Гімалаї дитячими очима: як подорожувала до Непалу чотирирічна дівчинка (ФОТО)

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 1271

 

У квітні 2018 родина Ращупків з Кропивницького здійснила сімейну подорож до Непалу. Разом з батьками поїхала і чотирирічна донька. Якою була мандрівка і підйом для неї? Історію зі слів доньки записав тато.

 

nep1

 

Це вершина Аннапурна (8091м.). Вона знаходиться в Гімалаях.

 

День останнього переходу до базового табору Аннапурни (4130 м.) почався до 4-ї ранку. І я прокинулась без капризів.

А до цього були збори, до зборів були плани, а до планів були мрії. Все в нашому житті народжується двічі: спочатку в голові, а потім на цьому світі.

Початок подорожі

Раніше в Непалі була лише моя мама. Це було у 2011 році. Та подорож стала для неї чарівною і незабутньою казкою. Мама частенько мріяла поїхати туди знову, і поїхати всією сім’єю.

Я вже достатньо підросла і для свого віку була достатньо витривалою і безпроблемною дитиною. З двох років я подорожувала з батьками Карпатами та Альпами, була абсолютно невибагливою і до всього пристосованою. У три роки я побувала на вершині Піц Бойє (3152м.) в Доломітових Альпах, у наступному році сама дійшла до притулку Тет Рус (3167 м.) на схилах Монблану. Тоді мені було вже чотири роки.

І так, збори. Справжні збори починаються з купівлі авіаквитків. Летіли ми в Непал через Дубай. Спочатку планували пробути в Непалі 31 день і сходити 2 треки: до базового табору Аннапурни та в долину Лангтанг. Та після Аннапурни батьки усвідомили, що другий трек для мене буде забагато і стільки вражень за один раз, то вже зайве.

В Катманду ми прилетіли майже опівночі. Аеропорт невеликий, все просто, зручно і недовго. Віза на місяць для дорослих коштувала 40 доларів, з мене - нічого. Готель заброньований через інтернет виявився досить милим, зі сніданком та песиком на ім’я Путті. Господар привітний, персонал завжди посміхається. Згодом ми звикли до того, що у Непалі посміхаються всі.

Наступні три дні ми провели в Катманду. Батькове перше враження – жах. Мама від цього бедламу у захваті. Нескінченні юрби людей на вузьких вуличках, а між тим народом ще й мотоциклісти. І все це в пилюці. Туристичне спорядження, сувеніри, інколи кафе, чай і знову туристичне спорядження. То є Таммель – туристичний район Катманду.

nep2

Катманду і околиці

Мені до вподоби слоники, намиста, картини, сумки і все таке.

nep3

З’їздили ми в пару священних храмів, і там усе те, що й довкола. То нескінченні юрби туристів з фотоапаратами, замість собак і котів – мавпи. Мене все, окрім мавп, цікавило мало. Батька місця масового скупчення туристів дратують завжди. Але мама знає, що треба відвідати…

nep4
У Непалі білява дівчинка - то екзотика; а доторкнутися до неї вважається щасливою прикметою. Та поступово стороння увага таки починає набридати.

І так, ми придбали всі необхідні дозволи для подорожі і, в дорогу.

Наша подорож починалася в районі міста Покхара. Туди ми й подалися через три дні. До Покхари можна дістатися літаком за годину, або за вісім - автобусом. Батьки обрали автобус, так більш екзотично.

Хазяїн готелю в Катманду замовив нам квитки, виніс наш баул з речами, і посадив у автобус. Автобус доволі комфортабельний і геть повний. Усі 8 годин переїзду у автобусі - дискотека.
Ще два дні цивілізації у місті, і ми на маршруті.

Половину, привезених з собою, речей залишили в готелі, і вони нам так і не знадобилися. Готелі зберігають речі безкоштовно, це привід приїхати туди ж на зворотному шляху.
Початок треку до Аннапурни має багато варіантів. Ми їхали в гору до тих пір, поки щось їхало; скінчилася дорога - пішли пішки.

Дорога до Аннапурни

Трек до Аннапурни відносно простий і тому багатолюдний. Більше народу, хіба що, на шляху до Евересту. Та туди в сезон взагалі не радять ходити, бо через реверсний рух туристів, можна годинами сидіти в черзі. По дорозі за день ми зустрічали не менше сотні людей з усього світу. Люди йдуть самі, великими та малими групами, з портерами і без.

Як заохотити мене пересуватися по 6-7 годин в день, скидаючи інколи за день по 400 метрів висоти та набираючи до 500? То була головна турбота і завдання батьків на наступні 12 днів.

nep5
Звісно я, як і батьки мала важливу ціль – базовий табір Аннапурни. Але, на відміну від батьків, я й гадки не мала - що воно таке. Мальовничі пейзажі з білосніжними вершинами та рододендронами вражали мене мало. Аннапурну побачили ми на третій день походу, і вона не стала для мене чимось особливим. А ще кожного дня, по обіді, дошкуляв дощ, бувало що з градом. Град по голові – штука неприємна.

І все ж, ішли ми досить весело. До половини маршруту нам зустрічалися каравани з віслюками та мулами, іноді в лісі нишпорили мавпи. Усі жучки, струмочки і квіточки на шляху я ретельно вивчала. Всім доводилось зупинятися, приймати участь у дослідженні і, умовивши мене, рухатися далі.

Мандруючи вверх, я частенько перевтілювалася в Гаррі Поттера чи героя якогось мультфільму. Тато з мамою, в свою чергу, отримували свої ролі у цих сюжетах. Історії, які ми програвали на ходу бували близькі до оригіналу, могли бути імпровізацією. Так чи інакше, ця гра надавала нашій мандрівці якийсь сенс і робила її цікавішою.

Інколи я просила батька організувати «Check post». Для цього він зупинявся на стежці, ставав «охоронцем», і перегороджував шлях палицею. Між нами відбувався один і той же діалог:
Він: Дівчинко, Ви звідки?
Я: З України.
Він: Як Вас звати?
Я: Люба.
Він: Куди подорожуєте?
Я: -До базового табору Аннапурни.
Він: Вам відомі правила поводження у заповіднику?

І я цілком серйозно розповідала йому про те, що не можна чіпати квіти та розпалювати багаття, треба поступатися дорогою і прибирати сміття. Далі батько з’ясовував - чи знає ті ж правила моя мама, брав умовну плату і пропускав нас. Такий «Check post» бував іноді і через 100 метрів, і по декілька разів підряд.

Протягом усього маршруту немає проблем з кафе та притулками для ночівлі. Батьки дещо перестрахувалися і взяли таки зайве. Зайвою була деяка одежа, пальник з балоном, сублімована їжа. У будь-якому кафе літровий термос окропу коштує долар, тому газовий пальник стає зайвим. В лоджіях (примітивні готелі з їдальнею) беруть низьку ціну за ночівлю (2-3 долари) лише для того, щоб подорожуючі харчувалися у них. Тому готувати там самому їжу чи напої беззмістово. Та й ціни там на все досить демократичні. Найбільше з того, що ми витратили на їжу в день, то було 35 доларів. І то це під Аннапурною. Нижче це ж саме коштує 20 (і то на всіх трьох).

nep6

Квітень - то пік сезону в Непалі. Через це буває брак вільних місць у лоджіях. Але у будь якому разі на вулиці вас ніхто не залишить, щось знайдеться завжди. Одного разу нам довелося ночувати разом з шерпами ( народ, що мешкає в східному Непалі – ред.) у загальній їдальні на матрацах. То я була у захваті від того, що будемо спати з шерпами. Мене того вечора ледве вклали.

nep7

Приблизно через тиждень подорожі мене почали бісити фотосесії. На цьому маршруті маленька білява дівчинка - то екзотика. Через це, ледве не кожен другий намагався мене сфотографувати, поторгати або поспілкуватися. На початку це забавляло і не заважало, а потім, дедалі більше, почало дратувати. На зворотному шляху я, побачивши наведений на мене фотоапарат чи телефон, натягувала на лице капюшон і кричала «No photo…». Це інколи виглядало грубо, але батьки мене розуміли і не робили зауважень. До шерпів я інколи підходила сама і дозволяла себе поторгати за щічку. З боку це виглядало зворушливо.

nep8

Останній ривок

nep9

І так, потроху ми дійшли до висоти 3700 метрів. То був базовий табір вершини Мачапучара - місце наших двох останніх ночівель перед базовим табором Аннапурни. В вночі був мороз, місцями лежав сніг. Нам з мамою знадобилися пухові спальні мішки, пухові куртки та термобілизна. Мачапучара дуже красива вершина, крута і складна для сходження. Але через релігійні міркування, сходження альпіністів на неї заборонено. За всю історію альпінізму в Гімалаях, на неї лише одного разу піднімалися альпіністи з Франції; і то до самої вершини вони не дійшли метрів 50.

Так от, я почала розповідь з того, що повставали ми зранку до 4-ї години. Я без капризів вилізла зі спальника, мене тепло вдягли, і ми вийшли в бік Аннапурни. Було ще зовсім темно, мороз і неймовірно зоряне небо. Було передчуття чогось важливого.

Та десь за пів години трапився конфуз. Я захотіла в туалет і, замочила комбінезон. Дуже довго мама возилася з ним. На дворі мороз, вітер ще й темно. Після того, як мене переодягали в сухе, мама запропонувала повернути назад і повторити спробу завтра. Я категорично не погоджувалася, плакала і повторювала, що хочу в базовий табір Аннапурни. Тато зняв пуховик, закутав мене, я потроху зігрілась. Поки плакала і грілася, з’ясувала у батьків - чи є в базовому таборі піца, і, отримавши ствердну відповідь, заспокоїлась. Ми пішли далі.

Далі був схід сонця. Спалахнули по черзі помаранчевим сяйвом вершини навкруги, і виникло те незрівнянне відчуття чуда, заради якого люди приїздять в Гімалаї. До кінцевого пункту нашої подорожі ми дійшли години за чотири. Перепад висоти був метрів 400 і підйом пологий.

nep10

Базовий табір Аннапурни - то маленьке поселення, що складається з декількох примітивних готелів. У кожній з них велика їдальня. В одній з них ми замовили піцу і пішли погуляти, допоки вона готується.

Взагалі, поняття «базового табору» будь-якої з вершин це місце, з якого альпіністи починають довготривалі сходження з акліматизації і відпочинку. Але там де ми були справжніми альпіністами і не пахне. Аннапурна не комерційна вершина, на неї ходять лише професіонали екстра класу, і вони тут рідкість. Тут все організовано для туристів.

nep11

Поки готувалася піца, ми з батьком пішли оглянути місцевість. Мама гайнула по своєму маршруту, з фотоапаратом. Людей було небагато, і тому нашу увагу привернув респектабельний росіянин. Він качався в снігу і давав інтерв’ю своїй камері «GoPro». Текст був приблизно такий: «Свершилось…. Я в базовом лагере Аннапурны…..». І щось там ще. Виглядало це досить пафосно. Побачивши нас, він запитав – чи ми теж прилетіли на гвинтокрилі сюди. Дізнавшись від мене, що прийшли ми сюди пішки, мужчина втратив до нас інтерес і продовжив своє інтерв’ю. Згодом дядько сів у гвинтокрил і полетів Така подорож коштує там 350 доларів.

nep12
Хвилин через 30 піца була готова і, зійшло на дитину щастя!

До низу ми зійшли за 4 дні. Нас радо зустрічали хазяї готелю, у яких ми зупинялися по дорозі на верх. Мене запам’ятали всі. Далі була вже не гірська програма, і про те може бути окрема історія.

nep13

П.С. (від батька). Перед вильотом додому дружина спробувала з’ясувати у Люби: що ж найбільше їй запам’яталося в Непалі. Трохи поміркувавши вона відповіла: «Качелька». Де і яка саме ми вже не з’ясовували. Вони там мало чим відрізняються від тої, що стоїть у нашому дворі…

 

G

Сподобалася стаття?

Реклама
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв