Ексклюзив

5 ідей для розвитку соціального бізнесу у Кропивницькому

. 1237

 1 з 4 новостворених бізнесів у ЄС – соціальний. Тобто спрямований на вирішення соціальних проблем, покращення життя певної категорії людей. В Україні такої статистики, як і чіткого визначення соцпідприємництва немає. Розповідаємо як це працює і які кропивницькі проєкти могли б стати успішним бізнесом.

socbiznes

Що таке соціальне підприємництво?

Фактично мова про бізнес із цінностями громадської організації, проте він залучає кошти не благодійників, а сам заробляє – не покладаючись на гранти.

Зароблені гроші, ті які не йдуть на зарплати, вкладаються у розвиток бізнесу.

На відміну від ЄС у законодавстві України чітке визначення соціального підприємництва відсутнє. Проте, хоча чітких правил, поняття і статистики нема, саме соцпідприємництво існує.

За даними дослідження EU4YOUTH, на сьогодні в Європі працює понад 2 мільйони соціальних підприємств. Це 10% від всього європейського бізнесу, на яких працюють майже 11 мільйонів працівників.

У 2019 році лідером європейського регіону в розвитку соціального підприємництва була Велика Британія, де налічується близько 70 тисяч соціальних підприємств.

68% соціальних підприємств в ЄС підтримують людей з уразливих груп, 44% працевлаштовують людей з уразливих груп, 28% працюють у найбільш депресивних районах країни.

ees

За даними цього ж дослідження брак знань гальмує розвиток 10% потенційних соціальних підприємств в Україні.

«Гречка» вирішила розібратись, які вже існуючи бізнеси та ініціативи у Кропивницькому могли б стати потенційним соцпідприємством.

Кафе добра

Володимира Лєбєдєва добре знають у Кропивницькому. Він засновник і волонтер будинку «Милосердя», який бере на себе левову частку опіки над нужденними людьми, безхатьками та жінками, які стали жертвами насильства, адже для них у місті немає комунального шелтеру.

Основна його робота невеличкий бізнес у торгівлі, але мріє він про створення «Кафе добра»,  де б частина коштів від продажів йшла на добрі справи, а працювали там люди з інвалідністю.

Ідея з'явилась ще у 2018 тоді, Володимир обраховував, що на оренду приміщення, обладнання і запуск потрібно близько 10 тисяч доларів.  Але поки він не зміг її втілити. 

Магазин для тих, хто потребує

Минулого року у Кропивницькому запрацював благодійний «банк речей»: безплатна комісійка, куди одні можуть принести хороші, але більше непотрібні їм речі, а інші – взяти те, що потребують. Цей проєкт цілком благодійний і не орієнтується на заробіток.

Проте місту бракує «банку їжі». Такий банк під назвою «Тарілка», наприклад, працює у Львові за німецьким зразком.

Організовано забирають невикористану їжу з готелів, магазинів, у яких закінчується термін придатності та дають змогу забрати її потребуючим.

З одного боку, це дозволяє магазинам і ресторанам міста не викидати залишки їжі, а з іншого – дає змогу нагодувати голодних. Зараз продукти просто роздають тим, хто потребує підтримки, проте надалі планують, що це працюватиме як магазин.

Зараз проєкт працює є благодійним, але його цілком можна монетизувати, аби відбити орендну приміщення та платити зарплати працівникам.

Наприклад, обрахувати все і вирішили брати з покупців умовні 10 гривень за вхід та можливість взяти без ліміт продуктів.

До речі, представники проєкту готові безкоштовно ділитись інформацією і навчити охочих продовжити проєкт в інших містах країни.

Платформа для заробітку мам

У Кропивницькому бракує одної централізованої платформи, де могли б знайти роботу мами дітей з інвалідність та мами в декреті.

З народженням дитини в Україні, сім'я фактично втрачає одну людину, яка заробляє. Якщо для родин, де достатньо заробляє чоловік, це не проблема, то для сімей із меншим достатком або мам, які самостійно виховують дитину, це велика проблема. Повернутись працювати на повний робочий день може не кожна: по-перше, в Україні немає ранніх ясел для малюків до 2 років. По-друге, якщо дитина має проблеми зі здоров’ям, то мама фактично прив’язана до неї.

Заробіток кожен шукає як може.  Кропивничанка Анастасія Яригіна, мама 4-річної Еліни, до народження доньки працювала у банку. Проте, після того, як донці діагностували рідкісну хворобу – синдром Чарджа – про повернення в банк і не думає.  Дівчинка не може ходити і говорити, має проблеми з зором і слухом, а також харчується через гастростому – спеціальний пристрій в животику. Тож віддати в садок дитину не може. 

Зараз вона вдома виготовляє натуральні свічки і намагається продавати їх через інтернет. Щоб це приносило жінці хороший заробіток, їй, як і іншим мама, геть не завадила б централізована підтримка з розповсюдженням їх виробів. Таких талановитих, але без належної підтримки, мам у Кропивницькому безліч.

Апсайклінг та заробіток

У березні «Гончаренко центр» разом з Кропивницьким професійним ліцеєм сфери послуг і торгівлі організували проєкт «Правильна джинса». Тоді містян просили приносити старі джинси, з яких студенти шили сумки, панамки, брелоки. Гроші від продажу направляли на потреби притулку для людей поважного віку «Затишна оселя».

Такі апсайклінгові ініціатив могли б стати бізнесом на постійній основі. 

Залучати до такої справи  можна було б не лише студентів, а і пенсіонерів, які мають потребу в спілкуванні іта додатковому заробітку, а також вміють шити, в’язати, вишивати. За цим принципом вже працює соцпідприємство Gudzyk в Одесі.

До того ж така ініціатива цілком дружня до екології та ще й допомогла б містянам позбутись старого одягу і привчатись до ідей сталого розвитку.

Підтримка для людей поважного віку

Зараз люди, які вишли на пенсію, у Кропивницькому не мають багато можливостей для розваг. Кіно, театри й концерти недоступні для багатьох через малу пенсію. До карантину для них у місті безплатно працював Університет третього віку, але зараз їх студенти «на дистанційці», бо збиратись великим колом не можуть.

Коли вірус відступить, Кропивницький міг би взяти на озброєння ідею, яку єврейська спільнота втілює програму «Теплий дім». В одному з районів міста знаходять господиню, якій надає продукти й невелику платню, а вона раз на тиждень готує смачну вечерю для 10-12 літніх людей єврейської громади, які збираються в неї у домі, аби поспілкуватись.

«Це коштує насправді небагато. І таку ідею варто було б втілити й іншим, адже це більш людяно ніж допомога від держави. Ці «теплі оселі» існують багато років, хазяєчки починають дружити з підопічними», - каже Вікторія Поляновська. 

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама