим, хто написав свій перший твір і дивиться на нього з великою ніжністю: не захоплюйтеся самим собою, ставте собі дедалі вищі вимоги. В українській прозі й досі бракує добре розказаних історій, тому потрібні сюжетні речі. І неважливо: вигаданий ваш сюжет чи прожитий, фантасмагоричний чи побутовий – головне, щоб він був!

Роман Тараса Антиповича "Хронос. Історія одного винаходу"

- А як виникла ідея написання роману «Хронос»?
- Вона виросла з відчуття, що люди крадуть час одне в одного, а влада краде час у цілої країни, гальмуючи розвиток народу. Мені захотілося написати книжку, яка б фізично демонструвала цю тотальну крадіжку часу. Тому сюжет починається винаходом хрономата - пристрою, здатного забирати з людського організму біологічний час, змушуючи тіло миттєво старіти. Так само час можна повернути в тіло, омолодивши його. Ейнштейн стверджував, що час не існує поза інструментами для його вимірювання. Мені здається, що людський організм – це теж такий інструмент, що вимірює час у свій спосіб, і цілком можливо, що невдовзі люди навчаться переводити в ньому «стрілки» вперед або назад.
- Чи популярний жанр футурологічного роману в нашій країні?
- Про популярність українських авторів можна говорити хіба що з натяжкою, незалежно від жанрів, у яких вони пишуть. Тиражі нашої прози в середньому складають 2-3 тисячі примірників, а в найбільш «розкручених» авторів – 10-15 тисяч. Усе це мізерні цифри як на 46-мільйонний народ. Тому література існує на рівні хобі, а не професії, бо вона не здатна прогодувати літератора, і він, сердешний, іде заробляти на хліб насущний у журналістику, рекламу, піар або політологію.
- А для Вас написання книги було «хрономатом»?
- Писав книжку дев’ять місяців, потім іще три місяці мій роман відлежувався, піддавався редагуванню. Це не був змарнований час. Навпаки. Це час, протягом якого я почувався абсолютно вільною людиною, що зі мною трапляється рідко. Отже, книжка не вкрала у мене нічого – радше додала енергії.
- Чи часто хрономати трапляються у Вашому житті? Як Ви вживаєтеся, миритеся - не миритеся з ними?
- Найбільш паскудними хрономатами є брехня політиканів і реклама. Взагалі, телебачення – це велика війна за увагу глядача, тобто за його час. Я з цієї причини не дивлюся ТБ вже років чотири. Натомість зосередився на Інтернеті, де пожирачів часу теж предостатньо. Той же facebook може з’їсти весь день, хоча він іноді дарує необхідні емоції, ілюзію спілкування. Я люблю гаяти час із власної ініціативи – так до мене приходять фантазії, сюжети. Але якщо мене змушують до втрати часу, дуже дратуюся – коли стою в будь-якій черзі, наприклад.
- Як доля звела Вас з Іваном Малковичем? Чому саме до нього Ви звернулися? Можливо, були інші пропозиції…
- Завершивши текст, я просто написав електронного листа у видавництво з пропозицією для дорослої серії. Малкович – вимогливий видавець, який має смак. Він не знав мене як письменника – лише як газетяра, котрий брав у нього кілька коментарів. Через місяць, прочитавши «Хронос» заледве до половини, він прийняв рішення негайно його видавати. Можливо, не обійшлося без щасливого збігу обставин. Тарас Антипович і Іван Малкович на презентації роману "Хронос" у Львові. Театр "Воскресіння".
- Чи могли Ви передбачити, що книгу ілюструватиме В.Єрко? Коли з’явився задум обкладинки?
- Я на таке якісне оформлення й не сподівався. Владислав Єрко – віртуоз, якому вдалося відобразити символіку твору, внутрішню жагу часу. До речі, деякі штрихи роботи йому підказав сам видавець. Були варіанти обкладинки від інших ілюстраторів, але ми з Малковичем одностайно визнали роботу Єрка найкращою. Що ж до двох моїх попередніх книжок, то їхнє зовнішнє втілення було, очевидно, слабшим.
- Як Ви вважаєте: можна сказати, що більшість винаходів людства є протиприродними й лише приносять шкоду?
- Не можу так сказати, бо ми маємо багато корисних винаходів, які безглуздо відкидати – те ж таки колесо, зокрема. Напевно, людині сам Бог дав цю здатність створювати різні речі й міняти світ. Але останнім часом людство продукує дедалі більше ризикованих винаходів, що здатні убити нас самих (це, в першу чергу, всі неекологічні технології, хімія, антибіотики, продукування поліетилену в неймовірних кількостях і т.д.). Я в романі зосередився на закономірностях розвитку однієї ризикованої технології в умовах корупційного суспільства.
- Ви віруюча людина? Провідну роль у зціленні людства від «часової» залежності Ви віддаєте священику – це випадковість?
- Я намагаюся стати віруючим. Зокрема, і через написання таких от книжок. А священик, звісно, не випадковість. Я його вибрав як людський тип, сприйнятливий до якихось вищих знаків і спраглий цих знаків. Через нього Бог пожалів суспільство, яке так активно шкодило собі. А хто іще може нас пожаліти?..
- Людство хоч колись вчитиметься на своїх помилках? Який винахід повинен поставити крапку? Хрономат?
- Складне питання. Характер людства визначає здатність творити, створювати, змінювати своє середовище. Це те, чим ми відрізняємося від тварин. Це наша природа, яку не скасуєш. Важливо інше: нам дана можливість вибору добра і зла. Тобто багато залежить від того, під яким знаком ми творимо. Усе вирішує сукупність індивідуального вибору мільярдів людей.
- Ваш роман нагадує популярний зараз у кіноіндустрії спосіб донесення до глядачів репортажної зйомки з місця подій. Ніби камера перемикається, а ти відслідковуєш жахливі кадри. Щось на зразок наших новин – суцільний негатив… Ви таким чином проводите паралель до сучасного життя в Україні?
- Мій стиль письма часто визнають «візуальним» чи «кіногенічним». Гадаю, це добре, бо відеокультура дедалі більше захоплює споживача, і книжки теж мають ставати «візуальними», щоб утримати аудиторію. Я прибічник лаконічних, м’ясистих сюжетів, які несуть емоційний заряд. Що ж до негативу, то так – він є відображенням сучасного життя України, бо сюжети мої розгортаються за законами суспільства, у якому ми живемо. Але я водночас наголошую на здатності героя прорватися до світла крізь темряву. Ми це можемо!
- Нам здається, що з «Хроноса» може вийти чудовий фільм. Якісь думки чи пропозиції з цього приводу є? Чи планується екранізація інших Ваших творів?
- Про пропозиції екранізації поки що рано говорити, бо української кіноіндустрії не існує, а на Захід іще треба пробитися через переклади. Сподіваюся, що поступово ці етапи зможу пройти.
- Порадьте нашим читачам, із якої книги краще починати знайомитися з Вашою творчістю?
- Із останньої, бо вона найвдаліша.
- Твори яких авторів Вам більше всього подобаються?
- Із прозаїків усіх часів і народів люблю Стефаника, Хвильового, Прохаська, Бредбері, Лема, Бориса Віана, Маркеса, Кобо Абе, Достоєвського, Мілана Кундеру та багатьох інших. За світовою поезією не стежу, а сучасну українську люблю. У нас класних поетів значно більше, ніж класних прозаїків, тому навіть не беруся перелічити всіх. Ну, добре. Назву улюблених поетів останніх десятиліть: Галина Петросаняк, Наталка Білоцерківець, Оксана Забужко, ранній (римований) Андрухович, Жадан, Римарук, Федюк, Малкович, Василь Махно, Мідянка, Бедрик, Вольвач, Андрусяк. І не лише вони…
- Розкажіть, будь-ласка, трішки про свої найближчі творчі плани, коли можна чекати нових книг?
- Новий задум я маю, але в мені все ще вирують герої «Хроноса». Треба витримати паузу, щоб це шумовиння уляглося. Тільки тоді можна братися за нову річ – із новою інтонацією. Мені нецікаво повторюватися. Тому наступний текст може бути й цілком реалістичним. Хоча, зрештою, в таких ірраціональних процесах як література, планувати щось надто складно.

Спілкувалися Оксана Дубовик, Артем Дубовик

Фото: Артем Дубовик

Поширюйте

Коментуйте


Реклама