Мандрівки

Козаки на білих водах

. 3793

Поки "Гречка" святкувала День молоді у бабусі в селі, наші друзі з дитячо-юнацького товариства "Січ" обрали більш активний вид відпочинку – сплав річкою Тясмин. Від вражень, отриманих під час сплаву, в одного з його учасників народився чудовий творчий звіт. Для того, щоб змусити вас відчувати заздрість від того, що вас там не було, і гордість за нашу активну молодь – пропонуємо цей звіт вашій увазі. Отже…
Човни, перешкоди, звитяга і цілий комплекс того, що важко передати словами. У водній мандрівці, організованій Українським дитячо-юнацьким товариством "Січ", можна було відчути справжній дух козацтва, яке колись підкорювало могутню ріку Тясмин (у перекладі – "Білі води").

Сплав на байдарках розпочався 25 червня з міста Сміла (Черкаська область), куди з’їхалися юнаки і юначки Кіровоградської та Київської організацій "Січ" на чолі з головним отаманом. Серед шістнадцяти добровольців (голова товариства нашої області приєднався суботнього дня) були як досвідчені "байдарними", так і новачки у справі веслування.
Після тривалого збирання байдарок (вони складалися з окремих частин для зручнішого транспортування), всі посідали в невеличкі судна по троє і чимдуж почали гребти: кожен по-своєму та хто куди. А заплановано було, вирушивши з вечора п’ятниці, дістатися в понеділок славетної гетьманської столиці Чигирин (загалом подолати близько 60-70 км).

Однак першого дня нам не вдалося навіть вибратися за межі Сміли. Ні, справа не в можливостях учасників, а в завалах на водній смузі, тобто чагарниках та загородах дерев, які попадали внаслідок останнього тамтешнього урагану. Подеколи доводилося зупинятися і розчищати річкову дорогу; стрічалися місця з цілковитою непрохідністю – відтак доводилося витягувати байдарки на берег і нести їх на власних плечах, спинах, ребрах тощо. Згодом у нас витворився жарт із цього приводу: "Ти так довго ніс її (байдарку) на руках, що тепер просто зобов’язаний з нею одружитися". За ці дні ми їх і справді тягнули на собі далеко не один кілометр…

"Над Тясмином, / У темному гаю… / в зеленій діброві" (як писав Кобзар у знаменитій поемі про гайдамаків) ми й ночували. Аби вибратися з важкопрохідної ділянки водного шляху (а заодно і надолужити втрачені години), суботнього ранку отаман Кіровоградської "Січі" вивіз нас гамузом із байдарками в кузові КАМАЗа. Екзотична картинка, еге ж: пересування на байдарках на КАМАЗі! А після – довгоочікуване веслування, котре лише зрідка призупиняли хащі гордого Тясмину. Друга ночівля – у сосновому лісі з видом на полечко, яким уночі стелився густий сизий туман.

Неділя – День молоді – подарувала нам нові випробування та враження. Село Медведівка, до якого ми причалили опівдні, повіяло буремними холодноярськими вітрами. Далі на нас чекали лабіринти очерету, підступна ряска, цвітіння білих лілій на воді, пернаті співці довкола та інші небуденності. Після побаченого дехто вночі не лише давав хропака, а й жваво ділився враженнями, розкидаючи навперейми руки, ноги та інші частини тіла на сусідів по намету.

Заграви над Тясмином, про які писав Григорій Гончар, також незабутні. По-іншому дивишся на поняття "дорога", стаєш ніби ближчим до енергії води, насичуєшся і несешся нею, у той же час поважаючи незбориму гідростихію.
Пристаємо до берега поблизу села Суботова, де розташована відома церква Б. Хмельницького ("Стоїть в селі Суботові / На горі високій… / Ото церков Богданова"). А недалечко вже кличе нас кінцевий пункт призначення – неприступна Богданова гора, на якій височіє постать вельможного Хмеля.

У назначений термін ми (окрилені, хоч дещо втомлені), як справжні козаки й козачки, успішно подолали всі перешкоди і на "крилатих чайках", набравшись звитяги, ступаємо на землю, яка відчуває, що таке біль і яка то Радість – мати свою державу, про котру ще давно-коли мріяли наші предки, веслуючи на білих водах вічної ріки.

ВасильЛевицький,
спеціально для "Гречки"

Поширюйте

Коментуйте


Реклама