Ексклюзив

Подолати тисячі кілометрів: що чекає українців, які поїхали закордон через війну

. 13159

 

З початком війни в України все більше і більше громадян шукають прихисток за кордоном. За оцінками Міжнародної організації з міграції, кількість українців, які залишили свій дім і переїхали в інші країни, досягла трьох мільйонів. І ця статистика змінюється кожного дня… «Гречка» публікує історію Христини Ковалевської, яка покинула дім, щоб обов’язково повернутись.

 

eu 1

8 березня, 10:00. Залізничий вокзал у Кривому Розі. В цей день українки святкують Восьме березня, але у цьому році плани дещо змінилися. Замість квітів і сніданків у ліжко, жінки з дітьми вимушені стояти у черзі на евакуаційні потяги до Львова, Ужгорода чи Польщі, щоб рятувати своє життя. Мій хлопець Микола привіз мене з подругою Настею до Кривого Рогу, щоб ми встигли сісти на потяг зі сполученням Кривий Ріг — Хелм (Польща). Перше, що кинулося в очі — натовп народу, який вишикувався, щоб знайти собі місце. Зайняли чергу, чекали приблизно пів години. Мами, діти та їхні чоловіки кричать та плачуть, бо невідомо коли побачаться знову.

— Бережи нашу дитину. Я вірю, що скоро Україна знову розквітне, і ви повернетеся до щасливої країни! - чую голос чоловіка.
— Ми будемо молитися. Я тебе дуже люблю! - міцно обіймає його дружина.
Страшно, холодно та моторошно. Мій Микола лагідно поцілував мене, а я ледь-ледь стримувала сльози. Та часу на ніжності не було — треба вирушати.
Зайшли в купе, і, здається, з подругою зловили фортуну, тому що там — ні душі. Але пізніше почали заходити люди.

21:00. Настя та я повечеряли. У доступному користуванні є гаряча вода, тому рекомендую брати з собою каву та чай, щоб не купувати у провідниці за десять гривень. В нашому купе розмістилися мама з двома дітьми, бабуся та ми. Для відпочинку з подругою обрали верхню полицю, умовно розділили її на дві частини та заснули.

eu 8

10:30, 9 березня. Стоїмо у прикордонній зоні біля станції Грубешув. Всі змучені, стомлені, але все ще тримаємося на ногах. За добу познайомилися із сусідами по тимчасовому будинку на колесах, і щоб якось “вбити час”, розповідали історії життя, практикували іноземні мови та читали.

— Ми їдемо в Польщу до наших родичів, але покидати рідне місто не хотілося. Я обожнюю Кривий Ріг: у нас багато парків, цікава інфраструктура, а також, здається, найдовша трамвайна колія у Європі, — ділиться Світлана.

Потім до нас зайшли українські прикордонники та поставили у закордонний паспорт штамп про виїзд з країни через воєнний стан. Ті громадяни, у яких українські ID-картки або паспорти книжечкою, звільняються від цієї процедури. На кордоні стояли приблизно вісім годин. За цей час волонтери декілька разів давали їжу: рис з м’ясом, солодощі, фрукти, горішки, воду, йогурти та джеми. Голодними не залишилися!
Польський кордон пройшли за шість годин, бо перевіряли дев’ятнадцять вагонів.

— Тепер спокійно можна їхати далі. Але провідниця повідомила, що рухаємося не в напрямку Хелма, а в інше місто, тому що дуже багато українців там, і волонтери не встигають працювати, — каже Настя.

23:00. Місто Олькуш. Нас зустріли українські посли добра, проінформували та пояснили план дій:

— Шановні українці, ви прибули до міста Олькуш. Зараз всі підуть в червоні та білі намети, щоб заповнити документ про ваше прибуття: прізвище, ім’я, куди рухаєтеся далі тощо. Червоні намети для тих громадян, яких зустрічають родичі та знайомі, білі — для тих, хто не знає, де переночувати або планує залишатися на території Польщі. Прошу уваги! У нас є автобуси, які розвозять вас до інших міст і країн, тому будьте уважними! Якщо чогось не зрозуміли — запитайте волонтерів.

Нас зустрічали знайомі, тому ми підійшли до червоного намету, заповнили документи і поїхали далі. Зупинилися в Сквежині у родичів хлопця, щоб спланувати майбутній маршрут.

12 березня. Ми з подругою трішки відпочили і вирішили поїхати в Німеччину. Маршрут такий: Сквежина - Збаншинек - Берлін. Сіли на потяг, у якому були українці.

— А ви звідки їдете? — питає жіночка, яка поступилася місцем.
— Я з Кропивницького, а подруга — з Харкова.
— О, тут пів вагона з Харкова.
— А куди ви тримаєте шлях? — цікавлюся.
— Куди очі поведуть. Ми не знаємо, куди нас заведе дорога, але впевнені, що європейці нам допоможуть.

17:30. Зупинка у місті Франфурт на Одері. Чую український голос провідниці, яка каже, що громадяни України, які не збираються залишатися у Берліні, можуть змінити потяг і поїхати в Ганновер, тому що столиця “розривається” від біженців. Я одразу усвідомила, що так буде краще: чим далі, тим безпечніше. Отже, вийшли на вулицю. На пероні стояли німецькі волонтери, які давали засоби гігієни, їжу та воду. Потім зайшли в купе та поїхали далі. Українців привезли на станцію Мессе/Лаатцен та поселили всіх у виставковий центр. Всередині обстановка схожа на серіал “Гра в кальмара”: ми зайшли і побачили їдальню, лікарів, волонтерів, потім почимчикували у віртуальну спальню, де поселилися вже більше двохсот українців, обрали ліжко і майже заснули. Чому майже? Тому що невідома дівчина написала мені повідомлення у Телеграмі: “Hi, did you find an accomodation for the night in Hanover?”. Звичайно я здивувалася, але згадала, що запитувала у групі “Українці в Німеччині”, чи хтось зможе прихистити двох дівчат на ніч. Вона подзвонила, і ми вирішили, що завтра залишимося у неї на декілька днів.

eu 2

08:30. 13 березня.

— Вставай, вже запізнюємося на автобус до Бремена, — десь здалеку шепоче жіночка дитині.
— Куда, мамо, я ще хочу поспати!?
— Треба їхати далі, доця, бо тут вже немає місць для українців.
— А скільки ми можемо бігати? Я хочу додому. Тут у нас буде дім?
— Не знаю, середенько, не знаю…

Я прокинулася під звуки криків дітей, які збирали речі, а їхні мами намагалися все контролювати. Ніч здавалася спокійною, можливо, просто втомилися з дороги. Зранку ми з Настею взяли зубну пасту, щітку, рушник та мило у лікарів та пішли вмиватися.

eu 4

У жіночому туалеті тхне так, ніби сто років не чистили каналізацію. На сніданок взяли сир, ковбасу, помідори з огірком та каву. Я не фанатка кави, але для пробудження розуму варто її випити. О 12.00 ми домовилися зустрітися з німкенею на головному залізничному вокзалі Ганновера, тому пішли ловити потяг. За вартість квитків не переживали — вони безкоштовні на території Німеччині та й майже по всьому Європейському Союзу.

12:00. Залізничний вокзал Ганновера. Нас зустрічає німкеня Діана з метеликом кольору українського прапора, і ніжно обіймає. Вона каже, що “friendly hugs” мають нас трішки заспокоїти. Через декілька хвилин зробила нам швидкі тести на коронавірус. Так, в Європі він все ще існує, і німці дотримуються правил. Наші результати в нормі. Потім Діана поселила нас в квартирі своєї сестри з чоловіком. Настю та мене одразу нагодували та показали кімнату. Німецька родина виявилася настільки доброю, що я відчувала себе як вдома.

eu 3

15 березня. Зранку подруга почувала себе погано, тому я вирішила сходити в центр допомоги українським біженцям за ліками. Він знаходиться за адресою Halle 19, Hannover. Усім українцям необхідно зробити швидкий тест перед відвідуванням центру! Це теж безкоштовно. Там ви знайдете одяг, засоби гігієни, дитячий одяг, іграшки, їжу, ліки, їжу для тварин.

17:30. У Насті виявили коронавірус, тому німецька родина вирішила переселити нас до готелю, де живуть люди з ковідом. Нам виділили дві кімнати, їжу. Кожен день до нас приходить Діана та приносить смаколики і ліки. Тому зараз ми перебуваємо на карантині і думаємо що робити далі. Хлопець каже, щоб ми їхали в Іспанію до моїх друзів. Не знаю, чи реалізуємо цю ідею, чи ні. Хочеться спокою і мирного неба над головою, а ще — перемоги та незалежності!

Що з брати з собою за кордон?

Документи:

  1.  закордонний паспорт або ID-картка;
  2.  український паспорт книжечкою;
  3.  свідоцтво про народження дитини, якщо немає закордонного паспорта;
  4.  будь-який документ, який дає можливість вам зареєструватися;

Одяг: не беріть багато одягу, тому що волонтери та центри захисту видають все безкоштовно!

Ліки: візьміть парацетамол, ібупрофен та щось для шлунку. Все інше можна знайти у центрах допомоги, а також придбати в аптеках.

Їжа: треба брати те, що швидко зможете з’їсти. Волонтери дають їжу майже на кожному вокзалі за кордоном.

eu 7

Інформацію про захист в країнах Європи раджу шукати в Телеграмі, наприклад, групи “Українці в Польщі, Німеччині, Іспанії”, “Допомога біженцям в ЄС”, “Cheap travelling”.

І головне — треба поводити себе як людина. Необхідно цінувати те, що роблять для вас інші люди у такий нелегкий час!

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама