Дитячий духовий оркестр «Сурми Єлисавета» вражав кропивничан справжньою музикою (ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1435

Коли Ви останній раз чули духовий оркестр?

Ні, не той, що грає максимально голосно, карбуючи кожну першу долю, і від музикантів якого разить байдужістю і вчорашнім перегаром... Не той, де грають для заробітку, по інерції... Не той, що ностальгічно пахтить радянськими часами... Хоча, як і належить, у ньому грають професіонали – з освітами, або студенти – за гроші. Не той, якому аплодують грона екзальтованих дівок, бо за пультами сидять їхні реальні або потенційні кавалери, чи задля солідарності, за причетності до спільного навчального закладу… вчителя… інструменту… й таке інше.

У п’ятничному концерті 19 травня дитячого (підкреслимо, дитячого!) духового оркестру «Сурми Єлисавета» музичної школи № 2 ім. Ю.С. Мейтуса Кропивницького, ми почули МУЗИКУ! Справжню музику, коли музиканти розуміються на фразуванні, коли звукоутворення фіксується з найтоншими подробицями, коли динамічні хвилі мають своє місце у драматургічному розвитку творів, що лунають.

А обличчя! Як давно ми не бачили таких одухотворених, зацікавлених обличь хлопчаків і парубків! Бо вони перебували у великому таїнстві МУЗИЧНОГО ВИКОНАННЯ! Виконання не для галочки, задля оцінки чи заробітку, а для душі, за велінням серця.

І як легко, ніби граючись, проходив той виступ! Без насупленості і почервоніння, потуг і фізичного напруження. Тому, що навчені, вміють і знають, як правильно володіти такими складними механізмами, якими є духові інструменти. І розуміються на ансамблі, де кожна група – моноліт з кількох виконавців, а партії зливаються у колоритне співзвуччя.

Про те, що грали
За давньою історичною традицією, початком концерту слугували вступні фанфари сурм – квартет чотирьох трубачів (Ігор та Роман Максименки, Нікіта Ткаченко, Андрій Філатов). Як здорово, що в нашому місті Кропивницькому, де кожний камінь військового містечка на Ковалівці пам’ятає корнетні сигнали орденського кірасирського полку, вигадані генералом Д.Є. Остен-Сакеном, його бойовим командиром, реконструювалася минувша слава «хору трубачів», описана в легендарних мемуарах П. Фета. Ми нарешті почули українських сурмачів нової генерації, які поєднали в собі емоційність і завзяття козацтва та професіоналізм і велич кращих зразків академічної музики. Недарма саме вони, вихованці класу труби керівника оркестру Богдана Максименка, минулого тижня «зняли вершки» нагород всеукраїнського конкурсу «Полтавська битва».
А далі полилося… Слухачі потрапили у запальний вихор українських пісень і танців (композиції «Рідний край», варіації на теми українських народних пісень «Ой, під вишнею», «Їхав козак за Дунай»). До речі, дві останні – то є справжні пісні нашого краю, бо знаменитий дует старого дідугана з молодою нареченою народився у с. Хмельовому для повчання розбещеного генерала Текелія, руйнівника Запорізької Січі. А пісню про козака-вояка, боронителя української землі та його вірну дівчиноньку придумав легендарний козак-віршувальник С.Климовський на хуторі Припутні біля Знам’янки.
Калейдоскоп знайомої народної музики чергувався з ретро, чим захопив старше покоління (вальс «Берізка» Є.Дрейзіна), відомими шлягерами (болеро «Besame mucho» К.Веласкес). Звучали й сучасні пісні Н.Май за підтримкою солістів-співаків. Оркестр задовольнив смаки різноманітної публіки.

 

Про те, як грали

Під враженням від концерту «Сурм Єлисавету» офіційні шаблонні фрази абсолютно не складаються в речення. Все чутно у виконанні оркестру – відновлення національних традицій і активний концертний досвід, патріотичне виховання і професійність… Стандартні словосполучення непідвладні передати емоційні переживання від споглядання за дійством, що вирувало на сцені. Розкладемо по полицях те, що захопило професіоналів і не тільки…

Ці діти розуміються на оркестровці. Вони знають, як потрібно поводити себе в оркестрі. У музикантів існує сталий вислів – відчуття форми. Таке враження, що у хлопців на сцені це відчуття вроджене. Але такого не буває! При всій калейдоскопічності попурі, варіацій, віночків, пісенній куплетності оркестрові виконавці реагують на кожний помах диригентської палички. Коли грає соліст – загальне тло відходить на другий план, дозволяючи пролунати основній темі. Коли солює ансамблева група – чітко, як один, у спільній мелодії з’єднуються учасники того гурту. Діти-оркестранти знають, як має литися мелодія, розуміють, якими штрихами звучить акомпанемент підтримки. І основне – грають інтонаційно чисто, у вражаючих ансамблевих унісонах.

Ось динамічна хвиля поступово напружується до громкоголосого форте, а ось різко зривається на ефектному соло барабанщиків Назара Сьомкіна та Івана Мироненка. В їхніх дитячих руках барабанна «кухня» – не відчужений агрегат, а кузня ритмічного фундаменту, дієвих ритмо-збивань і мега-технічних соло.

Ось оголошується виступ з оркестром саксофоніста Сашка Сметани, і в його виконанні чуємо не просто мелодію, а зримо бачимо образ танцюючої юної іспанки з тонкими нюансуваннями – співочі легато основної теми, акценти-підкреслювання як порух рук, смачно відтінені синкопи ритму як різкий звук підборів.
Діти на сцені показали, що вони можуть не тільки грати по написаним нотам віртуозно і технічно. Вони вміють грати музику і доносити її до слухача.

Про те, хто грав
Головні учасники оркестру – учні музичної школи № 2 ім. Ю.С. Мейтуса. Якими різними вони були до вступу в музичну школу й до приходу в оркестр! Інколи невихованими у звичному розумінні слова, рокерами та іншими субкультурниками, занадто рухливими фізично і млявими, апатичними у свідомості. Хлопчаки-розбишаки, підлітки в негласній війні з оточуючим світом, юнаки в розумінні своєї значимості… (Знаю про те, бо за багатьма тихенько споглядала упродовж кількох років.)

Але тепер, через роки навчання, хіба можна сказати, що музична школа не вплинула на формування їх як особистостей? Кожний учень – учасник оркестру – розуміє власну важливість у загальній справі, знає свою функцію в оркестровій масі. Видно по очам, як переживали оркестранти кожен важливий фрагмент твору, як вболівали за сусіда по оркестру при звучанні соло.

І зовсім не важливо, що тільки чуби деяких юних музикантів видніються із-за пультів, що інструменти не у всіх досконалі, що інколи партія складається з довгих тривалостей і пауз. Це – тільки початок, пролог перед великим життєвим духовим соло. Бо наш оркестр володіє вагомими чинником – спадкоємністю.
Обізнані знають, що за видимою легкістю й вільністю виконання приховані роки щоденної копіткої праці викладачів, що готували, навчали, виховували своїм прикладом юних учасників оркестру. І зараз знаходилися поруч за пультами, щоби підтримати, налаштувати, підбадьорити. Педагоги Володимир і Олена Лопати, В’ячеслав Мариніч, Василь Стоян, Олексій Шорсткий, Сергій Слободенюк – ковалі високого смаку і професійної чуттєвості, якими володіють їхні вихованці. Долучені до оркестру й колишні учні, що зараз навчаються в музичному училищі, бо не можуть не прийти на репетицію чи концерт оркестру, у якому виросли.

Хто в оркестрі головний?
Замало сказати, що «Сурмам Єлисавету» повезло з керівником. І не лише тому, що Богдан Максименко потрапив після закінчення військово-диригентського факультету Львівської Національної музичної академії ім. М.В. Лисенка до Кіровограда і прийшов працювати до школи. І не лише тому, що створив й очолив цей колектив, на перших кроках існування різнокаліберний за думками, не зовсім відповідальний і не надто організований.

Нове мислення керівника зі складнощами пробивало собі дорогу. Він веде репетиції українською! Він вимагає вчити партії! Він просить звернути увагу на динаміку! Тільки родина знає, скільки клопоту, тривог і недоспаних очей прийшлося пережити Богдану Миколайовичу, щоб виростити оркестр не просто тих, хто сидить поряд, а колектив однодумців, які розуміють сутність справи і рухаються за диригентом, довіряючи йому. Пам’ятаємо, як задля розуміння колективізму тренував проходження як справжнього військового оркестру марш-парадом по сцені. Одні занервовано коментували: «Ну ось, перетворили музшколу на казарму», інші споглядали запитально – а як-то воно буде далі?!

Креативна позиція й оригінальне мислення Богдана Максименка перемогли. Як приклад, виховувалися в його ж класі власні сини. Писалися авторські, надзвичайно ефектні та осучаснені аранжування, що бажалося грати. І настало сьогодення, в якому ми бачимо результати десятирічної напруженої праці. І чуємо: дитячий духовий оркестр звучить, ніби високого ґатунку колектив дорослих фахівців. І маємо портфоліо, в якому безліч дипломів обласних, всеукраїнських та міжнародних нагород.
Респект, Богдане Максименку!!! Браво, «Сурми Єлисавета»!!!

Портфоліо дитячого духового оркестру «Сурми Єлисавета», худ. кер. і диригент Богдан Максименко
- Гран-прі та Кубки переможців: міжнародний фестиваль-конкурс музики та класичного вокалу «Золота ліра» (Дніпро, 2010 р.); всеукраїнський фестиваль-конкурс «Свято талантів» (Кіровоград, 2015 р.); обласний конкурс учнів ПСМНЗ «Паросток» (Кіровоград, 2015 р.)
- Диплом лауреата І ступеня: міжнародний фестиваль-конкурс «Славянскі вєнєц» (Болгарія, Кранєво, 2012 р.); всеукраїнський фестиваль-конкурс «Сходинки до майстерності» (2014 р.); обласний конкурс учнів ПСМНЗ «Паросток» (Кропивницький, 2010, 2013 рр.)

Марина Долгіх, музикознавець, кандидат мистецтвознавства

Сподобалася стаття?
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити