Спорт

Бейсбол на Кіровоградщині: до команди набирали студентів факультету фізвиховання

. 2232

“Гречка” продовжує публікувати спогади про становлення бейсболу в області: від першого тренування до першого чемпіонського титулу.

У попередній публікації писали про найпершу команду, сьогодні детальніше про тих, хто був у складі команди. Почнемо з факультету фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту (зараз Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка).

З найпершим своїм завданням: обіграти області-конкуренти на республіканській молодіжній спартакіаді 1989 року, бейсбольна команда курсантів Кіровоградського вищого льотного училища цивільної авіації (зараз Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету) впоралася. Але що далі? Якщо націлюватися на турніри вищого рангу та планувати обігравати суперників вищого рівня, любительську студентську команду потрібно було підсилити. Ким посилити, відповідь очевидна: професійними спортсменами.

У 1989 році Валентин Рябухін працював на кафедрі теорії та методики фізичного виховання факультету фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту, читав предмет «Підвищення спортивної майстерності» (студентів вчили багатьом різним видам спорту). Сам у минулому легкоатлет-десятиборець, навчався в Ленінградському спортивному інтернаті.

«Аркадій Подольський звернувся на факультет з ідеєю посилити команду «Ікар» спортсменами, – згадує Валентин Рябухін. – Студенти ФФВ займалися легкою атлетикою, футболом, гімнастикою, тобто, мали хорошу базу підготовки. На той момент я працював на кафедрі вже другий рік, і у мене була група студентів, які тренувалися в легкій атлетиці. Я сказав їм, що відкривається відділення з нового виду спорту, і з'явилася ідея створити на базі нашої групи бейсбольну команду. Ми сіли, обговорили, хтось погодився, хтось віддав перевагу легкій атлетиці.

За факультетом фізвиховання є футбольне поле, там ми і почали свої тренування. Іноді їздили на «Ікар» займатися із командою Юри Колаковського, але, в основному, свої заняття ми проводили на нашому стадіоні. Вчилися по книзі. З'явилася книга кубинських авторів «Бейсбол», в перекладі з іспанської мови. Там були описані правила, вправи. Спочатку ми займалися по книзі, а потім розвивали тренування виходячи зі свого розуміння завдань. Створювали групи: пітчер - кетчер, перша база - шорт-стоп, друга база - шорт-стоп і відпрацьовували передачі, кидки. Кубинці із льотного училища приходили до нас на тренування і показували, як відбивати, як працює кетчер. Уже коли почалися виїзди, турніри, то у нас з'явилися знайомі серед тренерів і гравців в інших містах: Харків, Сімферополь, ми почали спілкуватися, ділитися знаннями і тренуватися стало простіше.

Першу екіпіровку нам видав факультет фізвиховання: спортивні костюми на всю команду. Завгосп ФФВ Микола Савченко став фанатом бейсболу і «пробивав» нам необхідні речі. Частину ловушок для бейсболу дав Юра Колаковський, частину – оплатив інститут. Я сам їздив до Ленінграда та придбав там у місцевому кооперативі штук 15 бейсбольних ловушок.

Кидкові вправи відпрацьовували м'ячами для хокею на траві. Удари відпрацьовували тільки м'ячами для хокею на траві, справжні бейсбольні м'ячі були рідкістю, і ми не могли собі дозволити використовувати їх на тренуваннях. Обласний спорткомітет купив Юрі Колаковському штук 50 бейсбольних м'ячів, і ми їх дуже берегли.

Галереї у нас не було, вправи із відбивання: як тримати біту, як повертати тулуб і опорну ногу, відпрацьовували в гарну погоду на стадіоні, а при поганій погоді – у спортзалі, в цьому випадку «відбивали» не м'ячами, а воланами для бадмінтону.

На свій перший турнір ми поїхали наступного року. Нам говорили, що для області дуже важливо, щоб бейсбольна збірна фінішувала хоча б в першій десятці змагань. У підсумку ми стали шостими, чого від нашої команди ніхто не очікував...

Історична довідка: Х літня спартакіада УРСР, 9-18 жовтня 1990 року, Луганськ. Тринадцять учасників в порядку підсумковій турнірній таблиці: Кримська область, Одеська область, місто Київ, Луганська область, Донецька область, Кіровоградська область, Київська область, Хмельницька область, Харківська область, Рівненська область, Чернівецька область, Сумська область, Львівська область.

У 1990-му році на бейсбол вже будували серйозні плани. На факультеті фізвиховання нам стали виділяти спортзал під тренування. Деякі гравці почали отримувати гроші на харчування. У секції бейсболу помітно додалась кількість спортсменів. Нам в кооперативі пошили першу бейсбольну форму: білу в чорну смужку.

Влітку 1990 року пітчер нашої команди студент Сергій Лімаренко (з першого складу групи бейсболу ФФВ, колишній легкоатлет-метальник) працював вожатим у піонерському таборі в Трепівці й загітував групу школярів займатися бейсболом, причому тренуватися вони почали прямо там, в піонертаборі. Після піонертабору хлопці стали ходити на тренування і вже займалися разом зі студентською командою (прим: це були Олександр Романенко, Сергій Бірюков, Віталій Майстренко, Дмитро Неліпа, Павло Сідун, через кілька років вони стануть гравцями знаменитого «Горну»/«Техуніверситету», багаторазовими чемпіонами України та гравцями національної збірної України з бейсболу).

У 1990 році вже повним ходом йшли тренування з бейсболу у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Тоді як в льотному училищі курсантів, які займалися бейсболом, ставало все менше і менше. Згодом у студентській збірній області залишилося всього пару чоловік із КВЛУЦА, і про витоки команди нагадувала тільки назва «Ікар».

У вересні 1990 року наша об'єднана команда дебютувала в чемпіонаті УРСР із бейсболу – фінальний турнір тоді проходив в Кіровограді, ми програли всі свої матчі й посіли останнє місце. Команда «Ікар» поступово готувалася до відбору до Першої ліги чемпіонату Радянського Союзу, але ще до чемпіонату Союзу ми провели два-три старти на першостях УРСР.

Історична довідка: IV чемпіонат УРСР. Зональні змагання: 25-27 червня 1991 року, Кіровоград, стадіон СК «Ікар» КВЛУЦА; фінальний етап: 12-17 жовтня, Київ, бейсбольний стадіон на Оболоні. Підсумкова таблиця: РШВСМ (Київ), «Агро» (Сімферополь), «Фотон» (Сімферополь), «Морські вовки» (Одеса), «Побутовець» (Київ), «Ікар» (Кіровоград).

Коли ми приїхали на відбірковий турнір до Москви, ми там виявилися єдиною студентською командою. Решта команд – напівпрофесійні або професійні спортсмени, які знаходились на повному матеріальному забезпеченні. Ми займалися бейсболом півтора-два роки, і весь час грали на футбольних полях, де вручну наносилася розмітка, а в Москві вже було справжнє бейсбольне поле – японці побудували і подарували МГУ бейсбольний стадіон. А ми на той момент все ще самі випилювали біти з дерева...».

21991

Кіровоградська команда «Ікар» на відбірковому турнірі у Москві, Крилатське, вересень 1991 року.

На фото: (верхній ряд, зліва направо) Сергій Іванов, Сергій Лимаренко, Олексій Морозов, Павло Сідун, Геннадій Махно, Юрій Присяч, Валентин Рябухін (головний тренер), Юрій Бойко (тренер), Аркадій Подільський (заступник голови Кіровоградського обласного спорткомітету).

(Нижній ряд, зліва направо) Олександр Григорина, Олександр Романенко, Олександр Загинайко, Володимир Рожець, Юрій Степановській.

У змаганнях Другої ліги чемпіонату СРСР з бейсболу 1991 року, що проходили 11-18 вересня в Москві, кіровоградський «Ікар» посів передостаннє місце із восьми команд, проте, отримав запрошення до Першої ліги наступного сезону. Однак в 1992 році вже не стало ані Союзу, ані чемпіонатів СРСР із бейсболу...

У 1992 році Валентин Рябухін закінчив зі спортом та пішов працювати у банк. Незабаром відділення бейсболу на факультеті фізичного виховання КДПІ закрилося. Заняття і тренування перенеслися до секції бейсболу при Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування.

Згодом буде заключна частина спогадів про бейсбол на Кіровоградщині. 

Підготував Олександр Виноградов
Фото надані Юрієм Бойко

Історичні довідки наводяться за інформацією майстра спору СРСР з бейсболу Сергія Безбабного по вебархівам сайту baseball.in.ua.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама