Андрій Хливнюк, «Бумбокс»: «Ми відстали від Світу і зараз все робимо похапцем, але пройдемо цей шлях разом»

У насиченому графіку музичного гурту, його лідер Андрій Хливнюк встигає виступати на «нулі» для наших військових та підтримувати ветеранів російсько-української війни. У його соцмережах можна побачити пости в підтримку фронтмена гурту Riffmaster, який служить у складі Сил спеціального призначення Андрія Антоненка та активіста Сергія Стерненка, щодо яких в Україні триває кримінальне переслідування.

З початку війни «Бумбокс» окреслив свою громадську позицію, відмовившись від концертів у Росії. І навіть у власних піснях, написаних 10-15 років тому, пропускає згадки, пов’язані з російським контекстом. Наприклад, «Ти слухаєш “Нагано”» чи «Прокинулись в Алмати, лягли в Пітері» у пісні «Немає ТБ».

Під видовищні світлові ефекти кропивничани насолоджувались піснями з останнього альбому «Таємний код: Рубікон» та ностальгували під, без перебільшення, вже класику на кшталт «Вахтерам», «Поліну» чи «Болельщик». Прозвучала на кропивницькій сцені й друга спільна пісня Андрія Хливнюка та лідера The Gitas Саші Чемерова «Любила», яка після презентації у травні зайняла верхні сходинки чартів. Експромтом, чи, може, навпаки, спеціально з нагоди 30-річчя альбому Nevermind «Nirvana» «Бумбокс» порадував кропивничан куплетом знаменитої «Smells Like Teen Spirit». А також розповів про історію створення пісні «Плющ» на вірш Лесі Українки.

«Ця пісня була написана 150 років тому, – заінтригував зі сцени Андрій Хливнюк. – Її автором є людина, яку чомусь запроторили в українській літературі в шкільну програму під таким сумним виглядом. Це так погано, що українська класика у нас подається лише через призму постійних страждань. Але це були живі люди, які знали багато мов, мали серйозний, як зараз кажуть IQ. Набагато більші моральні принципи, ніж у нас зараз. Люди жили іншим виміром відносин. Не знаю як вам, але іноді не вистачає естетики відносин. Її почало бракувати. Пісня на вірші Лесі Українки – це спроба хоч мінімально доторкнутися до такої естетики і глибини відносин між людьми, як було колись».

«Ураган «Кропивницький» стихає, жертв і руйнувань немає. Дякуємо, люди», – написали після концерту «Бумбокси» у своєму Фейсбуці.

А перед виступом нам пощастило поставити декілька питань про творчість та суспільно-політичну ситуацію Андрію Хливнюку.

У вас був анонс концерту під відкритим небом біля маяку. Крута ідея. Коли реалізуєте?

Це така акція – концерт на маяку. Її мета – сформувати ще якусь кількість культурних майданчиків, але не будинків культури, не цирків чи подібного. В Україні ж є купа місць для внутрішнього туризму.
Ця ідея виникла ще з концертів. Наприклад, як у Луцьку в замку Любарта (влітку «Бубмбокс» виступив на локації замку – авт.). Раніше такої опції не було. Тепер це можливо. Це зовсім інша атмосфера. Просто по-інакшому. Тобто, це може бути концерт різних команд, але в місцях, які потребують певних логістичних рішень.

Цього року ми не встигли реалізувати ідею, адже це серйозна робота для менеджменту і команди. Тож перенесли на наступні весну чи літо. І в нас була купа роботи, ми брали фестивалі. Наступного року, можливо, зробимо невеличку паузу у фестивалях. Але буде кілька сольних концертів.

Після презентації «Любила» у вас з Сашею Чемеровим були спільні виступи, Atlas Weekend, Бандерштат. Дорогою до чергової локації ви вмикались в ефіри в інстаграмі. Чи в цих роудах з’явились якісь нові творчі ідеї?

Саня взагалі фонтанує творчими ідеями. Це людина-свято в творчому плані. Нещодавно у них відбувся концерт-тріб’ют до 30-річчя Nevermind (знаменитий альбом американського гурту «Nirvana», випущений 24 вересня 1991 року – авт.). Вони грали у Києві з гуртом The Gitas (американський гранж-рок-гурт, створений вокалістом та гітаристом Олександром Чемеровим в Лос-Анджелесі – авт.). Команда спеціально прилетіла з Гватемали, щоб зіграти «Unplugged in New York» (концертний альбом гурту «Nirvana» – авт.) точнісінько так, як він був зіграний Нірваною у 94-му році.

Стосовно ідей. Сподіваюся, що ми знаходитимемо час разом десь їздити. Хотілося б у тур, наприклад, поїхати. Поки що, такої можливості немає. Ми запланували роботу до кінця квітня 22-го року. Осінь наразі відкрита, чом би й ні. Чемеров легенда – що тут скажеш.

Давайте про ще одну легенду. Ви анонсували пісню «Правда» з Сергієм Жаданом. Якщо не спойлерити, поділіться який посил в неї закладаєте? І чи згодні з твердженням, що правда у кожного своя, чи навпаки вважаєте, що має бути якась константа, умовне чорне і біле?

Якщо без спойлерів, то ця пісня давно готова. Вона просто чекає на свій реліз. Можливо, «Правда» стане частиною одного з українських кіно. Стрічка якраз у процесі зйомки. Мені потрібно дочекатися, коли вони дознімуть і подивитися «рибу». Зрозуміти, чи ця пісня і фільм «живуть» разом. Стане вона титровою чи підходить під цей фільм. Тому ми її поки не запускаємо.

Безумовно, я схиляюся до думки, що правда одна. Немає у кожного своєї правди. Є погляди на різні події у різних людей. І є емоційне забарвлення, яке викликає певна значуща річ. Але у кожного вчинку є прізвище та ім’я і правда завжди тільки одна.

За півтора місяця відзначатимемо чергову річницю Революції Гідності. В пісні «Злива» про ті події є слова «Я так пишаюсь вами і так боюсь, Що знов побачу, як нацькують». З часів Помаранчевої Революції, коли політтехнологи ділили Україну на Схід і Захід, найбільш «нацькованими» одне на одного українці напевне були під час останньої виборчої кампанії…

Якщо уважніше подивитися на цей поділ, стає зрозуміло, що ділять нас із-за кордону. Не існує поділених Східної чи Західної України – це все частини однієї країни. Тобто поділ – це про нав’язане нам ззовні. Голосувати можна як завгодно, але це не ділить нас на Захід, Південь чи Схід. Я вважаю цю проблему штучною. Комусь це вигідно. Давайте подивимося кому, от і буде відповідь на питання. Буваючи на Сході чи Півдні я зустрічаю велику кількість людей, які поділяють мою думку.

У нас всіх синенькі паспорти і діли не діли, а нам якось разом в цьому домі жити і всі проблеми вирішувати разом. Якщо ми в себе вдома хазяї, то давайте порядок наводити. Якщо ні, тоді хтось інший за нас це робитиме. І не так, як нам хочеться.

На початку року в ефірі на радіо ви прочитали дуже достовірний «прогноз погоди» (експромт про суддівсько-ментівську державу і заклик «Свободу Стерненку»). Минув майже рік, ми бачимо, що «прогноз» в принципі незмінний. Звісно, завдяки підтримці громадськості і вашій безпосередньо, Антоненко чи Стерненко вже вдома, хоча й під слідством. Як на вашу думку може звучати «прогноз» для нинішніх «синоптиків» з Банкової на кінець їхньої каденції?

Я не експерт чи соціолог і політичний оглядач. Але як я окреслюю свою позицію. Ми живемо в цій країні. Немає значення відома ви людина, чи ні. Має значення, що коли ви бачите якісь події – реагуєте на них. Маєте сміливість – лишайте за собою право на акцію. Якщо вас ведуть – будь ласка, ведіться. Якщо ви ведете – окей, вважаєте, що маєте сили, змогу на якісь події впливати – це дуже добре. Намагайтеся це робити. І бажано в законний спосіб.

А куди заведе нас крива влади, побачимо. Ми її самі обрали. 73% голосували і це вибір свідомий, я сподіваюся. Вибір більшості. Будуть інші вибори, матимемо інший вибір. Побачимо.

Так, є несправедливість. На жаль, така наша буденність. З нею потрібно боротися. Інакше наступним стане хто завгодно: я, ви. Звісно, нам далеко ще до ідеального суспільства. Але ніхто не сказав, що цей шлях ми подолаємо за 5 хвилин чи 10 років. До цього люди йшли роками. Якщо почитати історію, то до тієї Франції, що є зараз, від Французької революції пройшли сотні років і т.д. Демократичні зміни в так званих країнах першого світу відбулися дуже давно і вони ці процеси пережили.

Просто нам доводиться це робити похапцем, біжучи. Ми сильно відстали від Світу у багатьох питаннях. Ну що ж, пройдемо цей шлях разом.

Дякую за розмову і дуже вдячна, що улюблений виконавець має чітку і дуже мені близьку громадську позицію.

Анастасія Зубова
Фото Валерій Лебідь