«Чорний сніг» від PostplayТеатру: автори, які не готові до глядача та глядач, який не готовий до правди

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 2792

 У суботу, 2 вересня, у Кропивницькому в рамках Національного мистецького фестивалю показував виставу «Чорний сніг» PostplayТеатр з Києва, авторами якої є Денис та Яна Гуменні.

 

Це була міждисциплінарна постановка, яка представляла собою єдність світла, хореографії, звуку та слова.

У виставі були окремі блоки: #nagasaki, #saraevo, #donetsk, #aleppо, які представляють чотири війни у чотирьох різних містах. До всіх була відповідна картинка, спроектована на чорний фон, що ілюструє зміст. Почалося все з ядерного гриба на екрані та звуків, які віддалено нагадують білий шум. Майже всі глядачі залишилися незадоволені через цю музику у блоці #nagasaki. Проте, це була п’єса Ельвіна Люсьє «In Memoriam Jon Higgins», а не довільні звуки.

«Це – класичний авангардний твір, який вивчають у музичних навчальних закладах всього світу. На жаль, його мало знають в Україні», - розповів Ден Гуменний, шеф-драматург PostplayТеатру.

Але класичний авангард не прийшовся до смаку глядачам: вони викрикували з місця фрази на кшталт «а будуть інші звуки?», вставали та виходили, а найбільші поціновувачі мистецтва не соромилися прямо під час вистави ділитися враженнями. Все це можна списати на складність «читання» матеріалу, але такий момент не робить «знижки» у контролі над своєю поведінкою.

«Це п’єса, яка ілюструє переживання, які відбуваються під час ядерного вибуху. Так само сприймає світ людина, яку контузить. Це просто наша рефлексія», - продовжив Ден.

Далі був блок #saraevo. Після цього - кадри з Донецьку, які закінчилися хореографічним номером акторки, виконаному у балаклаві.

Під час цих частин обговорення у залі не припинялись, що викликало відповідну реакцію у головної героїні, яка вилилася у провокативний монолог.

«Взагалі, тут не повинно бути моїх слів. Музика вам не та? Класика вам не та? Люсьє вам не той? По голові б’є . Навіть Донецьк мовчки не можете подивитися. До чого довели! «Чорний сніг» - вау, клас, іду! Прийшов - сиди бл*, не вий*ся. Що, смішки? Залишився, бо незручно було з заднього ряду виходити, через всіх повзти?», - таким чином акторка нарешті завоювала тишу, - «А зараз в пам’ять всіх, хто загинув, звучать дзвони. І хай хоч хтось заговорить. Кожен удар – по одному загиблому, і скільки є совісті – стільки і сидіть».

Після цих слів почалася партія на трикутнику, яка символізувала церковний дзвін. Цей уривок дійсно пройшов у мовчанні.


Вистава закінчилася реплікою акторки «Ви навіть помовчати нормально не вмієте», яку вона кинула у зал на вийшла.

Загалом, постановка викликала неоднозначну реакцію глядачів і, мабуть, стала найбільш шокуючою. Але більшість цікавило те, чи був запланований такий фінал та монолог. Відповідь – ні. Вистава не має конкретного сценарію, тільки музичну партитуру та хореографію. Є заплановані монологи, але кожного разу акторка грає по-різному, відштовхуючись від настрою глядачів та атмосфери у залі. У Кропивницькому вистава стала майже скандальною через несприйняття глядача.

Ден Гуменний розповів «Гречці» про цю виставу:

«Коли я кажу про щось одне – про що я кажу насправді?

Кожного разу є партитура, яка грається і вона дуже пластична: залежить від аудиторії. Суспільство зараз після цих років війни, після окупації територій, стає байдужим до всього цього, більшість намагаються відсторонитися. А тут глибоко занурюють у ці переживання. Це, що відбувається в залі – це нормальна людська реакція.

Міста підібрані за принципом того, що з ними пов’язані деякі переживання. Нагасакі – тому, що воно постраждало випадково, адже мали бомбити інше місто. У мене є рефлексія з цього приводу. Сараєво – так само. Нас колись вразив монолог про каву та цигарки. Ми його склали, з’єднавши тексти Набокова, наші тексти та документальний монолог людини, яка вижила у окупованому Сараєво. Тобто, ми говоримо про те, як за допомогою слова можна підмінити сенс. Тобто, у нас виходить, що Набоков типу писав про Сараєво.

Ми показуємо, як працює інструмент пропаганди. Ми беремо слова, які існують насправді, з’єднуємо їх між собою і виходить в результаті щось інше.
Донецьк – це зрозуміло. Зараз це відкрита рана. Після всіх цих міст йду відкритий хештег. Тобто, це як три крапки. А що ж буде далі? Яке місто буде наступним?» , - прокоментував Ден Гуменний, шеф-драматург PostplayТеатру.

Після вистави всі ще довго не могли перестати обговорювати побачене та почуте. Можливо, все було б не так, якби автори ввели непідготовлених глядачів у загальний контекст. Але реакція на монолог може бути пояснена тільки тим, що ніхто не хоче визнавати те, що був неправий. Адже правда – це завжди боляче.

Довідка. "PostPlayТеатр" — це перший незалежний неприбутковий відкритий театральний майданчик у Києві. "PostPlayТеатр" об’єднує навколо себе молодих театральних діячів, які працюють з гострими темами та сучасними театральними формами. 

Фото Katte Tiahlo

Матеріал Олександра Гонтар

Сподобалася стаття?
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв