Як родина відроджує козівництво на Кіровоградщині (ФОТО)

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 1870

У центральній частині України, на Наддніпрянщині, десятки фермерів майже одночасно вирішили відродити козівництво. Про родинну ферму «Золота коза» з Кіровоградщини розповідає «Ukrainer».

ko2

Золота коза

Подружжя Тетяна та Сергій Орловські не розлучаються від дня знайомства і незабаром святкуватимуть 20-ту річницю подружнього життя. У них четверо дорослих дітей і козяча ферма у наддніпрянському селі Покровка. Тетяна очолює дитячий театральний гурток у Києві, а решту часу приділяє «Золотій козі». Родина була однією із перших, хто побудував свій бізнес на козівництві. Пригадують, як у 2009 році кардинально змінили вектор своєї діяльності.

До будівництва козячої ферми подружжя працювало у сфері реклами і комунікацій. Орловські організовували різні тренінги, на яких зокрема говорили про те, що кожен громадянин України має право на два гектари землі для сільськогосподарської діяльності. З часом вирішили на власному прикладі довести, що це можливо. Землю отримали на малій батьківщині Сергія – це були непрохідні «суцільні джунглі», як кажуть Орловські.

ko

Ферма, відроджена з попелу

Ставши власниками землі, подружжя почало шукати ідеї для її використання. Маючи за плечима 15-річний досвід роботи власного рекламного агентства, Орловські розглядали різні варіанти. Так тривало доти, доки Тетяні і Сергію не спало на думку створити козячу ферму.

Утім, придбати зааненських кіз (ця порода вважається однією з найкращих у світі), яких хотіли Орловські, було нереально, адже це був 2009 рік, коли козячі ферми в Україні лише починали будуватися й розвиватися. Згодом надійшла пропозиція із сусідньої Білорусі. Так Тетяна та Сергій поїхали купувати першу сотню кіз. Розповідають, що перевозили кіз із певними труднощами через помилку брокера й відсутність однієї із печаток у документах. Тетяна жартома пригадує, що саме так і виникла назва їхньої ферми:

— Коли ми чотири рази перетинали кордон через якусь печатку, то порахували витрати, й я сказала: «Сергію, у нас золоті кози!». Так ми й вирішили назватися «Золота коза».

У першому десятилітті 2000-х ще бракувало літератури для продуктивного козівництва. На початку Орловські робили все методом спроб та помилок, а згодом поїхали навчатися за кордон, у Литву. Давала позитивні результати і постійна практика та пошук інформації в Мережі.

ko3

Але вдалий стартап зіпсувала пожежа. Проводячи екскурсію територією, Сергій показує на фундамент, де ще кілька років тому стояла ферма. Її лише за чотири години вщент знищив вогонь у 2014-му. Після трагедії ні подружжя, ні їхнє оточення не вірили, що все вдасться відбудувати. Однак на допомогу несподівано прийшли знайомі і перші клієнти козячої ферми. Згодом Тетяна та Сергій все відновили. Сьогодні про колишні часи нагадує фундамент та дах із профнастилу:

— Є така фотографія, де Таня стоїть на згарищі. Я, чесно кажучи, на це фото без сліз не можу поглянути. Але Бог не дає нам випробувань більше, ніж ми можемо перенести. Ну а якщо Бог за нас, то хто проти нас? Далі буде ще, адже маємо мрії та бажання.

ko4

Одна з таких мрій — більша крафтова сироварня, на якій можна було б переробляти багато молока. Також подружжя прагне розвивати на фермі зелений туризм, аби охочі мали змогу приїхати до них скуштувати сиру, провести час біля тварин та відпочити.

Нині село, на території якого працює ферма, налічує близько 80 мешканців. Сільські хати всі збудовані з глини. І хоча на фермі «Золота коза» працюють селяни, деякі – поколіннями, фермери відзначають, що Покровка занепадає, адже молодь виїжджає до великих міст і залишається там жити. Раніше Тетяна та Сергій допомагали місцевій школі та Будинку культури, втім, зараз це вже не має сенсу через відсутність людей. Сергій зізнається, що в Україні кадри – ледь не найбільша проблема. Йдеться навіть не про кваліфікованих робітників, а про різноробочих. Одними з основних причин низької продуктивності праці Орловський називає негативний вплив Радянського Союзу і, звісно, людський фактор.

ko5

-Дуже багато було «вбито» у сенсі вміння і бажання працювати на себе й інших у минулих поколіннях, у часи Радянського Союзу. Через це люди на себе ще якось можуть працювати, але дуже часто, працюючи на інших, тільки й думають як би обманути й вкрасти. У Радянському Союзі було: «Все навколо колгоспне — все навколо моє».

Пригадує подружжя й перші звіти про свою діяльність. У них йшлося про настриг вовни, а не про молочну продукцію. Попри те, що насправді тварин ніхто не стриг, у звіті вказувався лише цей критерій, а у графі «козяче молоко» стояв прочерк. Оскільки у Радянському Союзі кіз не сприймали як тварину. За словами Орловських, зараз ситуація змінилася, але адміністративно-бюрократичних проблем не бракує.

ko6

Кози – унікальні тварини

Фермери з власного досвіду переконують, що для успішного ведення агробізнесу не потрібно вчитися й практикуватися роками. Їм вистачило півроку. Тетяна розповідає, що шість місяців дуже швидко й інтенсивно вчилася завдяки інформації з інтернету, адже мала неабияке бажання осягнути козівництво.

Перші пологи у кози були для неї перевіркою, до того ж видалися дуже складними. Тетяна приймала їх самостійно, а поруч стояли сільські доярки у напівпритомному стані. Попри відсутність досвіду, жінка не розгубилася і врятувала козу. Тетяна пояснює свою рішучість любов’ю до своєї справи.

ko7

-Найголовніше — любити те, чим ви займаєтеся, горіти цим і, щоб це було в кайф, щоб ви отримували від цього задоволення і розуміли, що це ще комусь потрібно, крім вас.

Згадують і перші виставки, на яких давали дегустувати козяче молоко. Здебільшого очікування людей були негативними, але скуштувавши, вони докорінно змінювали свою думку через відмінний смак і якість молока.

Тетяна та Сергій переконують, що кози — це найкращі тварини, партнери, трудяги, які працюють і заслуговують поваги, харчування і ласки. Якщо доглядати їх із любов’ю, вони відповідають вдячністю та прив’язаністю, каже Тетяна.

ko8

— Дуже вдячні, от дуже вдячні тварини. Якщо ти до них гарно ставишся, то краще все, вона буде за тобою ходити і всюди: вийдеш на пасовище, до тебе підійде і «чухай мене, я ж тебе люблю, і ти ж мене любиш».

Орловські розповідають про виробництво козячого молока, яке називають унікальним за своїм складом, харчовими та цілющими властивостями. Денні надої молока залежать від сезону. Найбільші трапляються у травні-червні, а в січні-лютому кози народжують і молоко переважно йде на вигодовування козенят.

ko9

Лідерка «Золотої кози» – коза Принцеса. Першим окотом вона віддала 6 літрів, другим — 9, 200. Зараз знову чекають поповнення й нових рекордів. Припускають, що це передалося козі від матері, яка свого часу також встановлювала рекорди.

Налагодивши виробництво молока, подружжя з часом опанувало сироваріння. Так на фермі «Золота коза» постала невелика крафт-сироварня Орловських, де виготовляють близько 20 видів різноманітних сирів: від твердих до м’яких і кремоподібних. Сергій тішиться, що людям подобається їхня продукція.

— Ми почали робити сири і коли нам сказали: «Ви знаєте, ваші сири не гірше, ніж у Франції!» — було дуже приємно. А потім люди підходять і кажуть: «Знаєте, ваші сири краще, ніж у Франції!». Козині сири мають не тільки смак і аромат, вони ще й мають багато властивостей. Загалом дія козиних сирів на організм прирівнюється навіть до дії антибіотиків, вони виводять патогенне середовище. Це дуже важливо. Це все, що ми можемо мати, дякуючи козам. Це унікальні тварини.

 

G

Сподобалася стаття?

varto3
Реклама
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв