Національний мистецький фестиваль «Кропивницький»: на які граблі наступили, а які обійшли

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 2492

Минулого тижня у Кропивницькому проходив Національний мистецький фестиваль. Без перебільшення можна сказати, що це стало центральною подією у житті міста, яку обговорювали всі - і ті, хто далекий від мистецтва, і ті, хто був у вирі фестивальних подій.

 

Зараз - по закінченню фестивалю, саме час підбивати підсумки, аналізувати що вдалося, і що не вдалося.

Про подію почали говорити ще до безпосереднього початку. Амплітуда емоційних коливань то стрімко підіймалася вгору, до умовної позначки "все подобається", то стрімко опускалася до судження "все жахливо".

Якщо розглядати весь фестиваль як книгу, розбити на структурні частини - ми побачимо анотацію, пролог, основну частину та післямову.

Анотація

Все почалося (якщо не брати до уваги оголошення про започаткування фестивалю) з оприлюдення програми. Це сталося за 10 днів до його початку. Тоді всі спраглі театрали нашого міста раділи та тішилися, думали про те, які вистави хотіли б відвідати, ділилися враженнями про те, що "в нашому місті ще такого не було". Це, мабуть, була більш безхмарна частина, коли скепсис, який витав довкола фестивалю, розсіявся. Організатори розпинались про вийнятковість цієї події, доступність для кожного містяна. Залишалось довгі 10 днів майже безпідставного щастя.

Анотація обірвалася на стрімкому поверненні до реальності.

Пролог

Неділя. 27 серпня. Наступного дня вже мають роздавати запрошення у касах театру та філармонії. Однак, виявилось, що у театрі вже їх немає.

Радість містян змінюється на праведний гнів. До того ж, організатори не можуть навіть пояснити причину цього дивного явища і замість того, аби заспокоїти людей підливають бензину у вогонь фразами на кшталт "ну не потрапите у театр, але можете порадіти хоча б тому, що зможете бути на заходах просто неба". Це не так все і переконливо для розлючених людей, які вбачали причину такої ситуації у диференціації суспільства організаторами за класовою приналежністю. Ті, хто знаходиться "у верхах" отримав запрошення, а «прості люди» лишились ні з чим.

І дійсно, система роздачі запрошень була непрозорою. У касі було по 40 штук, які одразу ж розібрали, а інші ніби розтаяли.

Саме так фестиваль розчарував кропивничан ще до того, як почався.

Проте 29 вересня пролог закінчився з надією на світле майбутнє: у Ковалівському парку розмістили інсталяції з Пінчук арт-центру. Кропивничани охоче з ними фотографувалися. В цей та найближчі дні стрічки соцмереж були заповнені фотографіями з граблями, з кольоровими манекенами. Кропивничани жартували, що тепер за інсталяцію можна сприймати все, що завгодно – навіть розриття для ремонтування мереж.

До речі, інсталяція "Не наступи на граблі" майже описує ситуацію з фестивалем: організатори маневрували поміж ними, часом наступаючи, протягом всіх шістьох днів.

Основна частина

Коли почалися покази вистав – хвилі гніву у соцмережах змінилися на схвальні відгуки. Особливий резонанс викликала церемонія офіційного відкриття та театральна хода.
Вистави йшли щільно, кожен міг обрати ту, яка до вподоби. Який безперечний плюс – привези як класику театральну, так і представників театрального андеграунду, сучасні та сміливі постановки. Все розмаїття цього напрямку мистецтва було представлене.
Також, організатори, намагаючись вирішити проблему з запрошеннями, зробили оновлену систему пропуску: хто не мав перепустки на виставу міг зайти, якщо лишалися вільні місця. А вони були, тому якщо заздалегідь прийти і стояти біля входу – був великий шанс потрапити на бажане дійство.

З «поетичним марафоном» вийшло не так, як планувалося. Замість 6-годинної програми – вийшла 2-годинна. Але компенсували це поетичними читаннями на головній сцені, поміж виступами музикантів.

Заходи просто неба збирали своїх глядачів: постановки театру «Воскресіння» на Театральній площі приваблювали глядачів; на перегляд фільмів приходили люди.
Але найбільше гостей зібрали концерти на великій сцені фестивалю. У суботу на неділю на площі Героїв Майдану виступали різноманітні українські гурти та виконавці.


Післямова

«Гречка» проаналізувала плюси та мінуси. Те, що вдалося та те, що не вдалося.

Плюси

Такого наше місто ще не бачило. Масштаби та комплексність охоплення багатьох видів мистецтва не залишив байдужим відвідувачів події. Були заходи для любителів різного роду творчості. І, в ідеалі, такий фестиваль має приваблювати гостей з інших міст.

Доступність. На події фестивалю був вільний доступ. Хоч це і зчиняло часом нездоровий ажіотаж, але і розширювало гіпотетичне коло глядачів/слухачів.

Тривалість. 6 днів – це досить солідно як для нового фестивалю. Зібрати програму на такий проміжок часу, щоб вона була цікава широкому колу, не так вже просто. Крім того, цю програму укладали не місцеві жителі, які краще орієнтуються у специфіці кропивницького культурного простору.

Привернення уваги до міста. По-перше, цей фестиваль дав можливість самим кропивничанам подивитися на рідне місто інакше. Можливо, це допомогло побачити мистецький потенціал. Також, Кропивницький з’явився на фестивальній мапі України.

Недоліки

Запрошення. Як показали всі дні фестивалю – краще зробити символічну ціну за вхід, аніж роздавати навмання. Багато хто говорив, що готовий заплатити, а не «з простягнутою рукою випрошувати їх».
Крім того, були незручності з орієнтуванням у запрошеннях – на жодному з них не було вказано назву театру, вистави. Стояла тільки дата та час. Але на кожному з них було прізвище ініціатора створення фестивалю – Олександра Горубнова. Невже ця інформація важливіша за представлення артистів?
Зрештою, орієнтуючись у програмці, можна було відшукати те, куди саме запрошення. Це мабуть для того, аби життя не здавалось занадто простим.

Незадоволення організаторами лишилося і в учасників фестивалю. Зокрема, акторам PostplayТеатру жалілися на те, що їм не надали проектор, який був у технічному райдері. Довелося шукати самим.
«Як організаторка пари міжнародних подій і купки локальних подій знаю, що бездоганної організації практично не буває, проте це «лікується» увагою, ввічливістю й бажанням допомогти. Натомість коли замість уваги до учасників зневажливе «ви мали б це знати/передчувати/зробити самі», коли комунікація на кожному рівні зводиться до «та якогось воно буде», або взагалі «ви мене тут ще вчити працювати будете?», то умовність будь-якої культури оголяє пазурі.
Коли адміністраторка театру дбає про кількість стільців у залі (має бути 100 і не одним менше, і по..й, себто не важливо, як транслюватиметься проекція), коли ніхто з працівників не цікавиться, що треба/можна зробити для комфорту учасників-акторів-режисерів… Скільки потрібно забронювати місць для гостей театру, наприклад… Ми говоримо про «національний» фестиваль і #здобули, хтось отримує квартальні премії «за розвиток міста», забуваючи, хто насправді щось робив.
Коли організатори спихують на учасників все – від пошуків техніки до банального ксерокопіювання документів… Коли зверхність і пафос панують на всіх поверхах вертепу…», - написала на своїй сторінці у Фейсбук виконавчий директор PostplayТеатру.

Дизайн атрибутики фестивалю. Те, як познущались над образом Марка Лукича складно назвати мистецтвом. Деякі побачили у цьому явний копіпаст дизайну лого Гогольфесту. Очевидно, осучаснення зображення Кропивницького не справило того враження, на яке очікували організатори.

Загалом, те, яким в комплексі був цей «перший млинець» Національного фестивалю «Кропивницький» вирішувати кожному окремо. Але байдужим своїх відвідувачів він точно не лишив.

Ця книга вже закрилась, і тепер очікуватимо на продовження?

 

Сподобалася стаття?
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв