НББ на Чорному Ташлику

Річка Чорний Ташлик може стати однією з головних туристичних принад Кіровоградщини. На берегах однієї з найбільших річок Новоукраїнського району є все, що потрібно любителям «зеленого» відпочинку.
День перший. Чорний Ташлик і суниці
Обраний нами для знайомства з Чорним Ташликом маршрут був розрахований на три дні. Він пролягав берегами річки через села Приют, Вільне, Радісне, Воронівка, Ульянівка та завершувався в місті Новоукраїнка. До першої точки – села Приют – можна доїхати автобусом зі старого автовокзалу (вартість квитків – близько 8-10 гривень). Далі – пішки вздовж Ташлика.
Більша частина шляху досить зручна для пересування, є ґрунтові дороги. Єдина проблема може виникнути із переправою через притоки річки – вони є і з правого, і з лівого боку. Деякі з них довелося обходити, окремі – переходити вбрід. Тому варто попередньо продумати, яким саме берегом зручніше йти. Ми кілька разів перебиралися то на один, то на інший.
Переправи через притоки Чорного ташлика
На першу ночівлю вирішили зупинилися приблизно за дві години ходу від Приюта. На правому березі знайшли зручне місце біля галявини, вкритої цвітом суниці. За кілька тижнів там буде повно ягід. Джерел поблизу ми не виявили, тому із собою варто взяти запас питної води.
“За кілька тижнів там буде повно ягід”
День другий. Водоспад, «ташлицький каньйон» і дамба
Десь о четвертій годині ранку розпочалася сильна злива, але о 9-ій вже було сонячно. І хоча потім кілька разів збиралося на дощ, все ж решту мандрівки погода була сонячною.
Перший ранок мандрівки. Сушимо вологі речі
Приблизно за кілометр до села Вільне на лівій притоці Чорного Ташлика є невеликий водоспад, десь у людський зріст. Цікаво те, що він утворюється двома струмками, один з яких – холодний, а інший – теплий. Можливо, в одному течуть джерельні води, в іншому – ґрунтові. Якщо стати у місці впадання цих струмків у водоспад, то утворюється незвичний ефект: одна нога у холоді, друга – в теплі.
Холодно-теплий водоспад
У Радісному ми поповнили запас питної води. Далі за селом річку перетинає Кишинівська траса. За нею по лівому березі є зручна галявина для відпочинку, біля самої річки, серед дерев та кущів.
У другій половині мандрівки цього дня ми подолали решту відстані до села Воронівка. На цьому відрізку шляху береги Ташлика просто невимовно гарні, з них виходять кам’яні породи, часом трапляються скупчення величезних кам’яних брил, на зразок таких, як у Монастирищі.
Кам’яні береги Чорного Ташлика
По лівому березі неподалік Воронівки по кам’яних породах течуть відразу кілька струмків, імовірно – джерельних вод, на смак ніби колодязна вода:
Трохи далі Ташлик перекриває дамба. На ній налагодили вилов риби: вода стікає вниз, а риба застрягає у камінні, і її потім визбирують руками. На дамбі ми зустріли місцевих мешканців, очевидно, тутешніх працівників. Вони нам показали облаштоване джерело у вигляді бетонної бочки з краном. Ці ж чоловіки розповіли, що рухатися вздовж Чорного Ташлика по правому березі – нецікаво, бо там суцільні села, тоді як ідучи лівим берегом можна значно скоротити шлях. Нам, у свою чергу, не дуже хотілося вкладатися на ночівлю посеред села, тому ми рушили ліворуч.
“Трохи далі Ташлик перекриває дамба”
Розтаборувалися неподалік дороги в посадці. Не дуже обачно, але було вже досить пізно. Ледь не всю ніч по дорозі їздили мопеди і автівки. Зате з іншого боку посадки виднілися мальовничі вогні Воронівки.
День третій. Новоукраїнка, знову Чорний Ташлик і автомобільні номери
На третій день мандрівки ми відійшли від попереднього наміру йти вздовж річки й зрізали шлях, рушивши навпростець. Кілька разів перетинали невеличкі болітця-притоки Ташлика. Зрештою вийшли на ґрунтову дорогу, яка вела прямо на Новоукраїнку. Біля початку дороги є невелика купальня: річку (імовірно, якась із приток) біля берега обгородили й зробили глибшою. Очевидно, там є якесь джерело, оскільки вода дуже чиста.
Одна з приток Ташлика
За кілька годин дороги ми вже були в Новоукраїнці. Якщо повертати відразу наліво і йти повз цвинтар, то можна вийти на дорогу до Кіровограда. Зліва від цієї дороги – автовокзал. О 16.45 повз автовокзал проїжджає автобус «Гайворон-Кіровоград», вартість квитка – 13 гривень. Цим автобусом ми і рушили додому.
Але спершу ми попрямували до річки, адже якщо з неї почали мандрівку, то нею треба і закінчити. Для цього при вході в Новоукраїнку треба повернути направо, що ми і зробили. За кілька кварталів є магазин, купили там мінеральної води і морозива. Цікаво, але на багатьох хатах цієї частини міста замість звичайних табличок з номерами будинків використовують автомобільні номерні знаки. Приміром, відрізали від номеру машини, скажімо, число «30» – і от вам готова табличка:
Рушивши далі, ми зрештою вийшли на Чорний Ташлик. Для купання лівий берег виглядає зручнішим, але переходити через річку не входило в наші плани, тому зупинилися на правому, відразу як закінчилися хати. Там ми перепочили і навіть покупалися. І лише після цього поїхали додому.
Чорний Ташлик в Новоукраїнці
На береги Чорного Ташлика хочеться обов’язково повернутися, що ми колись і зробимо. На останок – ще кілька краєвидів:
Маргарита Димитрова
фото: Валерій Лебідь, Маргарита Димитрова