Культура

Володимир Панченко про Євгена Чикаленка і силу українськості

. 4916

14 січня до Кіровограда завітав відомий  літературознавець, громадсько-політичний діяч, професор Києво-Могилянської академії . Ця зустріч була присвячена видатному українському меценату Євгену Чикаленку. В грудні минулого року виповнилося 150 років від дня його народження. Тоді, на жаль, цю подію на Кіровоградщині не відзначили.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Володимир Панченко про Євгена Чикаленка і силу українськостіВолодимир Панченко наголосив, що програма зустрічі буде складатися із двох частин, як у фігурному катанні: обов’язкової і довільної. Ось що розповідав про Євгена Чикаленка відомий український літературознавець:

«Часто говорять про Євгена Харлампійовича як мецената, але насправді він був набагато більше, ніж меценат. Його можна сміливо назвати менеджером українського руху до еміграції у 1919 році. Чого лише варті такі факти: для повноти національного буття Євген Чикаленко створює українську щоденну газету «Рада», яка стала власне і його душею; у Львові допомагає спорудженню гуртожитку для студентів із Наддніпрянської України, які навчалися в тодішній Австрії. А ще він підтримував багато політичних осередків, оскільки прекрасно розумів, що в Україні має бути представлений весь можливий спектр політичного життя. Одним із основних завдань, які ставив перед собою Євген Чикаленко, це формування української еліти. Саме цим він керувався, коли запросив у село Перешори Одеської області Андрія Ніковського, громадського і політичного діяча, журналіста, і переконав його написати  дипломну роботу й закінчити навчання в Новоросійському університеті. Бо знав, що  в Одесі Ніковського затягне громадське життя, журналістська робота, а Перешори – це спокій, чисте повітря... Життєвий шлях самого Євгена Чикаленка також має цікаві факти. Як пізніше згадував сам визначний громадський діяч, саме в Одесі прокинулася його українська душа. А в Єлисаветградському земському реальному училищі (тепер м. Кіровоград), де він навчався,  активно займався громадсько-культурною роботою.Але коли до влади прийшла Центральна Рада, то Євген Чикаленко не був до кінця затребуваний, із березня до жовтня він займався домашнім господарством у Перешорах.

Ситуація змінилася у 1918 році, коли йому запропонували гетьманську булаву, але Євген Харлампійович відмовився (чи не вперше в українській історії свідома відмова українця від влади). Оскільки, по-перше, не бачив можливості реалізувати свою політику, по-друге, розумів, що просто спалить себе, по-третє, був не публічною людиною, а громадським діячем. Колись про нього Євген Маланюк написав, що Чикаленко — це «головний ткач матеріальної тканини української історії».

Свій життєвий шлях він закінчив у Празі.

Євген  Харлампійович знав, що настане час, коли наша держава здобуде незалежність, він аналізував історію, проектував майбутнє. У нього не було великих, неконтрольованих амбіцій, а натомість свідоме почуття відповідальності. Чого, на жаль, не вистачає сучасній владі».

Другий етап зустрічі також був досить активний. Присутні обговорили найгостріші проблеми, які сьогодні хвилюють інтелігенцію міста. Розглянули різноманітні пропозиції, серед яких, зокрема, перейменування вулиці Фрунзе на честь  Євгена Чикаленка. Також обговорили можливі шляхи розв’язання конфлікту довкола незаконного, на думку присутніх, призначення нового директора Кіровоградського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького.

Насамкінець Володимир Панченко нагадав, що сила у єдності і перш за все потрібно об’єднуватися. Тоді всі проблеми матимуть вирішення.

Організатори зустрічі: Український клуб, Кіровоградською обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та відновлене громадське об’єднання «Перевесло-2».

Тетяна Пташник, фото: Валерій Лебідь

Поширюйте

Коментуйте


Реклама