У місті Новоукраїнка, що на Кіровоградщині, розташована визначна пам'ятка культури млин Вігдора Варшавського.
"Млин Варшавського є однією з найвизначніших споруд Новоукраїнки. На сьогодні, коли він перебуває в жахливому стані руйнації, ми хочемо привернути увагу державних, громадських організацій, широкого кола громадян, меценатів до збереження та відродження історико-культурної спадщини нашого краю. З цією метою намагаємось популяризувати відомості про цю пам'ятку техніки", - пише "Новоукраїнська правда".
Що ж стало передумовою побудови такої споруди? Реформа 1861 року відкрила широкі шляхи для проникнення капіталізму в промисловість та сільське господарство. Після реформи збільшився посів зернових на 30%, середня їх врожайність з однієї десятини землі зросла з 29 до 39 пудів.
У 1869 році закінчено прокладання залізниці Одеса-Кременчук, яка зв’язала Новоукраїнку з промисловими районами Лівобережної України та портами Чорного моря, тоді ж було побудовано і залізничну станцію Новоукраїнка. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. вантажообіг по станції Новоукраїнка складав понад 4 млн. пудів, з яких 3 млн. пудів належали хлібним вантажам.
У місті було досить розвинуте дрібне виробництво. На початок 90-х років ХІХ ст. діяло 6 водяних млинів, 48 вітряків, 15 кузень, працювали винокурний і цегельний заводи та інші – всього понад 80 дрібних підприємств. Великих підприємств на той час не було.
За даними подвірного перепису 1883-1885рр. 72% мешканців Новоукраїнки (1455 дворів) жили із хліборобства. Щороку в Новоукраїнці відбувалися 3 ярмарки, де у великій кількості продавалися худоба, сільськогосподарська продукція та вільні робочі руки. У 1893-1894 рр. на робітничому ринку в Новоукраїнці зареєстровано 14 тис. робітників.
Отже, Новоукраїнка приваблювала підприємців відносною дешевизною хліба, наявністю робочої сили, а головне – залізничним сполученням із портами на Чорному морі, перш за все Одеси та Миколаєва. Саме тому у 70-х роках ХІХ ст. до нашого краю з Одеси і приїхав багатий купець-промисловик, спеціаліст борошномельної промисловості Вігдор Зейдліхович Варшавський, як представник Одеського тресту «Головборошно».
Оцінивши ситуацію як економічно сприятливу, він на власні кошти на лівому березі річки Чорний Ташлик (біля колишньої хлібопекарні, нині там парк ім.Шевченка) будує невеличкого двоповерхового дерев’яного млина, який працював з використанням енергії падаючої води. Для цього було споруджено невеличку дамбу. Невдовзі сталася пожежа і млин повністю згорів. Господар у цей час відпочивав у Одесі. Ходили чутки, що підпал було організовано, за наказом хазяїна, його довіреною людиною Вараном. Варшавський отримав від закордонної страхової компанії велику страховку. Адже млин було застраховано в декількох місцях Західної Європи. Хоча приміщення млина згоріло, але перші результати його використання були позитивними, і тому Варшавський вирішив розгорнути справу в значно ширших масштабах.
На правому березі річки Чорний Ташлик пригледів гарну місцину, де річка робила різкий вигин. Поруч проходила дорога-вулиця Рівненська. Питання про виділення земельної ділянки під забудову вирішила сходка жителів міста Новоукраїнки. Вклавши великі гроші, Варшавський у 1894 році будує сучасний п’ятиповерховий паровий млин зі світло-жовтої цегли місцевого власника цегляного заводу Кульчицького. Зразок такої цегли зберігається у нашому краєзнавчому музеї.
Здалеку було видно восьмиграну із червоної цегли п’ятидесятиметрову (діаметром 1 м) димоходну трубу млина (всередині були скоби-східці).
У 1894 році млин видав перше борошно. Тоді там працювало 35 робітників. Робота здійснювалась у дві зміни цілодобово. Переробляли 100 тонн зерна на добу.
Через страхове товариство Росія ці робітники були застраховані на випадок смерті чи каліцтва (страховий внесок 61 крб. 83 коп.), на лікаря витрачалося 25 крб.
Поруч з млином, де річка Грузька (у народі звалася Вошива) впадала в річку Чорний Ташлик, було споруджено дамбу, вода використовувалася для парових котлів. При Варшавському в 1900 та у 1933 роках були сильні паводки, вода заливала двір і 1-й поверх, тому муку із складів та підвалів перевозили в інші склади. У
1903 році сталася пожежа у машинному відділенні, на відбудову Варшавський витратив майже 24 тисячі крб.
Через дорогу був склад готової продукції з підвалами. Варшавський закуповував землі під склади, щоб ніхто не будувався.
Хто ж зводив цей красень?
Напрочуд умілі були майстри. На будівництві працював муляр Фірса Фірсович Чирков (з Білорусії), жерстяник Ісак Лейбович Бродський (з Новоукраїнки) укривав дах залізом, з листового заліза він зробив і вентиляційні ходи (короба), тесля Петро Миколайович Грязнов (з Новоукраїнки) зробив міцне дерев’яне перекриття між поверхами. Муляр Балан разом з Михайлом Васильовичем Шевцовим зводили зернові склади. Усіма роботами з підготовки і пуску млина керував інженер з обладнання борошномельних станків Лев Оскарович Лушток (дядько нашої місцевої поетеси Поліни Йосипівни Коган).
На першому поверсі млина розміщувалося машинне відділення – завжди готове до роботи, завдяки старшому механіку Василю Харитоновичу Кривоплясу та його помічникам Михайлу Варану і Дубинському. Паровий двигун потужністю 250 кінських сил працював на вугіллі, завезеному з Олександрії, тут же були всі приводи, шківи, шатуни. На другому поверсі – 15 вальцевих верстатів зі Швеції, що випускали 10 сортів борошна. На третьому поверсі були різні трубопроводи для відповідних сортів круп і борошна. На четвертому – борошномельне обладнання для манки. На п’ятому – 10 різнокаліберних сит для різних сортів муки.
З боку вулиці Рівненської, тобто з північного боку над п’ятим поверхом, на напівкруглому цегляному парапеті виднілися великі білі літери: «Паровая вальцевая рассевная мельница Вигдора Зейдлиховича Варшавского и сына».
На той час це була унікальна споруда, оснащена досконалим закордонним обладнанням, більшість якого було завезена з Німеччини. Велична грандіозна споруда млина різко виділялася серед невеликих селянських новоукраїнських хат, розташованих на значній відстані одна від одної.
Продукція млина
Опрацювавши спогади старожилів, ми дізналися, які сорти борошна випускав млин Варшавського в ті часи. Пшениця перемелювалася на високоякісні сорти борошна 10 сортів: «0», «00», «000», 1-й сорт, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, рожева мука, 7-й висівкова (дешевий сорт), а також крупчатка і манка «дунс». Зберігалася продукція в складах, де були охолодженні пристрої з решіток.
За спогадами старожилів, мука була дуже хороша, її відправляли на експорт і за якість одержували золоті медалі на виставках за кордоном. Мішки були по 5 пудів (80 кг), зашивались і до них пришивалися різнокольоров етикетки (за сортами муки).
На етикетках було вказано сорт муки, місце відправки та зображені медалі за якість, отримані в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Берліні, Бухаресті та інших великих містах Західної Європи.
Отже, на це борошно був великий попит, його відвантажували в різні регіони країни та за кордон. На території млина утримувалася конюшня на 40 коней. Ними перевозили борошно, крупу, манку на пристанційні склади (відправляли в Одесу, а потім за кордон). А назад зі станції везли вугілля чи мішкотару для вибою борошна.
Цю роботу виконували так звані биндюжники, бо віз, на якому кіньми перевозили вантаж, називався «биндюг».
Старожили пам’ятають биндюжників Ковпака, Коляду, Сироту та інших. Усі роботи виконувалися вручну, за добу робітники відвантажували по 30 вагонів борошна. У 1897 році залізницею було відправлено 1875 пудів хліба. Дуже тяжка була праця робітників млина, а ще тяжчою – вантажників, які за зміну переносили до 100 мішків борошна та зерна і одержували за це 5 крб. (5 коп. за мішок). Але, якщо зважити на те, що пуд борошна (16 кг) коштував 65 копійок, то праця робітників млина оплачувалася досить щедро. Адже за зароблені за одну зміну гроші робітник міг купити 77 кілограм першокласного борошна. Ярмаркова ціна на худобу була така: кінь – 25 крб., корова – 20 крб., свиня 5-7 крб.
Отже, в усіх куточках Росії і Західної Європи знали продукцію Вігдора Зейдліховича Варшавського.
Вігдор Зейдліхович Варшавський - хто він?
(1826-1917)
Польський єврей, мільйонер, підприємець, відомий меценат. Яким його згадують старожили? «Невеличкого зросту, рудий, кучерявий, завжди ходив у капелюху з тростиною, мав при собі пістолет для самооборони, з яким не розлучався».
У семи метрах від західної стіни млина, В. З. Варшавський збудував собі цегляний одноповерховий будинок з 8 кімнат з напівпідвальним приміщенням для котельні. Між будинком і млином було вимощено дорогу, ворота і прохідна охоронялася цілодобово. Увечері кучер Іван у чорному сюртуці й циліндрі возив свого господаря фаетоном вулицями міста Новоукраїнки, на конях була гарна збруя з дзвіночками.
Старожили міста тепло згадували Варшавського. Відзначають, що він був занадто бережливим, коли розсипалося зерно у биндюжників, збирав докупи, а потім заносив у склад. Побачивши, що у дворі валяється шматок вугілля підіймав і ніс до кучі. І водночас був дуже добрим, завжди допомагав людям. До свят робітникам безкоштовно видавав першосортне борошно. Крім того, робітники могли купити продукцію млина на місці за нижчими, ніж у магазинах, цінами. Та й помол зерна місцевим селянам обходився дешевше, ніж приїжджим (зі своїх брав 1 коп. за пуд, із приїжджих по 4-5 коп.). Але все одно на млині були крадіжки. Биндюжники тихцем скидали мішок з мосту у річку, а вночі витягали. Старожили згадують: «Якось робітник Федір Рубцов, який мав трьох дітей, украв три мішки борошна. Дізнавшись про це, Варшавський викликав його, довго соромив, а потім розпорядився відвезти тому два мішки борошна і мішок манки додому: «А ти, Федоре, іди працюй чесно і ніколи більше не кради». Іншого разу він сам побачив одного з крадіїв: «Неси, неси, тільки дивися не підірвись, хто за тебе працювати буде...».
Добре ставилася до робітників і дружина Варшавського. У святкові дні влаштовувалися обіди для дітей, особливо радісно зустрічали посівальників, колядників, щедро обдаровували їх.
Як згадує Євдокія Федотівна Онищенко (89 років), її мати Аграфена Оксентівна Дейнега працювала в будинку Варшавського економкою. Була кмітливою і жартівливою. Не раз підгодовувала робітників із панських підвалів. Одного разу попросили робітники принести щось солоденького. А у хазяїна у великих банках, покритих пергаментним папером, стояло варення. Довго міркувала вона, як його взяти, а потім попробивала папір на банках, наскубла шерсті з вовни і повкидала туди. Покликала бариню і сказала: «Подивіться, не закрила я, а там миші».
Бариня: «Выброси все», навіть не глянувши, відказала. А Груня забрала ці банки і швиденько віднесла їх робітникам.
Варшавський був справжнім підприємцем. Крім млина, мав і магазини, які здавав купцям в оренду: один по вул. Декабристів, другий у районі Молдавки. Вони дуже добре збереглися. Мав також свою олійню (тепер територія міжшкільного комбінату).
Маючи значний доход, скуповував родючі землі по 100, 200, 1000 га, де вирощував пшеницю. Брав в оренду землі у своїх приятелів-поміщиків Воліковського та Рогальова.
З великою повагою згадувала про нього бабуся Варвара (мешканка одного із сіл Новоукраїнського району). Вона розповідала про те, як пан Варшавський урятував її діда, давши кредит на купівлю землі. Той кредит старий мав віддати зерном: і пану вигідно, бо сировина є для млина, і селянину, бо з тієї землі годував сім’ю. На жаль, революція 1917-го року зруйнувала все.
Будував Варшавський мости і дороги. Зі слів старожила Антоненка, Варшавський через річку Чорний Ташлик збудував міст. Праворуч моста стояла будка для чергового (зі сторони де був ГУТАП) і був шлагбаум. Працював на мосту Петро Продан. За проїзд бралася плата: за коня 1 коп., з підводами 2 коп.
Був хитрим... Млин декілька разів горів у 1903-1904 рр., потім 1924-1926 рр., підпал було організовано на вихідні, коли нікого не було, щоб замінити застарілі машини. Було одержано знову страховки і поставили нові парові машини, як на кораблях (зі спогадів старожилів).
Варшавський був людиною щедрою. На його гроші збудовано декілька визначних будівель у Новоукраїнці, які нині (як і млин) охороняються державою як пам’ятки історії та архітектури. Це приміщення синагоги – тепер районна дитяча бібліотека, єврейська релігійна школа-хедер – тепер районний відділ УМВС та ряд будинків.
Прожив довге життя, мав двох синів і трьох дочок.
Наближався 1917 рік, революційним вітрам віддався син Віктор, який жив у Санкт-Петербурзі. Син Яків емігрував за кордон. Старим і немічним зустрів ці події 90-літній Варшавський. Довго ходили чутки, що він утік за кордон. Було кілька версій його смерті: упав з труби млина, застрелився, отримав інфаркт міокарда. Але як би там не було, тіло його поховано у нашому місті, на єврейському кладовищі. У війну, під час окупації, німці розорили кладовище, забрали також із чорного мармуру надмогильний пам’ятник. На сьогодні відомо лише місце поховання.
Млин після революції
Революційні події докотилися і до Новоукраїнки. Деякий час після смерті батька млином керував старший син Варшавського, а потім втік за кордон. Млин зупинив свою роботу – його поглинула хвиля націоналізації підприємств. Млин перейшов у власність держави, відновився робочий ритм. Багато з тих, хто працював до революції, прийшли знову, працювали тут цілими династіями.
Про стан млина Варшавського під час революції і громадянської війни документальних свідчень не збереглося. Але на основі складських приміщень Варшавського у 20-х роках ХХ ст. було створено пункт заготзерно, а в 30-х роках елеватор.
У 30-ті роки млин Варшавського мав назву Мельзавод №3. Це підтверджує пропуск виданий крупчатнику Миколі Пантелійовичу Алєксеєву за №1715. Кількість працівників становила 200 чоловік. За добу переробляли 200 тонн борошна. Була своя їдальня, лазня, дитсадок, підсобне господарство, конюшня, кузня, пожежне депо (начальник Кривохижа), духовий оркестр, автомобіль, лабораторія для визначення якості продукції.
Мав млин і свої землі (в районі нинішнього лісорозсадника, де вирощували все потрібне для їдальні та підсобного господарства). Заробітна платна працівників складала 400-500 крб.
Велику роль млин Варшавського відігравав у страшні 30 роки. Завдяки тому, що робітникам видавали пайки, багато наших жителів врятувалося від голодної смерті.
Млин у роки Великої Вітчизняної війни
1941 рік. Багато робітників Мельзаводу пішло на фронт, залишилися чоловіки похилого віку, жінки, підлітки. Коли до Новоукраїнки увійшли німці, вони призначили на керівні посади фольксдойчів. Млином завідував колишній учитель німецької мови А. Н. Дітріх, а Науковський був комендантом млина. Для роботи приводили військовополонених із концтабору Адабаш.
Ночами з млина таємно вивозилося борошно і доставлялося партизанам у ліси Кіровоградщини. Не останню роль зіграв у цьому комірник підпілля Данило Лазарович Поповкін. Був відчайдушний випадок, коли Калашников за підробленими документами на очах у німців вивіз велику кількість мішків борошна з млина. Скрізь залишав записку: «Кто муку выдавал, тот Калашникова видал». Коли фашисти сполошились, було пізно.
Отже, млин Варшавського допомагав не голодувати жителям нашого міста і в роки війни. Коли 17 березня 1944 року німецькі війська поспішно відступали, проходячи через наше місто, руйнували все навкруги. Підірвали і Мельзавод №3 – млин Варшавського. Чорна димова завіса повисла над містом, палало зерно. Жителі міста, обпалюючи руки, рятували мішки з борошном. Млин було зруйновано частково (говорили, що при будівництві змішували розчин з білками яєць).
Млин Варшавського у повоєнні роки
На території млина розташувалася сільгосптехніка, у складах, що збереглися – ливарний гарячий цех, де виливали різні деталі до сільськогосподарських машин. А коли ці приміщення зовсім занепали, сільгосптехніку перенесли в інше місце.
У 1986 році вирішили відбудовувати цю унікальну пам’ятку. Було створено кооператив «Дизайн», потім його перейменували й став він називатися «Альтернатива». Входило туди вісім членів. Голова Володимир Якович Драган був, як в народі кажуть, на всі руки майстер, вмів і проектувати, і будувати, і малювати.
Разом із місцевою владою, яка виділила кошти на проект, вирішили на території млина Варшавського зробити зону відпочинку. Але перебудова все змінила, встигли лише частково відбудувати, внутрішні роботи не проводилися. Як згадує член кооперативу Володимир Володимирович Білоус, якби ще один рік протрималася радянська влада, то все встигли б.
А так стоїть він нікому не потрібний, забутий. Можливо, наше покоління зможе щось змінити? Час покаже.
На той час це було найбільше підприємство всього Півдня Росії. Вибір місця для млина був не випадковим – центр України, залізниця, чорнозем, дешева робоча сила – усе це в сукупності дало можливість вийти на широкий ринок. В усіх куточках Росії і Західної Європи знали продукцію Вігдора Зейдліховича Варшавського, а отже і наше місто. Паровий млин випускав 10 сортів борошна, манку, різні крупи. Борошно було дуже високого ґатунку.
Отже, млин Варшавського відіграв значну роль в історії Новоукраїнки. Варшавський також будував мости, будинки, магазини, дороги. У 1905 році збудував єврейську синагогу. У 1909-му − єврейську школу (хедер), які збереглися до нашого часу. На основі складських приміщень Варшавського було створено у 20-у році пункт заготзерно, а в 30-х роках елеватор. Млин врятував багато людей в роки голоду, підгодовував партизанів і наших жителів у роки війни. У нашому місті люди від голоду майже не вмирали.
Але прикро те, що зараз він нікому не потрібний, стоїть над річкою, мов сирота, ніби запитуючи: «А коли ж Ви, славні нащадки пращурів, подаруєте мені друге життя?». У 1986 році місцева влада хотіла його відродити, зробити зону відпочинку.
Частково відбудувати млин вдалося, думали зробити там музей, але на заваді стала перебудова. Усе змінилося, не стало коштів, і все завмерло.
Ні революції, ні війни, ні радянські експерименти не змогли знищити цю пам’ятку. Але життя швидкоплинне, час невпинно спливає. Історія відходить у минуле, забирає із собою таємниці свого часу. Млин працював 50 років, і вже більше 70 років стоїть руїною. Але є надія, що історія млина Варшавського продовжиться і ще не одна її сторінка буде заповнена в майбутньому.
Ірина Порхун
Довідково
Рішенням сьомої сесії Новоукраїнської міської ради VIII скликання №186 від 13 вересня 2016 року передано в оренду фізичній особі-підприємцю Уманцю Андрію Олександровичу архітектурну пам’ятку „Млин Варшавського Вігдора Зейлиховича“, що розташований по вул. Миколи Вороного (Кірова), 88 в м. Новоукраїнка, загальною площею 592,8 кв.м, земельна ділянка загальною площею 1323.0 кв.м, терміном на 45 років, для здійснення підприємницької діяльності з надання готельно-розважальних послуг, встановивши орендну плату в 25 644 грн. в рік (без ПДВ).
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
