Запорізька книжкова толока: дискусія про покидьків, наркотики у літературі та нова книга Остапа Дроздова (ФОТО)

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 650

 

З 27 по 29 жовтня Запоріжжя зібрало у виставковому центрі «Козак-палац»  любителів літератури та книжок зі всієї України на фестивалі «Книжкова толока». Він проходив вже втретє, але не дивлячись на свою «юність», зчинив у місті ажіотаж.

 

63 видавництва та книжкові магазини зі всієї України представили свою видавничу продукцію на великому майданчику фестивалю. У окремих локаціях, які розташовувались навколо основної, проходили зустрічі з авторами, автограф-сесії, лекції і публічні дискусії, фотовиставки та виступи музикантів. Для дітей працював окремий зал «Книголісся», де відбувалися майстер-класи та організовували розваги для малечі.

 Літературними хедлайнерами фестивалю стали письменники Любко Дереш та Олександр Ірванець.

Також, на фестивалі була представлена інсталяція у вигляді 928 плівкових фотографій – ЛомоСтіна.

На вибір редакції ми напишемо про три події «Книжкової толоки».

МАКСИМ НЕСТЕЛЄЄВ. ЛЕКЦІЯ "ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК НАРКОТИК: СЕКС, АМЕРИКА І РОК-Н-РОЛЛ У ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТ.

Спікер розповідав про виникнення наркотиків та їх вплив, а потім взаємопроникнення до літератури. Американські письменники 50-60 років минулого сторіччя активно застосовували наркотичні експерименти на собі та на інших задля того, абт лписати враження, переживання. Аби показати те, які зміни відбуваються у сприйнятті світу.

Зокрема, засновник гонзо-журналістики та письменник Гантер Томпсон у своїй книзі «Страх і відраза у Лас-Вегасі»  описує дію різноманітних наркотиків на свідомість людини. За цим твором знята однойменна екранізація з Джонні Деппом у головній ролі.

Максим Нєстелєєв зазначає, що Америка 50-70-х була набагато щасливішою, зі своїми наркотичними експериментами, ніж Америка 90-х. Етап культури, який увійшов у історію під назвою «Секс, наркотики та рок-н-ролл» для літератури став дійсно знаковим, подарувавши світу таких письменників як Джек Керуак, Вільям Берроуз, Девід Фостер Воллес, які змальовували життя без прикрас та захоплювали реалістичними описами хардкорових подій.

ДИСКУСІЯ "ГЛОРИФІКАЦІЯ ПОКИДЬКІВ В СУЧАСНІЙ ПОП-КУЛЬТУРІ ТА ЛІТЕРАТУРІ". МОДЕРАТОР: ЮКА ГАВРИЛОВА. ЗА УЧАСТІ ОЛЕКСАНДРА КРАСЮКА ТА АНТОНА САНЧЕНКО

Дискусія, як очевидно з назви, була досить провокативна. По-перше, Олександр Красюк та Антон Санченко розділили покидьків на тих, хто допомагає у розвитку суспільству та тих, хто впливає деструктивно. Але якими вони не були б, все одно роблять життя навкруг принаймні цікавішим.

Наприклад, нудно читати книгу, де немає негативних персонажів, де всі добрі та взаємоввчіливі. А коли у сюжеті з’являється покидьок – відразу зростає інтерес, виникають інші емоції. Життя, у якому немає негативних персонажів (як реальне, так і книжкове) стає передбачуваним та не цікавим.

Глорифікація покидьків може мати негативний відтінок і позитивний (якщо розділяти все на чорне та біле). До прикладу, спікери говорять у покидьковому контексті про Стіва Джобса та Стіва Возняка, які у певний період свого життя для суспільства були персонажами фріковими. Але завдяки цьому змогли змінити це саме суспільство, адже мали інший погляд на нього.

До типових покидьків відноситься персонаж книги Джека Керуака «В дорозі» - Дін Моріарті. Він діє виключно у межах свого корисно/не корисно, і використовує головного героя Сала Парадайза. Проте, до зустрічі з Діном життя Сала було неймовірно нудним. І навіть у моменти, коли Дін поводить себе зі своїм другом як типовий покидьок, той все одно не покидає його.

Загалом, можна не погоджуватися з думкою, що покидьки роблять наше життя цікавішим. Але навіть якщо взяти до уваги ранкову дорогу у переповненому транспорті, де всі взаємоввічливі, поступаються місцем стареньким і не кричать на когось. От якби цього не було, хіба ви б розповідали комусь про таку утопічно вдалу поїздку?

ОСТАП ДРОЗДОВ. ПРЕЗЕНТАЦІЯ "РОМАН №2"

Відомий львівський журналіст та письменник представив свою нову книгу.

«Найголовнішим, центральним персонажем роману є Країна як така. Не У, а просто Країна, яка то мотивує, то дратує, то зачаровує, то обурює, то ощасливлює, то виштовхує. І що би не переживали персонажі роману в приватному житті, усе одно вони гостро відчувають крижаний подих Країни, від якої нікуди не дітися і яку ти мусиш полюбити навіть усупереч…», – йдеться в описі до книги.

Остап розповідає, що книга є абсолютно художньою, вона не відповідає на питання «їхати з нашої країни, чи залишатися». Але вона говорить про те, що якщо ти почуваєш себе не щасливим ТУТ, але знаєш, що будеш щасливим ТАМ – то треба їхати, адже головне призначення людини у житті – це бути щасливим.

І центральний персонаж твору – жінка на ім’я Рома їде на заробітки закордон і лишається там, адже почуває себе органічно та щасливо у тому середовищі.

Книга закінчується фразою:

«Я звідси нікуди не поїду, адже я хочу бути тут, коли моя країна знайде мене, щоб полюбити» . Остап зазначає, що це цілком утопічні слова і він цього не застане. Проте такий його вибір.

Підсумки?

На ці три дні Запоріжжя стало книжковим центром України. Мало хто з відвідувачів йшов з «толоки» з порожніми руками, без книжок. Поринути у атмосферу літератури зібралося чимало відвідувачів. Крім того, як стало зрозуміло, на «Толоці» можна було розібратися у тому, хто ж такі покидьки та  чи варто бути нещасливим у рідній країні, якщо можна бути щасливим у чужій.

За три роки існування цей фестиваль показує достойний рівень і показує, що у нашій країні книжки та література займають не останнє місце. 

 

Фото, текст: Олександра Гонтар 

Сподобалася стаття?
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв