Статті

Сором’язливі герої: у Кропивницькому учасники бою під Дебальцевим розповіли свою історію

. 5775

"Наші герої стіснітєльні. Вадік, давай, всіх героїв Дебальцево 2015 заводь сюди", - каже командир 3 полку спецпризначення Олександр Трепак, відомий за позивним "Редут". 

17 лютого у музеї 3 окремого полку спецпризначення у Кропивницькому зібрались учасники бою під Дебальцевим, який у 2015 році став однією з трагічних і водночас героїчних сторінок українсько-російської війни.

 

1113701

Про бій

Бої за Дебальцеве тривали з 21 січня по 18 лютого 2015 року. Місто з важливим залізничним вузлом лежало на перехресті двох автошляхів, що поєднували Луганськ з Донецьком.

Лютий 2015 року. Дві групи ( капітана з позивним «Яник» та капітана Бутусова) спецпризначення чергують у Бахмуті та супроводжують вихід і захід колон в Дебальцеве. Оскільки в той час спецпризначенці не мали бронетехніки, вони виконували задачі на техніці, що їм надавали, зокрема - 101 бригади охорони. То ж в рейдах брав участь і екіпаж БТР – командир бойової машини, водій і навідник.

14 лютого 2015 року група Юрія Бутусова, одна з чотирьох груп 3-го полку спецпризначення, була перекинута до Сектору «С» для забезпечення проходження колон з Луганського до Дебальцевого.

16 лютого 2015 року група Бутусова забезпечувала вихід української колони з пораненими та загиблими з-під Дебальцевого. У колоні з підсилення був лише один БТР і БМП. В районі Новогригорівки бронетранспортер підбили. Юрій Бутусов зумів вибратися із підбитого бронетранспортеру разом з Вадимом Довгоруком.

db3

«Юрій Юрійович ще був живий, і кричав хлопцям, щоб ішли глянути дорогу куди можна відступити», - каже Вадим Довгорук. Цими хлопцями були Олександр Коріньков і Сергій Глондар, які, як і більшість зі складу групи, того дня потрапили до полону, де провели п’ять років і повернулись до Кропивницького лише 14 лютого 2020.

Бутусов загинув внаслідок отриманих поранень. Довгорук, якому відірвало руку, потрапив у полон, але зовсім скоро через його важкий стан, його обміняли.

Внаслідок бою капітан Бутусов, старший сержант Віталій Федитник та військовий журналіст капітан ІІІ рангу Дмитро Лабуткін загинули.

Скільки тривав бій? Учасники кажуть, мова йшла про хвилини, але в сам момент обстрілу здавалось, що збігають години.

У цей час на підмогу вийшла група капітана «Яника», проте дістатись своїх їм не вдалось.

Спогади Сергія Глондаря та Олександра Корінькова

Сергій Глондар на той час був заступником командира у групі Бутусова.

«Тоді командуванням було поставлене завдання по супроводженню колони в місто Дебальцеве. Ворог вже заблокував практично всі ділянки на яких можна було висуватись. Лишилась одна, як вони її називали: «дорога жизні». Ми виїхали з самого ранку. Проскочили декілька ворожих засідок. Нам сказали чомусь почекати. Під час висування назад, ми втрапили в таку засідку, яких до цього не було. В групі нашій було 10 чоловік. Назад командир вирішив їхати всередині БТРу. Місця було мало.
«Краву» ( позивний бійця – авт.) посадили на місце навідника, щоб він стріляв з кулемету, а навіднику пропонували залишитись, але він відмовився. Сказав що поїде, бо це його машина. Також поїхав військовий кореспондент Дмитро Лабуткін. Я йому пропонував не їхати, бо всередині місця не було, а нагорі… Я так і сказав, що нагорі тебе скоріше за все вб’ють. Але він сказав: «Ні, все одно поїду з вами». На жаль, то вже була його остання дорога», - розповідає Глондар.

db2

У цей час Олександр Коріньков був на «кукушці» ( у БТР відкривається люк і військовий стоїть в ньому по пояс. Він веде огляд і доповідає командиру – авт.).

«Я мав подати команду в БТР і вести вогонь, якщо виявлю противника. І коли ми їхали, я побачив один ворожий танк, інший - з іншої сторони, а за ними вже були ворожі позиції. Я нахилився і крикнув, що бачу сєпарів, та почав вести вогонь. І хлопці теж почали. Але в нас двічі влучили з РПГ ( ручний протитанковий гранатомет –авт.) з різних сторін», - каже Коріньков.

Після обстрілу Олександр Коріньков і Сергій Глондар пішли шукати шлях до відступу, проте потрапили в полон. Вони були не одні. Також в полон потрапили троє хлопців із 101 бригади і шестеро спецпризначенців.

«Після зустрічі з «мєсними трактористами» нас повезли в польовий шпиталь. Там швидко надали допомогу, а Ваську ( Василь Белень, - авт.) забрали до шпиталю в Алчевськ, бо він був у важкому стані. Потім вже через тижні два нас перевезли в Донецьк. Показували відео з обміном Василя, мовляв чи це наш боєць. Потім обміняли ще двох військовослужбовців. У одного було поранення, і вони старались пошвидше таких віддавати. Інший отримав запалення легень і його також обміняли. Ми втрьох так і залишились ( Коріньков, Глондар і ще один боєць – авт.). Потім сталась історія з нашим третім, і ми з Санею лишилися вдвох. Обміни відбувалися, але ми в них не попадали, чомусь. Як сказала їх так звана омбудсмен «не она решает вопрос, когда и кого менять».

db

Спершу ми були два дні в Луганську. Потім нам сказали, що відпускають, але насправді перевезли до Донецьку. Розмістили в колишній будівлі СБУ. Її там всі називають «ізбушка». Пробули там більше року. А потім по тюрмам. Засудили нас місцеві «трактористи». Дали по 30 років. Сказали, що пожиттєво багато, смертна кара теж, а 30 років досить, щоб ми «осмислили свои действия». Ми з Санею і ще один танкіст були там найдовше.

А вже безпосередньо перед обміном приїхали москалі, маю на увазі журналісти. І почались репортажі. Безпосередньо перед цим обміном теж приїхала так звана їх омбудсмен. Підійшла і питає: «Ну шо, домой хотитие поехать?». Кажу їй: «Як і минулого разу?». Відповіла що ні, цього разу ми по-любому їдемо. І слава Богу поїхали», - розказує Глондар.

Про пам'ять

«Тішуся з того, що тут сьогодні дуже багато ветеранів, багато хлопців з полку з сім'ями. Цей захід планувався давно. Ми хочемо проводити такі речі із безпосередніми учасниками подій. Розказувати про те, що відбувалось від перших осіб, від тих, хто безпосередньо брав у тому участь. Не легко згадувати про ті події, бо вони не такі, як про них пишуть в книжці, чи знімають в документальних фільмах», - каже командир полку.

86466280 486092505415842 7473749763741974528 n copy

Серед присутніх на зустрічі і старшокласники. Їх привела сюди вчителька Алла Кондакова. Її син, спецпризначенець Олександр Кондаков загинув у червні 2014, коли терористи збили гвинтокрил Мі-8МТ.

86975741 194516581621890 1874192319155011584 n

«Мої слова, слова хлопців зараз тут, згодом когось заберуть. Після них хтось з дітей прийме рішення присвятити своє життя армії, і боротьбі. Це страшні речі. Але це потрібні речі», – каже Редут.

У полку переконані, що втрати не були марними.

«Ми не стоїмо на місці. Кожен з нас вкладає свою маленьку цеглинку в цю загальну будівлю, яка називається державою Україна. Ми формуємось як нація. Це новітня історія нашої держави», - каже Сергій Францішкевич, заступник командира полку.

 db1

Анастасія Дзюбак

Фото Валерій Лебідь

Поширюйте

Коментуйте


Реклама