Ексклюзив

 «Хотілося, щоб ми цінували своє»: засновниця бренду одягу, який популяризує Кропивницький

. 18818

«Не шукай щастя за морем» – з такою крилатою фразою українського мандрівного філософа Григорія Сковороди на худі з костюма власного виробництва і прийшла на інтерв’ю засновниця бренду Charwish Тетяна Лугинець. Якраз ця фраза характеризує її позицію як у житті, так і в бізнесі: «Хочеться, щоб ми цінували своє».

IMG 20211109 103933 1

Про себе каже, що вона більше про творчість, ніж про бізнес. Адже ніколи найперше не мала ціллю заробіток. Однак її історія ще й про промоцію рідного міста через одяг. Саме так і позиціює себе кропивницький бренд, який вже понад чотири роки на українському ринку.

–  Я не розглядаю це як бізнес для прибутку. Це якось більше для душі й для того, щоб розказати про нас, наше місто, про себе.

«Хтось вірить в Бога, а я вірю в Космос»

Бізнес історія Тетяни Лугинець має корені з дитинства. Шила її бабуся Люба. Від неї майбутня бізнесвумен і перейняла любов до шиття, вишивки, які знайшли втілення в регіональному бренді одягу.

–  Я весь час була в цьому процесі, який мені подобався. Усе пішло само собою. Шила в школі,  ходила на курси, потім було навчання в Київському університеті технологій та дизайну. Я просто хотіла шити речі. Я не із заможної сім’ї, але мені хотілося  гарно вдягатися і якось виділятися.

Першим, що пошила, була пряма спідниця. У мами була товста книжка «Домоводство», в якій дівчинка подивилася, як зробити викрійку, але не побачила допису, що треба не забути зробити припуски на шви.

– Одягати спідницю, а вона не налазить. Тоді я запам’ятала, що треба робити припуски. Це було в другому класі.

Після навчання в столиці Тетяна не мріяла залишитися там, як, наприклад, її однокурсниці з інших міст. Навпаки, хотіла повернутися в Кропивницький і тут жити й працювати.

– Не було можливості почати бізнес, не було на це грошей. І шила вдома своїм знайомим, сусідам. Якщо до мене приходили з якоюсь своєю ідеєю, то я її реалізовувала. Щось підказувала, наприклад, якщо тканина не підходила до моделі. Потім до мене почали звертатися: «Придумай щось, адже знаєш, що зараз модно».

Та настав час, коли все зійшлося: і бажання, і можливість, і рішучість. Каже, це був випадок.

У 2007-му стартували з роботи у форматі ательє.

– Хтось вірить в Бога, а я вірю в Космос. Вірю, що всі наші думки матеріальні. Усе, про що ти думаєш, рано чи пізно в тебе вийде. Як кажуть, «співпадуть зорі», все складеться в пазл. Пам’ятаю, я була в гостях у мами, відкрила газету і на останній сторінці побачила маленький абзац з переліку нерухомості, яка здається в оренду. Я прочитала адресу: Яновського, 62. А в цьому будинку живуть батьки мого чоловіка. І я знала той підвал.

Потім Тетяні довелося пройти формальності з орендою: взяти дозволи від сусідів, погодження в міськраді. А далі ремонт своїми силами та запуск виробництва з двома швейними машинками.

Каже, що все вдалося і нині вдається завдяки підтримці чоловіка та синів. Хоча і справедливих претензій від них чимало, адже Тетяна на роботі з восьмої ранку до восьмої вечора, а якщо треба, то і на вихідних.

Далі був 2014-й рік, війна, та початок моди на все українське, зокрема, в одязі. Тоді в родині Тетяни зібрали гроші на будинок, але гривня обвалилась, і на ті гроші чоловік купив Тетяні в подарунок… професійну машинку. Тоді розпочався новий етап зростання до власного виробництва одягу з локальною родзинкою.

IMG 20211109 103802

– Мені весь час хотілося, щоб ми цінували своє. Тому що в нас класні майстри. Чому ми виїжджаємо, працюємо десь і пишаємось чимось чужим, а не своїм? І ці думки привели мене до того, щоб почати вже на базі ательє шити свій одяг.  Мені ще зі школи були близькі вишивка і все українське. Але хотілося це осучаснити.

Трансформувалася і назва бренду з «Майстерні чарівної вишивки» до лаконічного Charwish – з англійської «Чарівне бажання».

– Хотілося просувати свою продукцію. Щоб вона була знана не лише в Україні, а й за кордоном. Хоча найперше зробити так, аби бути знаними в Україні.

До речі, з наступного тижня можна буде знайти речі Charwish у бутику українських товарів в Одесі.

– Розумію, що для людей має значення ціна. Але якщо різниця між китайським костюмом і нашим виробником у 200 гривень, то вважаю це не ті гроші, які можеш зекономити. Адже ти в такий спосіб підтримуєш своїх.

Одяг, який просуває бренд міста

Charwish активно популяризує місто та нову назву міста «Кропивницький».

IMG 20211109 103646

Популярна колекція одягу з вишивкою будівлі театру корифеїв у Кропивницькому, першого професійного українського театру, та назвою Kropyvnytskyi. Це була співпраця з проєктом першого міського реаліті-шоу «Хочу тут жити», а тепер такі брендовані футболки та худі бренду можна побачити не лише в жителів міста, а й вихідців з Кропивницького по всій країні.

Ще однією родзинкою бренду є вишиті на блузках і худі вірші та цитати відомих українських поетів, письменників, філософів. В першу чергу орієнтувалися на те, аби зацікавити молодь.

IMG 20211109 103556 1

За словами Тетяни Лугинець, у нас регіональна мода – наслідування всеукраїнських, зазвичай російськомовних, блогерів і часто відсутність індивідуальності, в основному в молоді.

На питання, хто міг би популяризувати бренд одягу Charwish, Тетяна каже, що Ірина Фаріон, а ще землячка Лариса Ніцой.

Виклики для бізнесу з початком пандемії ковіду

Взимку 2020 року бренд наважився на відкриття першого офлайнового магазину. До цього речі продавали лише через власний сайт, сторінки бренду у Фейсбуці та Інстаграмі.

Магазин пропрацював усього півтора місяця перед локдауном, і знову запрацював вже у червні.

– Орендодавець пішов нам на зустріч і сказав, що не буде взагалі брати з нас плату на час локдауну. Хоча знаю, що тоді у нас в місті багато хто брав 50%, – згадує Тетяна Лугинець.

У період пандемії довелося також скоротити більше ніж половину працівників цеху. Адже були відмови від замовлень на аутсорсі. Зараз на виробництві працює п’ять швачок.

– У карантин було складно. Ми скоротили штат вдвічі. Була пропозиція шити для замовників з Росії. Але мені хоч мільйон дай – я відмовлюся. Є в житті певні позиції, й гроші тут не мають ніякого значення. Наприклад, ніколи не зроблю колаборацію з Ані Лорак.

Вона каже, що швачка в них в середньому отримує 10 тисяч гривень. Тобто є такі, які отримують 8 тисяч, а є такі, які й 14 тисяч гривень.  Тетяна каже, хоче, щоб працівниці відчували, що їх професія не гірша за професію менеджера. Престиж своїх робітників – теж на першому місці.

А от на державну підтримку не надто сподівається.

– Я не дуже вірю в підтримку держави. І не сподіваюся на її підтримку. Сам собі не допоможеш – ніхто тобі не допоможе. І коли люди кажуть, що держава має їм допомагати, то не розуміють, що держава – це вони самі.

Водночас попит на одяг не пішов на карантин.

– У квітні навіть було зростання. Адже все було закрите і всі пішли в інтернет. Тоді більше був попит на прогулянкові костюми, піжами. Але довелося скоротити класичний одяг: штани, спідниці, сукні. Бо люди почали працювати з дому. Той рік були залишки шкільних речей. Звісно потім ми їх продали, зробили знижки. А вже серпень 2021-го був нормальним – вже знали, що діти підуть в школу. Також люди почали щеплюватися. І тоді ми вже побачили світло в кінці тунелю.

Цьогоріч у травні магазин Charwish переїхав у новий шоу-рум на Набережній.

IMG 20211109 103729

– Для нас головне – якість, – каже про своє виробництво Тетяна. – Наші речі я з гордістю і впевненістю рекомендую, бо я їх перевіряю на собі. Вибираю тканину, тестую. Якщо тканина вже у зразку покаталася, то ми від неї відмовляємося. Наприклад, наш костюм спокійно носиться два сезони: не витирається, не розтягується.

Шукають якісну українську сировину

Наразі костюм Charwish – це турецький трикотаж, корейські та німецькі вишивальні нитки, турецька, корейська і якісна китайська фурнітура та українське брендування речей.

Використовували тканину турецького виробництва, але два тижні тому вона подорожчала на 20%. Тепер у планах спробувати товар українського виробника, який шиє з турецьких ниток. Однак головна умова незмінна – якість. Перейдуть з турецького трикотажу на український лише після того, як впевняться, що тканина хороша.   

IMG 20211109 103847

– Якби у нас була якісна українська сировина, то я б із задоволенням шила з неї, – зауважила засновниця кропивницького бренду одягу, який також націлений на підтримку українських виробників.  

За словами підприємиці, покупець Charwish іде до них, бо це кропивницький бренд, який не схожий на інші.

– Так, в основі світові й українські тренди, але ми додаємо щось своє, наприклад, вишивку, міксуємо модні елементи, – каже засновниця бренду Charwish.

Крім того, бренд турбується про екологію і навіть має окрему лінію брендованих екоторб. А при пересиланні товару через пошту покупку загортають у крафтовий папір. Хоч поки, на жаль, як каже Тетяна, не можуть відмовитися від додаткового пакування у поліетилен, бо були випадки псування товару.

***

Одна з мрій Тетяни – створити торговельний центр у Кропивницькому, де під одним дахом об’єднати локальних виробників регіону.

– Щоб у нас був магазин кропивницьких виробників. У нас дуже багато крафтових виробників вина, сирів, аксесуарів, хусток. Але в них немає можливості відкрити свій магазин, – поділилася своє мрією бізнесменка і додала. – Хочеться, щоб у нас більше розвивався туризм. Щоб люди, які приїжджають до нас, приходили в магазин і знали, що це кропивницький виробник. І щоб з гордістю розказували й показували, які у нас класні люди, що можуть це робити.

Валерія Жовтун. Фото авторки

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама