«Ми відправляємо роботів на Марс»: як із Кропивницького потрапити в NASA

«Персеверанс» – ювілейний, п’ятий апарат Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору на Червоній планеті. Наразі, він найновіший, найбільш технологічний та найкрупніший із марсоходів NASA (а днями почав свою місію Ingenuity – перший в історії людства вертоліт для атмосфери іншої планети!). Усі марсоходи було створено у Лабораторії реактивного руху (ЛРР) – окремому науково-дослідному центрі NASA, розташованому у сонячному штаті Каліфорнія поблизу Лос-Анджелесу.

Персонал Лабораторії реактивного руху – одні з найкращих у своїй галузі вчені та інженери світу. Для того, щоб вони створювали найкращі у світі марсоходи, їм створюють максимально комфортні умови роботи з точки зору мотивації, організації та продуктивності роботи, вдосконалення та професійного розвитку. Саме цими питаннями опікується відділ управління персоналом HR-департаменту ЛРР, де працює випускниця та колишня аспірантка факультету економіки та менеджменту Центральноукраїнського (Кіровоградського) національного технічного університету Альона Донцова.

– Як ви потрапили на роботу до Лабораторії реактивного руху NASA, ще й за своєю університетською спеціальністю?

А.Д.:– Чесно кажучи, я навіть й мріяти не могла, що колись буду працювати в NASA. Тато за першою освітою фізик, новини космосу та NASA завжди були частиною нашої родини. Ми завжди слідкували за успіхами NASA. Тому, вже знаходячись в Америці, я почала слідкувати за вакансіями NASA. Тут все відкрито. Усі вакансії публікуються відкрито, кожен може побачити вакансії в Інтернеті та подати заявку на вакансію…
Перший рік перебування в США я лише навчалась у мовній школі. Через рік я поступила до Університету Каліфорнії у Лос-Анджелесі й отримала там сертифікат по бізнесу та бухгалтерії. Я легалізувала усі свої дипломи з України: диплом бакалавра Кіровоградського національного технічного університету та диплом магістра Одеського національного економічного університету. Потім я почала працювати у компанії, пов’язаній з авіаційним бізнесом. Компанія продає авіакомпаніям мультимедійний контент, який потім транслюють пасажирам під час перельотів. Ми співпрацювали із відомими світовими брендами: Disney, American Air lines, Delta Air Lines та інші. Це була моя перша робота в США, яка також була врахована при інтерв’ю в NASA.

Я слідкувала за вакансіями NASA, була сконцентрована на тому, щоб отримати роботу за своєю спеціальністю та подавалась на такі вакансії. Зрештою, вони запросили мене на інтерв’ю.
Інтерв’ю тривало біля семи годин та складалось із спілкування із різними людьми та вирішення практичних задач (кейсів). Мене тестували на предмет того, що я робитиму в різних робочих ситуаціях.
Якщо не помиляюсь, на цю посаду претендувало близько 500 пошукувачів. Але вирішили найняти мене. У нашому відділі, де працює понад 30 осіб, я – єдина іноземка.

– Англійську мову самі вивчали, чи хтось підказав, що це дуже потрібна в житті навичка?

А.Д.: – В школі я вивчала англійську та німецьку, але, чесно кажучи, іноземна мова явно не була моєю сильною стороною. Work and Travel трохи допоміг із англійською, так. Але такі стажування вони не навчать вас іноземній мові, не навчають правилам, граматиці тощо. Вони можуть поліпшити розмовний рівень, для цього дуже корисно перебувати в іншомовному середовищі. Серйозно вивчати англійську я почала, коли переїхала до США. Перше, що я там зробила – пішла до мовної школи.

– Зараз ви навчаєтесь в магістратурі, яка процедура вступу до університету в США для іноземця?

А.Д.: – Так, зараз я закінчую навчання за ступеню МВА в Університеті Південної Каліфорнії (USC) – це великий приватний університет. Моя програма має назву «Магістр ділового адміністрування для лідерів», програма концентрована на фінансах та стратегії розвитку компанії. Це одна з топ-МВА програм в США.
Це буде моєю першою вищою освітою в США, до цього я користувалась своїми українськими дипломами.
Поступити не дуже складно, але вступ вимагає плідної підготовки (щонайменше шість місяців). Мені потрібно було написати листа про свій досвід роботи, написати есе про себе (точніше, потрібно аргументувати: чому вони мають зарахувати до університету мене, а не когось іншого), скласти іспит із англійської мови (TOEFL, оскільки я студент-іноземка), та надати перелік предметів із оцінками із попередніх університетів (КНТУ та ОНЕУ). Далі мене запросили на вступне інтерв’ю. Через два тижня я отримала листа: мене зараховано до університету.

Програма розрахована на один рік навчання, якщо ви студент звичайної денної форми. Але, якщо ви працюєте та не маєте можливості перебувати в університеті щодня, ви можете самі коригувати графік навчання. Наприклад, на денній формі протягом тижня студенти мають 25 годин навчання. Я маю «набрати» ті ж самі 25 годин, але в інший час. В моєму випадку я навчаюсь з 8.00 до 18.00 в п’ятницю та суботу. Тобто, річну програму МВА я вивчатиму майже два роки, але я проходжу повний курс.

– Серед ваших службових обов’язків: мотивація та навчання співробітників; питання продуктивності праці співробітників тощо. Але ж в NASA працюють дорослі, грамотні, самостійні люди. Невже вони самі не розуміють своєї мотивації? Невже їх потрібно водити за ручку на навчання?

А.Д.: – Дійсно, в NASA працюють одні із найкращих вчених та інженерів світу. Усі вони надзвичайно розумні люди, але, у той же час, вони дуже сконцентровані на проектах, над якими працюють, інші питання для них можуть бути не настільки цікаві.

Уявіть, наприклад, ви працюєте над проектом марсоходу. Проект розрахований на тривалий проміжок часу: п’ять-сім років. Весь цей час ви повністю сконцентровані на успішності проекту. Ваша головна мета – зробити так, щоб усе працювало та запустити ровер на Марс. В такі моменти не кожна людина думає над питанням власної кар’єри через п’ять-сім років.

Ми у відділі HR дивимось на ситуації, в яких проявляються ті чи інші здібності людини, та з часом пропонуємо людині таку роботу, яка може максимально розкрити їхні здібності, їхній потенціал.
У нашому відділі я також роблю аналіз робочої сили та порівнюю показники із середніми показниками по галузі. Якщо у нашій організації людина обіймає певну посаду п’ять-десять років, а в інших компаніях на такій самій посаді люди у середньому працюють чотири роки, виникає питання: чому наш співробітник «застряг» на одному місці? Чому люди звільняються?

Також я займаюсь плануванням робочої силі. Нам потрібно розуміти, скільки людей звільниться із NASA із різних причин: вихід на пенсію або переїзд до іншого міста. Завдяки плануванню ми можемо передбачити заздалегідь скільки людей ми повинні найняти на роботу або підготувати до посад існуючих працівників. Можливість для співробітників рухатись угору кар’єрним сходинками допомагає нам, працівникам HR, підвищити продуктивність усієї організації, такі працівники мають мотивацію проявляти свої здібності для того, щоб отримати підвищення.

Ми проходимо до кандидатів й говоримо: через п’ять років буде можливість посісти таку-то посаду, вам цікаво? Дехто відповідає, що він вже займаються улюбленою справою, тому не цікаво. Але якщо цікаво – наш відділ має допомогти претенденту із навчанням, щоб через п’ять років він відповідав посаді. Але навіть така підготовка не гарантує посади – вакансії відкриті для усього світу, і, зрештою, на посаду буде обраний найкращий із претендентів.

Також наш відділ розвиває менторські програми. Наприклад, компанія наймає на роботу випускника університету. (або студента: стажування в NASA є дуже престижним й відкриває молодим спеціалістам багато дверей). Звісно, учорашній випускник інколи не знатиме, що робити, інколи боятиметься щось робити. Інша річ, коли у нього буде наставник (ментор), людина, що має досвід 15 років роботи у визначеній сфері. До якого можна підійти, задати питання, поцікавитись, як краще зробити. Такі менторські програми допомагають молодим спеціалістам отримати впевненість у своїх силах та здібностях, готують їх для майбутньої роботи.

Коли вчені стають наставниками для студентів, вони можуть розвивати свої лідерські здібності, які допоможуть їм у подальшій кар’єрі. Крім цього, деякі вчені просуваються службовими сходинками та стають керівниками, отримують у своє підпорядкування відділи або колективи понад 20 чоловік. Одна річ, коли ти працював інженером проекту та виконував свою роботу за проектом – для цього потрібні певні професійні якості. Інша річ – керувати відділом 20 осіб, для цього потрібні додаткові професійні якості; а для керівництва декількома відділами чисельністю понад 100 осіб – ще більше навичок та якостей. Тепер ти не просто виконуєш свою роботу, підлеглі приходять до тебе за порадами, й порадами не лише по роботі. Наш відділ допомагає співробітникам опановувати нові навички та стати лідерами світового рівня. У ЛРР ми приділяємо значну увагу розвитку персоналу і їх лідерських здібностей.

Будь-якій людині інколи потрібна допомога. Особливо, коли ти весь час працюєш над одним й тим самим проектом, тобі потрібен погляд зі сторони. Звісно, ми не за ким не бігаємо та не тягнемо за ручку навчатися, захоче людина навчатися, чи ні – це її особистий вибір. Кожен сам відповідальний за свою кар’єру. Але як організація ми пропонуємо допомогу та надаємо можливості для розвитку.

– «Відділ управління персоналом ЛРР». Важко управляти вченими зі світовим ім’ям?

А.Д.: – О, це не легко. Вони знають свою роботу краще, ніж будь-хто на планеті. У той же час, ми маємо бути впевненими, що вони отримують задоволення від роботи, від організації, де працюють, що вони мотивовані й далі працювати та розвиватись, створювати надзвичайні речі та робити надзвичайні відкриття, які здивують увесь світ. Щоб наші вчені могли дивувати світ, ми маємо створити для них найкращу робочу атмосферу.

– Ви розповідали, що кожного літа в ЛРР стажуються тисячі студентів, у тому числі, з інших країн. Які вимоги до стажистів? Наскільки складно буде студенту з України потрапити на стажування до NASA?

А.Д.: – Не складніше, ніж студенту з іншої країни, якщо він відповідатиме вимогам. Ми наймаємо стажистів з усього світу. Всі пропозиції ви можете побачити на сайті NASA, там перелічено багато різних програм стажування.

Все публічно, але не все просто. Головна вимога – науковий проект, яким займається студент чи аспірант, повинен узгоджуватись із програмою, на яку відкрито набір стажистів, та повинен зацікавити науковців NASA, які працюють над цією програмою. Наприклад, програма марсоходу. Відповідно, наукові дослідження або розробки стажиста повинні мати відношення до робототехніки, систем управління, передачі даних, програмування тощо. Все, що може принести користь проекту.

Про досконалу англійську мову стажиста я навіть не кажу, це апріорі.

Із документів пошукувач надає лише своє резюме та мотиваційне есе, де має написати, чому запросити на стажування мають саме його, та якою буде користь NASA від його наукового проекту.

Студентам з України, які хотіли б пройти стажування в NASA, я б порадила, перше за все, сконцентруватися на тому, що ви вивчаєте, та слідкувати за науковими роботами вчених NASA, які займаються тією ж тематикою, що й ви. Напишіть їм листа, зацікавте своєю науковою роботою. Запросіть вченого NASA на свою наукову конференцію. Вони доволі відкриті люди, якщо проект дійсно вартий уваги й пов’язаний із їхньою науковою тематикою – їх легко зацікавити. В наш час відбуваються особливо багато онлайн-конференцій, я вважаю, для студента це величезна можливість контактувати із науковим світом. Слідкуйте за науково-технічними конкурсами NASA та беріть в них участь.

– Виходить, NASA дотримується достатньо відкритої політики щодо найму іноземців. Вас перевіряли, чи не є ви агентом спецслужб інших країн?

А.Д.: – Іноземців наймають на роботу так само, як і громадян США. Усі без винятку співробітники проходять так званий Background check – перевірку попередньої роботи, перевірку даних особи, чи не мала людина кримінальної активності. У принципі, процедура Background check характерна для усіх компаній Америки, у тому числі для приватних, тут немає різниці, NASA чи інша організація.

Додатково ми усі проходили окрему перевірку, яка надає доступ до службової інформації: рівень доступу №1, №2 або №3. Так, мене перевіряли державні служби США, на розвідку інших країн я не працюю.
Кожен співробітник отримує персональний пропуск (бейдж), на якому записано рівень допуску. Переважна більшість із нас має рівень №1. Рівень №3 має лімітована кількість людей, які, здебільшого, працюють в окремій будівлі. Для вчених та інженерів можуть бути обмеження доступу до певної інформації щодо досліджень, якщо недостатній рівень допуску, але, якщо казати про бізнес-посади, проблем немає. Я по собі бачу: я маю доступ до усієї інформації, яка мені потрібна для роботи.

– В рамках кампанії «Відправ своє ім’я на Марс» NASA пропонувала мешканцям Землі заповнити певну форму, отримати персональний «квиток», а потім імена цих людей занесли на чіп пам’яті, прикріплений на марсоході Perseverance. Своїм співробітникам ЛРР пропонувала щось цікаве із точки зору запису до історії?

А.Д.: – Ми не маємо спеціальних привілеїв. Співробітники Лабораторії так само брали участь в акції, як і майже 11 мільйонів інших людей. Я також відправила своє ім’я на Марс, як усі інші…

Хоча, деякий привілей у нас є – дивитись, як створюють ровери, спілкуватися із вченими та інженерами проекту. Тут, звичайно, співробітники ЛРР мають можливість, якої не мають інші: ти можеш піти до лабораторії проекту подивитись, як будують ровер та сфотографуватися на фоні роверу.

***
Для студентів або школярів, які живуть технікою, космосом, сучасними технологіями та знаходяться у пошуку себе. Якщо ви раптом зневірились та вважаєте свою метою недосяжною.
«Коли я приїхала до США, моя англійська була далеко не ідеальною, і я ще не знала, де працюватиму. Але все вирішує мотивація. Ти маєш знати, чого хочеш, та бути концентрованим на досягненні мети. Якщо мета працювати в NASA – це реально, я щодня бачу сотні людей, які хотіли потрапити до NASA – вони досягли своєї мети. Мрії втілюються, якщо над цим працювати. Одне із гасел нашої організації: We’re Not Just Dreamers, We’re Doers. Ми не лише мріємо, ми діємо. Та втілюємо мрії у життя», – каже Альона.

Підготував Олександр Виноградов

Фото із соціальних мереж