Донька майданівця з Кіровоградщини: «Пишаюсь і завжди пишатимусь, що у мене такий татко» (ФОТО,ВІДЕО)

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 2464

Вогнепальне поранення в ногу Анатолій Талмазан отримав 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. На Майдані мешканець Знам’янки Кіровоградської області разом з братом був у лавах хмельницької сотні Самооборони.

anatttt2

16 січня 2017 року Анатолій помер в олександрійській лікарні… Смерть майданівця не викликала широких обговорень, не привернула уваги ЗМІ, на нещодавній сесії обласної ради його не вшанували хвилиною мовчання, а на похоронах не було офіційних осіб.

Саме про такого «пересічного» учасника Революції гідності буде наша розповідь.

Анатолій Талмазан народився в Одеській області 1 жовтня 1978 року. В дитинстві потрапив на Миколаївщину, а вже звідти разом з донькою перебрався на Кіровоградщину до рідної сестри Світлани Іванової. Світлана розповіла, як їх родина потрапила на Кіровоградщину.

anatttt8- Ми переїхали до Миколаєва, коли Анатолію було років 10. Жили там. Я вийшла заміж і поїхала на Кіровоградщину. Анатолій одружився і у нього народилась донька Яна. Коли їй виповнилося 3 роки, дружина поїхала до Італії на заробітки. З того часу її ніхто не бачив, а Анатолій з донькою приїхали до мене у Знам’янку.

Напередодні Революції гідності, Анатолій гостював у двоюрідного брата Олега Горносталя в селі Порохня Волочиського району Хмельницької області. Там він познайомився з братовим оточенням, залишився жити на якийсь час. Олег на той час належав до місцевого осередку ВО «Свобода».

Не дивлячись на те, що Талмазан з дитинства мав проблеми зі здоров’ям – ліва його рука майже не функціонувала, разом з братом він влився у «свободівську» сотню Самооборони та вирушив на столичний Майдан.

anatttt5

Нині Олег Горносталь живе на Одещині. Відразу після Майдану зайнявся волонтерством, допомагав українському війську. На сьогодні лікує людей( у чоловіка відкрився дар зцілювання). Чоловік розповів «Гречці» про події 2013-2014 років.

- Анатолій гостював у мене в 2013 році, я їхав на Майдан і він поїхав зі мною. Поїхав за ідею, за те, що дітей тоді били. Реєстрував прибулих, видавав одежу, стояв на барикадах. Коли почався обстріл на Інститутській, опинився на передовій. Тягнув пораненого і сам отримав кулю в коліно.

Про те, що Анатолій на Майдані, його рідні з Кіровоградщини дізнались лише після того, як він не приїхав на Новий рік до Знам’янки, як попередньо домовлялись, - згадує Світлана Іванова:

- Брат не сказав, що десь поїхав з Хмельниччини, лише коли не приїхав на Новий рік додому, ми почали бити на сполох і шукати де він. Зрештою брат передзвонив і пояснив, що на Майдані, говорити багато не міг, обіцяв, що потім все розповість. Взагалі Толя був неговіркий.

anatttt3

Під час розстрілу майданівців 20 лютого 2014 року Анатолій Талмазан був в самому центрі подій. Заступник сотника хмельницької сотні Самооборони, а нині депутат Хмельницької обласної ради Анатолій Панчук 20 лютого також був на передовій, але з іншого флангу. Чоловік отримав вогнепальне поранення спини та правої нирки. Панчук розповів, що його тезка з Кіровоградщині був сумлінним і на нього завжди можна було покластися.

anatttt6- Толік на Майдані був довший час, близько двох місяців. Вони як приїхали з братом, так там і лишилися. Був людиною відповідальною, ніколи не заперечував і не відмовлявся, коли треба було виконати якесь доручення. Чи ми йдемо пікетувати суд, чи на Майдані треба почергувати, чи на кухні допомогти. Він був порядна людина і достойна.

- 20 лютого наш сотник вишикував нас і запитав, хто є добровольцями йти на Майдан. Вже біля Жовтневого палацу ми почули, що стріляють, ймовірно, з бойової зброї. Побачили поранених, почали виносити людей. Толік, він потрапив до групи, в якій був покійний Микола Дзявульський. Вони, прикриваючись металевим профілем, що ним дахи стелять, пішли трохи вперед. По них почали кучно стріляти. Спочатку куля влучила в Дзявульського, на смерть. У тій же самій групці поранення в шию отримав Володя Бученко, ну і там само Толіка поранили в ногу.

- Нас потім більшість відправили закордон, а от Толік ніяк не хотів їхати, казав «мене вже вилікували, я буду тут».

20 лютого 2014 року у знам’янському будинку задзвонив телефон, брат Анатолія розповів, що той поранений на Інститутській. Детальнішу інформацію вдалось отримати від волонтерів, - говорить Світлана.

- Вже від волонтерів ми дізнались, що Толю з наскрізним пораненням правого коліна забрали до київської лікарні, згодом його перевезли до Тернополя. В мережі є відео, на якому несуть брата.

anatttt4

Згідно діагнозу, Анатолій отримав відкрите вогнепальне наскрізне поранення правого колінного суглобу, суглобний уламковий перелом метаепіфізу правої стегнової кістки. Згадує Олег Горносталь:

- Куля влучила в праву ногу. Кістку роздробило 10-15 сантиметрів, але частина коліна лишилася ціла. То йому вставили пластину. Можливість поїхати на лікування була, але він не захотів. Казав: «у мене тут рідня: сестра, донька. Я знаю, що в будь-який час вони приїдуть до мене, а там, каже, хто приїде»?

Світлана пригадує, що братові було важко ходити, ноги постійно опухали, коліно погано згиналося. Відразу після повернення додому, Анатолій попросив придбати та повісити на хату державний прапор. Світлана виконала братове прохання, проте на вулиці вішати побоялась.

- Нам пошили прапор на замовлення. Толя завжди хотів, щоб у нас був на будинку. Але тоді це було небезпечно, і кинути щось в дім могли і взагалі…Повісили в хаті. От з того часу, як брат повернувся, цей прапор з нами.

anatttt7Донька Анатолія Яна Талмазан, студентка Олександрійського училища культури, згадує про батька теплими словами, запевняє, що він для неї герой і вона дуже його любить.

- Мій тато найкращий, він ніколи мене не ображав, я його дуже люблю. Пишаюсь і завжди пишатимусь, що у мене такий татко.

Світлана пригадує, що Анатолій згадував про своїх побратимів по Революції гідності, дехто з них нині перебуває на сході, зі зброєю в руках продовжує боронити Україну.

- Він завжди казав, що хоче до своїх хлопців, і якби не поранення, обов’язково був би там, поруч з ними.

Мало хто з місцевих знав про те, що Анатолій був поранений на Майдані. Так само не знали і про те, що його не стало. «Згорів» Анатолій за п’ять днів в палаті олександрійської лікарні. Причина смерті: «Абседуюча пневмонія нижньої долі лівої легені». Світлана Іванова розповіла про останні дні брата.

- Анатолій протягом п’яти днів боровся за життя в олександрійській лікарні, мав температуру під 40. Увечорі 16 січня він помер.

anatttt12

18 січня відбулося прощання з Анатолієм Талмазаном. На похорон приїхали друзі по Майдану з Хмельницького. Світлана Іванова зізнається, що очікувала побачити і місцевих свободівців. Жінка впевнена, що її брат заслуговує на те, щоб про нього пам’ятали.

Поховали чоловіка на місцевому цвинтарі, на якому спочивають батьки героя. Анатолію Талмазану було лише 38, коли він поповнив лави «Небесної сотні»...

Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?

Коментарі  

 
0 # миколай 07.02.2017, 21:51
Слава Героєві!
Цитата
 
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв