Курс юного мандрівника
Літо – пора, коли вдома не сидиться. Хто на дачу мчить виробляти стратегію боротьби з колорадським жуком, хто в Туреччину, де все „олінклюзів”, хтось пакує валізу і їде, до рідного Криму чи Карпат, а дехто пакує наплічник.
На минулому тижні спакували наплічники і „небайдужі”. Об’єкт був обраний заздалегідь – урочище „Монастирище”.
Поблизу села Інгульське (Устинівський район, Кіровоградська область) є наша, українська піраміда. Вчені вважають, що Інгул, що протікає тут, розрізав гранітний щит і на дні каньйону утворився кам’яний острів складений із пласких брил.
Інші ж стверджують, що піраміда – древнє язичницьке капище, місце унікальне і енергетично дуже потужне. Місцеві жителі знають про це місце різноманітні історії і легенди, але зазвичай відповіддю на – „ми йдемо до Монастирище”, було – „Там гарно. Тільки гадюк дуже багато”.
І так, все попорядку.
Мандрівка традиційно почалась із кіровоградського автовокзалу. Всі влізли до газельки і за 2 години – от він, офіційний початок пішої мандрівки – село Седнівка. За півтори години знайшли місце і почали розтаборування. Розчистили місце, поставили намети, приготували вечерю – просту, але дуже смачну (і як так виходить?). Тієї ночі був неймовірний місяць. І коли бувалі мандрівники пішли спати, новачки ще довго сиділи біля багаття.
Наступні три дні минули у милуваннях соняхами і кукурудзою, Інгулом і курганами ( яких, на думку експертів, будо дуже багато), спілкування з природою (пейзажі неймовірні!). Не оминули і фауну ( ми – свійську: телятка, овечки, коні; нас – дика: ящірки, комарі, павуки).
Епопеєю мандрівки стало святкування Дня народження Славуні (першої жінки за рідновірським звичаєм) і купання у бурхливих і енергетичних водах Інгулу на Монастирищі ( шукаєте природне джакузі? Воно тут!).
Дорога додому вела нас повз Ганно-Требинівку, Сонцеве і спокійну та гарну річку Березівку, берегами якої ми топали наступні 15 кілометрів в напрямку Устинівки. І комфортабельний (як на таку місцевість) ЛАЗ стрімко домчав нас до рідного Кіровограда.
Це була моя перша мандрівка. Для мене вона стала дечим абсолютно новим. Пишаюсь собою – пройшла курс юного мандрівника! І може більшість не зрозуміють мого захвату, але за ці 3 дні:
* навчилась ставити намет
* вперше спала у спальнику
* готувала їжу на вогні
* мила посуд чаєм
* навчилась розпалювати ватру
* годувала телятко
* до ночі сиділа біля вогнища
* змогла не мити голову аж 3 дні
І для протоколу, бачили лише одну змію!
Настя Дзюбак
фото: Валерій Лебідь
