Мандрівки

Гімалаї дитячими очима: як подорожувала до Непалу чотирирічна дівчинка (ФОТО)

. 11365

 

У квітні 2018 родина Ращупків з Кропивницького здійснила сімейну подорож до Непалу. Разом з батьками поїхала і чотирирічна донька. Якою була мандрівка і підйом для неї? Історію зі слів доньки записав тато.

 

nep1

 

Це вершина Аннапурна (8091м.). Вона знаходиться в Гімалаях.

 

День останнього переходу до базового табору Аннапурни (4130 м.) почався до 4-ї ранку. І я прокинулась без капризів.

А до цього були збори, до зборів були плани, а до планів були мрії. Все в нашому житті народжується двічі: спочатку в голові, а потім на цьому світі.

Початок подорожі

Раніше в Непалі була лише моя мама. Це було у 2011 році. Та подорож стала для неї чарівною і незабутньою казкою. Мама частенько мріяла поїхати туди знову, і поїхати всією сім’єю.

Я вже достатньо підросла і для свого віку була достатньо витривалою і безпроблемною дитиною. З двох років я подорожувала з батьками Карпатами та Альпами, була абсолютно невибагливою і до всього пристосованою. У три роки я побувала на вершині Піц Бойє (3152м.) в Доломітових Альпах, у наступному році сама дійшла до притулку Тет Рус (3167 м.) на схилах Монблану. Тоді мені було вже чотири роки.

І так, збори. Справжні збори починаються з купівлі авіаквитків. Летіли ми в Непал через Дубай. Спочатку планували пробути в Непалі 31 день і сходити 2 треки: до базового табору Аннапурни та в долину Лангтанг. Та після Аннапурни батьки усвідомили, що другий трек для мене буде забагато і стільки вражень за один раз, то вже зайве.

В Катманду ми прилетіли майже опівночі. Аеропорт невеликий, все просто, зручно і недовго. Віза на місяць для дорослих коштувала 40 доларів, з мене - нічого. Готель заброньований через інтернет виявився досить милим, зі сніданком та песиком на ім’я Путті. Господар привітний, персонал завжди посміхається. Згодом ми звикли до того, що у Непалі посміхаються всі.

Наступні три дні ми провели в Катманду. Батькове перше враження – жах. Мама від цього бедламу у захваті. Нескінченні юрби людей на вузьких вуличках, а між тим народом ще й мотоциклісти. І все це в пилюці. Туристичне спорядження, сувеніри, інколи кафе, чай і знову туристичне спорядження. То є Таммель – туристичний район Катманду.

nep2

Катманду і околиці

Мені до вподоби слоники, намиста, картини, сумки і все таке.

nep3

З’їздили ми в пару священних храмів, і там усе те, що й довкола. То нескінченні юрби туристів з фотоапаратами, замість собак і котів – мавпи. Мене все, окрім мавп, цікавило мало. Батька місця масового скупчення туристів дратують завжди. Але мама знає, що треба відвідати…

nep4
У Непалі білява дівчинка - то екзотика; а доторкнутися до неї вважається щасливою прикметою. Та поступово стороння увага таки починає набридати.

І так, ми придбали всі необхідні дозволи для подорожі і, в дорогу.

Наша подорож починалася в районі міста Покхара. Туди ми й подалися через три дні. До Покхари можна дістатися літаком за годину, або за вісім - автобусом. Батьки обрали автобус, так більш екзотично.

Хазяїн готелю в Катманду замовив нам квитки, виніс наш баул з речами, і посадив у автобус. Автобус доволі комфортабельний і геть повний. Усі 8 годин переїзду у автобусі - дискотека.
Ще два дні цивілізації у місті, і ми на маршруті.

Половину, привезених з собою, речей залишили в готелі, і вони нам так і не знадобилися. Готелі зберігають речі безкоштовно, це привід приїхати туди ж на зворотному шляху.
Початок треку до Аннапурни має багато варіантів. Ми їхали в гору до тих пір, поки щось їхало; скінчилася дорога - пішли пішки.

Дорога до Аннапурни

Трек до Аннапурни відносно простий і тому багатолюдний. Більше народу, хіба що, на шляху до Евересту. Та туди в сезон взагалі не радять ходити, бо через реверсний рух туристів, можна годинами сидіти в черзі. По дорозі за день ми зустрічали не менше сотні людей з усього світу. Люди йдуть самі, великими та малими групами, з портерами і без.

Як заохотити мене пересуватися по 6-7 годин в день, скидаючи інколи за день по 400 метрів висоти та набираючи до 500? То була головна турбота і завдання батьків на наступні 12 днів.

nep5
Звісно я, як і батьки мала важливу ціль – базовий табір Аннапурни. Але, на відміну від батьків, я й гадки не мала - що воно таке. Мальовничі пейзажі з білосніжними вершинами та рододендронами вражали мене мало. Аннапурну побачили ми на третій день походу, і вона не стала для мене чимось особливим. А ще кожного дня, по обіді, дошкуляв дощ, бувало що з градом. Град по голові – штука неприємна.

І все ж, ішли ми досить весело. До половини маршруту нам зустрічалися каравани з віслюками та мулами, іноді в лісі нишпорили мавпи. Усі жучки, струмочки і квіточки на шляху я ретельно вивчала. Всім доводилось зупинятися, приймати участь у дослідженні і, умовивши мене, рухатися далі.

Мандруючи вверх, я частенько перевтілювалася в Гаррі Поттера чи героя якогось мультфільму. Тато з мамою, в свою чергу, отримували свої ролі у цих сюжетах. Історії, які ми програвали на ходу бували близькі до оригіналу, могли бути імпровізацією. Так чи інакше, ця гра надавала нашій мандрівці якийсь сенс і робила її цікавішою.

Інколи я просила батька організувати «Check post». Для цього він зупинявся на стежці, ставав «охоронцем», і перегороджував шлях палицею. Між нами відбувався один і той же діалог:
Він: Дівчинко, Ви звідки?
Я: З України.
Він: Як Вас звати?
Я: Люба.
Він: Куди подорожуєте?
Я: -До базового табору Аннапурни.
Він: Вам відомі правила поводження у заповіднику?

І я цілком серйозно розповідала йому про те, що не можна чіпати квіти та розпалювати багаття, треба поступатися дорогою і прибирати сміття. Далі батько з’ясовував - чи знає ті ж правила моя мама, брав умовну плату і пропускав нас. Такий «Check post» бував іноді і через 100 метрів, і по декілька разів підряд.

Протягом усього маршруту немає проблем з кафе та притулками для ночівлі. Батьки дещо перестрахувалися і взяли таки зайве. Зайвою була деяка одежа, пальник з балоном, сублімована їжа. У будь-якому кафе літровий термос окропу коштує долар, тому газовий пальник стає зайвим. В лоджіях (примітивні готелі з їдальнею) беруть низьку ціну за ночівлю (2-3 долари) лише для того, щоб подорожуючі харчувалися у них. Тому готувати там самому їжу чи напої беззмістово. Та й ціни там на все досить демократичні. Найбільше з того, що ми витратили на їжу в день, то було 35 доларів. І то це під Аннапурною. Нижче це ж саме коштує 20 (і то на всіх трьох).

nep6

Квітень - то пік сезону в Непалі. Через це буває брак вільних місць у лоджіях. Але у будь якому разі на вулиці вас ніхто не залишить, щось знайдеться завжди. Одного разу нам довелося ночувати разом з шерпами ( народ, що мешкає в східному Непалі – ред.) у загальній їдальні на матрацах. То я була у захваті від того, що будемо спати з шерпами. Мене того вечора ледве вклали.

nep7

Приблизно через тиждень подорожі мене почали бісити фотосесії. На цьому маршруті маленька білява дівчинка - то екзотика. Через це, ледве не кожен другий намагався мене сфотографувати, поторгати або поспілкуватися. На початку це забавляло і не заважало, а потім, дедалі більше, почало дратувати. На зворотному шляху я, побачивши наведений на мене фотоапарат чи телефон, натягувала на лице капюшон і кричала «No photo…». Це інколи виглядало грубо, але батьки мене розуміли і не робили зауважень. До шерпів я інколи підходила сама і дозволяла себе поторгати за щічку. З боку це виглядало зворушливо.

nep8

Останній ривок

nep9

І так, потроху ми дійшли до висоти 3700 метрів. То був базовий табір вершини Мачапучара - місце наших двох останніх ночівель перед базовим табором Аннапурни. В вночі був мороз, місцями лежав сніг. Нам з мамою знадобилися пухові спальні мішки, пухові куртки та термобілизна. Мачапучара дуже красива вершина, крута і складна для сходження. Але через релігійні міркування, сходження альпіністів на неї заборонено. За всю історію альпінізму в Гімалаях, на неї лише одного разу піднімалися альпіністи з Франції; і то до самої вершини вони не дійшли метрів 50.

Так от, я почала розповідь з того, що повставали ми зранку до 4-ї години. Я без капризів вилізла зі спальника, мене тепло вдягли, і ми вийшли в бік Аннапурни. Було ще зовсім темно, мороз і неймовірно зоряне небо. Було передчуття чогось важливого.

Та десь за пів години трапився конфуз. Я захотіла в туалет і, замочила комбінезон. Дуже довго мама возилася з ним. На дворі мороз, вітер ще й темно. Після того, як мене переодягали в сухе, мама запропонувала повернути назад і повторити спробу завтра. Я категорично не погоджувалася, плакала і повторювала, що хочу в базовий табір Аннапурни. Тато зняв пуховик, закутав мене, я потроху зігрілась. Поки плакала і грілася, з’ясувала у батьків - чи є в базовому таборі піца, і, отримавши ствердну відповідь, заспокоїлась. Ми пішли далі.

Далі був схід сонця. Спалахнули по черзі помаранчевим сяйвом вершини навкруги, і виникло те незрівнянне відчуття чуда, заради якого люди приїздять в Гімалаї. До кінцевого пункту нашої подорожі ми дійшли години за чотири. Перепад висоти був метрів 400 і підйом пологий.

nep10

Базовий табір Аннапурни - то маленьке поселення, що складається з декількох примітивних готелів. У кожній з них велика їдальня. В одній з них ми замовили піцу і пішли погуляти, допоки вона готується.

Взагалі, поняття «базового табору» будь-якої з вершин це місце, з якого альпіністи починають довготривалі сходження з акліматизації і відпочинку. Але там де ми були справжніми альпіністами і не пахне. Аннапурна не комерційна вершина, на неї ходять лише професіонали екстра класу, і вони тут рідкість. Тут все організовано для туристів.

nep11

Поки готувалася піца, ми з батьком пішли оглянути місцевість. Мама гайнула по своєму маршруту, з фотоапаратом. Людей було небагато, і тому нашу увагу привернув респектабельний росіянин. Він качався в снігу і давав інтерв’ю своїй камері «GoPro». Текст був приблизно такий: «Свершилось…. Я в базовом лагере Аннапурны…..». І щось там ще. Виглядало це досить пафосно. Побачивши нас, він запитав – чи ми теж прилетіли на гвинтокрилі сюди. Дізнавшись від мене, що прийшли ми сюди пішки, мужчина втратив до нас інтерес і продовжив своє інтерв’ю. Згодом дядько сів у гвинтокрил і полетів Така подорож коштує там 350 доларів.

nep12
Хвилин через 30 піца була готова і, зійшло на дитину щастя!

До низу ми зійшли за 4 дні. Нас радо зустрічали хазяї готелю, у яких ми зупинялися по дорозі на верх. Мене запам’ятали всі. Далі була вже не гірська програма, і про те може бути окрема історія.

nep13

П.С. (від батька). Перед вильотом додому дружина спробувала з’ясувати у Люби: що ж найбільше їй запам’яталося в Непалі. Трохи поміркувавши вона відповіла: «Качелька». Де і яка саме ми вже не з’ясовували. Вони там мало чим відрізняються від тої, що стоїть у нашому дворі…

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама