Ексклюзив

Машина повна по вінця: як війна перетворила сомельє на волонтерку

. 6297

 Вона б мала складати винні карти і пропонувати найвишуканіші вина, а натомість вантажить фури гуманітарки. Історія Ганни Ковалевської, сомельє, яка стала волонтеркою.

 som

Життя змінили авіаудари

Після 24 лютого обійми стали міцнішими. Особливо, коли зустрічаєш знайомих із рідного міста у тому, яке прихистило.

Раніше Ганну Ковалевську могла б зустріти на винних дегустаціях, де можна було спробувати кращі українські крафтові вина, навчитись відрізняти тонкощі смаку та дізнатись для чого придумали декантер. Вона єдина у Кропивницькому сомельє. Зараз зустрічаю її у Львові, на площі Ринок біля «запакованого» у вогнетривку плівку пам’ятника Нептуну.

За чашкою кави нас застає повітряна тривога. Вирішуємо не бігти шукати сховища деінде, а покластись на надійні стіни старої львівської кам’яниці. Ганна зізнається, вчора всю «тривогу» взагалі бігала містом, бо треба було вирішувати різні запити.

Ще кілька тижнів тому, її натхненням було виноробство. Її родина сама виготовляє крафтові вина знані не тільки в місті, а і відзначені українським винним гідом. Сьогодні ж у неї болять руки, бо вчора завантажувала фуру гуманітарки на Кропивницький.

Все змінили перші авіаудари по Канатовому. Тоді вирішили: чоловік і син залишаться вдома, а вона з донькою вирушать на захід країни.

Коли добирались до Львова гірко плакала донька, яка казала, що так мріяла про поїздку у Львів, але зовсім не думала, що все буде так.

Добравшись до свого тимчасового дому, кілька днів оговтавшись Ганна стала думати, що робити далі.
Свекруха гукала їхати далі – до неї у Португалію, але жінка вирішила, що тут, де є зараз достатньо безпечно, та і корисною зможе бути.

Волонтерка з документами

Хазяйка квартири, де поселилась з донькою сказала, де у місті знаходиться гуманітарний штаб. Ганна прийшла туди, просити про необхідні речі для захисників у Кропивницькому.

– Приходжу туди, а мене не впускають. Кажуть, що як волонтерів приймають людей лише з львівською пропискою. Питаю, а що мені робити, я волонтерку хочу просити для Кропивницького? Відповідають, що маю надати офіційні документи, – розповідає вона.

Тоді вона зателефонувала додому – волонтерці Катерині Колтуновій, яка очолює KropHub, і попросила зробити офіційний документ.

Уже з ним змогла отримати першу невелику партію допомоги.

– Стою з нею і розумію, що це зовсім мало, щоб відправляти на місто. Аж до мене підходить жіночка і каже, мовляв, якщо треба гуманітарна, ідіть у Будинок воїна. І от там вже почалась повноцінна робота.

Поки ми спілкуємось телефон Ганни раз пораз дзвонить. Вона уточнює місця і необхідні речі.

Телефон – чи не основний інструмент волонтера. Показує мені безліч чатів: тут потреби кропивницьких волонтерів, тут – чат із потенційних перевізників, тут інформація про фури, які вже прямують в Україну.

Велика частина волонтерської роботи – серед маси надісланої допомоги знайти саме те, чого потребують, розфасувати, і запакувати в машину так, щоб якомога більше помістилось.

Зізнається, іноземці часто не розуміють справжніх потреб. Наприклад, поки ми чекаємо на термобілизну, спальники і турнікети, а приїздить лего, м’які іграшки і ліки, у яких кілька років як збіг термін придатності.

– Зараз волонтерку нам возять хлопці зі Львова: Діма і Андрій. То просять запаковувати машину так, щоб не дарма солярку палити, – розповідає вона.

Окрім доставки вантажів повністю за свій кошт ще і забирають на захід жінок і дітей. Так вже перевезли більше 40 кропивничан.

До серця країни хлопці везуть найнеобхідніше по волонтерському списку, а також надію, що всі разом ми швидше справимось і упиватимемось не жахами стрічки новин, а келихом сухого вина - за перемогу.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама