Зв’язку немає і притомних новин теж: історія полонених спецпризначенців з Кропивницького

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 4112

За даними СБУ, у полоні в ОРДЛО досі залишаються 227 українців. Проте й ця величезна цифра неточна – офіційні українські структури не мають доступу до окупованої території і не можуть визначити, скільки насправді військових і цивільних незаконно утримують російські гібридні сили. Серед них і двоє спецпризначенців з Кропивницького.

468296 900

Проект Радіо Свобода Радіо Донбас.Реалії спільно з Центром громадянських свобод у серії «#Незабуті» продовжує розповідати історії військовополонених і цивільних заручників, які просто зараз чекають повернення додому у підвалах, СІЗО, колоніях і «концтаборі» на території арт-фонду «Ізоляція».

Це – історія спецпризначенців Сергія Глондара і Олександра Корінькова, які потрапили в полон під Дебальцевим майже п’ять років тому. Обох військових вдома чекають дружини: за час полону у Глондара народилася друга дочка, яка ще жодного разу не бачила батька, а родина Корінькових й досі у «медовому місяці» – пара одружилася за декілька тижнів до подій у так званому «дебальцевському котлі».

«Їх вивели «на роботу» – розчищати обвали Донецького аеропорту»

«Група Глондара і Корінькова потрапила у засідку кадрових російських військових. Якби хлопці натрапили на місцевих «козачків» – невідомо, чи хтось би взагалі вижив», – на правах анонімності пригадує події під Дебальцевим чинний боєць 3-го полку спецпризначення.

16 лютого 2015 року чоловік був в одній із груп, яка через так звану «дорогу життя» мала супроводжувати колону з пораненими і вбитими бійцями ЗСУ. Сергій Глондар і Олександр Коріньков також були у супроводі колони – їхня група йшла першою.

«Ми не бачили бій, але чули його. Командування одразу ж поставило моїй групі задачу висуватися у той бік, щоб відбити наших і вивезти їх. На машинах спецназу тоді були GPS-маячки, тому ми мали найточніші координати. Коли підійшли ближче, то й самі потрапили у засідку. Мусили відходити – троє з моєї групи зазнали поранення, один був важкий. Нас в ті дні оберігав сам Бог – вижили, тому що стояли густі тумани», – розповідає учасник подій.

Тоді в результаті боїв загинули двоє спецпризначенців – 26-річний командир групи, капітан Юрій Бутусов із позивним «Лірник» і старший солдат Віталій Федитник. Також на місці загинув військовий журналіст – капітан 3-го рангу (посмертно), прес-офіцер сектору «С» Дмитро Лабуткін. Єдиний із важко поранених, кому дивом вдалося вижити, – сержант Вадим Довгорук. Він був в одній бронемашині з командиром, втратив під час бою руку, але встиг відповзти. Через три дні Довгорука знайшли бойовики: його взяли в полон і доставили у госпіталь, де через обмороження сержантові ампутували ступні обох ніг.

Із групи Бутусова в той день у полон потрапили п’ятеро бійців 3-го полку: окрім Глоднара і Корінькова, у бойовиків також опинилися Віталій Алєксін, Олексій Сазонов і Віталій Кравець. Сазонов і Кравець повернулися додому рівно через 50 днів – у квітні того ж року їх звільнили за допомогою волонтерів та ветеранів війни в Афганістані.

«Солдат Алєксін стверджує, що втік із полону. За його словами, одного разу його, Глондара і Корінькова вивели «на роботу» – розчищати обвали Донецького аеропорту. Тоді ж Алєксін нібито скористався можливістю і втік. Зараз він уже не є військовослужбовцем нашого полку», – розповідає військовий.

Чотирирічна дочка каже, що переїздить до тата
Дружина спецпризначенця Сергія Глондара Катерина по крихтах збирає інформацію про чоловіка з відео російських пропагандистів і з постів так званої «уповноваженої з прав людини» угруповання «ДНР» Дар’ї Морозової.

«Востаннє з коханим, – каже жінка, – ми говорили телефоном влітку 2016 року. А листа від нього я отримувала трохи більше ніж рік тому. Зв’язку немає, притомних новин про те, коли Сергій повернеться додому, – теж».

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина дізналася, що вдруге вагітна. Вона сама народжувала, сама відвела дитину в дитсадок і сама цього року повела старшу дочку у перший клас.

8A9C5A9B A247 4565 93B4 2535328943DD w650 r0 s

«Молодшу доньку звуть Аня, старшу – Марійка. Я розповідаю їм, що тато військовий, і що він у полоні: старша, їй вже більш ніж шість років, наче розуміє все, а от молодша, якій скоро буде чотири, ніяк не може збагнути, чому в інших діток тато вдома живе, а в неї – ні. Якось Аня взагалі сказала, що переїздить жити до тата. Почала збирати речі у дитячу валізку, мовляв, не хочу тата на фотографіях – хочу жити разом з ним», – розповідає жінка.

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина Глондар дізналася, що вдруге вагітна. Меншій дочці Глондарів скоро буде чотири роки, а старша вже пішла у перший клас
За словами Катерини Глондар, офіційні відомства не надто переймаються долею її чоловіка. Попри те, що жінка всі ці роки регулярно пише запити й звернення, в Офісі президента, СБУ та інших структурах банально розводять руками – кажуть, чекайте, ми робимо все можливе.

«Але я все одно не втрачаю надію й не відчуваю до себе жалю. Просто у мене є мета – щоб доньки якомога швидше побачили батька», – каже Катерина.

«У чоловіка навіть не було змоги провести в останню путь батька і бабусю»

Так само усе можливе і неможливе для повернення чоловіка робить і дружина Олександра Корінькова Юлія. Разом з родичами інших військовополонених вона ходить на вуличні акції і роками пише десятки звернень, проте признається, що «самій у чотирьох стінах чекати несамовито тяжко».

«Одному Богові відомо, в яких насправді умовах утримують мого Сашу, – каже вона. – Те, що я живу у страху і розпачі, – ніщо у порівнянні з тим, що ось уже майже п’ять років доводиться переживати моєму коханому».

897F8785 7D7B 4F6C 9377 41B1EFB5D8D8 w650 r0 s

Про те, що чоловік потрапив у полон, Юлія дізналися телефоном. Зараз, майже через п’ять років по тому, жінка по хвилинах пригадує, як 16 лютого 2015 року Олекснадр набрав її о 17:27 з незнайомого номера й сам повідомив, що його взяли у полон.

«З військової частини мені тоді ніхто не дзвонив – я одразу ж поїхала до них сама. На місці сказали, що нічого такого не знають, мовляв, чекайте. Того вечора звернулася в СБУ, далі були волонтери й інші відповідні структури. Я чекала, але була тиша. А вже наступного дня та сторона почала викладати у мережу різні відео, на яких я й побачила чоловіка», – розповідає жінка.

Олександр Коріньков – ровесник Незалежності. Він пішов захищати Україну у 22 роки, у 23 потрапив у полон, а тепер 15 жовтня йому виповниться 28. Пара побралася за декілька тижнів до бою під Дебальцевим, і вже майже п’ять років Юлія з сумом каже, що у них з чоловіком і досі триває медовий місяць, «але, на жаль, він по різні сторони лінії розмежування».

«Кажуть, до всього звикаєш, і час лікує, – каже дівчина, – але це насправді не так: я не звикла, час мене не лікує. Саша у полоні вже 1680 днів. За цей час у нього навіть не було змоги провести в останню путь батька і бабусю. Я ніколи й нікому не пробачу, що мого чоловіка стільки разів вносили у список на обмін, а потім викреслювали. Наші чоловіки гниють там заживо, але хіба це когось хвилює, крім рідних і друзів? Поки вони не вдома – я не повірю, що наші історії зачіпають ще когось».

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, наголошує:

– Володимир Путін продовжує заперечувати участь у гібридній війні на Донбасі. Але зібрано достатньо доказів, що так звані «народні республіки» (так називають себе незаконні збройні сепаратистські угруповання «ДНР» і «ЛНР», визнані в Україні терористичними – ред.) створені й існують виключно за допомоги Кремля і виконують функції його проксі-агентів. Саме Росія здійснює ефективний контроль над де-факто владою на цій території, а тому, відповідно до міжнародного права, вважається країною, що фактично окупувала Донбас, і несе відповідальність за усі порушення прав людини.

Окуповані Росією Крим і Донбас – далеко не єдині «сірі зони», де масово порушуються права людини. На жаль, викрадення й катування відбуваються у різних куточках планети. Тому навіть за увагу міжнародної спільноти до полонених в ОРДЛО треба боротися. Для цього потрібно постійно проводити публічні акції у різних країнах світу і голосно артикулювати вимогу до Росії звільнити незаконно утримуваних людей.

Правозахисники записали тисячі свідчень людей, які вийшли із полону. Це військові й цивільні, серед них – чоловіки, жінки, діти. Багатьох із них били, ґвалтували, відрізали кінцівки, морили голодом. Це відбувалося повсюдно у місцях їх утримання, які почали називати «підвалами». Масштабність і системність такої практики дають підстави говорити, що ми маємо справу із міжнародними злочинами. А вони, як відомо, не мають терміну давності та не підлягають амністії, – нагадує правозахисниця.

AC3695A8 38B2 4ECA 9686 C672106D4ECE w650 r0 s

G

Сподобалася стаття?

varto1
Реклама
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв