Ексклюзив

«Прийде час будемо заробляти, а зараз час допомагати»: історія перетворення у волонтера

. 7161

До 24 лютого кропивничанин Іван Різник успішно виготовляв обладнання для полденсу і гімнастики, яке встановлював по всій країні. Саме з його конструкціями часто показували свої акробатичні номери учасники шоу «Україна має талант». В один день він перекваліфікувався у волонтера – змусило повномасштабне російське вторгнення в Україну й бажання допомагати українцям у біді.

022 03 20 20 47 30 831

«Це все робиться від щирого серця. Хочеться людям просто допомогти. Показати, що вони не самі, що їх не кинуть, що ми всі Люди. Прийде час будемо заробляти. Зараз час допомагати. Зараз хто має можливість і вільні кошти – поділіться», – каже Іван.

З ним спілкуємося телефоном. Іван якраз в дорозі, в нього черговий рейс до Львова за гуманітарною допомогою. Він їздить власною автівкою, яку заправляє на 50% власним коштом. При цьому каже, що йому особисто нічого не треба. Поки має власні гроші і допомогу друзів.

«Зараз я перейшов на режим мінімального споживання і максимальної допомоги», – ствердно зауважує кропивничанин.

Чотири години – на сон

«Дорога до Львова – це два дні й чотири години на сон у машині. Потім день відпочинку – і знову в дорогу. Допомагаю чим можу. Зараз – транспортом».

2022 03 20 20 47 27 525

В бік Львова, до кордону, де інші волонтери, у координації з кропивницькими волонтерами, передають необхідну допомогу українцям, зокрема, військовим. Або у Запоріжжя, звідки також Івану нещодавно довелося доставляти допомогу з-за кордону для вимушених переселенців: від харчів до памперсів.

«В основному все для діток. Привіз бус допомоги, яку передав нашим волонтерам, а вони вже розвозили тим, кому потрібно».

Про себе каже, що він нині допомагає як посередник, водій, який виконує логістичну функцію.

«Це те, що я можу зараз зробити найкраще. Максимально за короткий термін з мінімальними витратами, іноді лише на пальне, привезти те, кому це потрібно», – каже Іван.

Це зараз. А волонтерська допомога Івана почалася з тих самих «їжаків» для блокпостів.

Замість пілонів протитанкові їжаки

Запущені проєкти, які вже були – відклав, і долучився до волонтерської допомоги. Якраз активно в Кропивницькому почали облаштовувати блокпости.

«Спочатку був стрес і не розуміння, що відбувається. Хоча вже порозуміння, мабуть, прийшло під вечір. Що це все не жарти і треба щось робити».

Спершу прийшла ідея робити протитанкові їжаки. У Івана залишилося чимало металу під замовлення, які через військові події в країні стали неактуальними.

2022 03 20 20 47 30 985

«Тому зварював їжачки, щоб на блокпостах була можливість зупинити техніку. Коли блокпости сформувалися, і коли їх всім забезпечили, то взяв машину і почав возити гуманітарку. Є транспорт, є велике бажання, і кому треба що привезти чи відвезти, то допомагаю».

Загалом Іван зробив понад сотню протитанкових їжаків та стримувальні стрічки з шипами для дороги.

2022 03 20 20 47 30 895

Родина в безпеці – вільні руки для допомоги

Каже, зараз зустрічається чимало повідомлень, коли на допомозі людям ще й заробляють і це гнітить.

«Хтось намагається допомогти, зі шкури лізе. А хтось на цьому заробляє – це так прикро і неправильно. У людей біда. Суми, Харків, Житомир, Чернігів, Маріуполь. Люди тікають не від щасливої долі, люди тікають від війни. Вони кинули все своє нажите майно. І зараз вони в інших містах живуть у спортзалах, дитячих садочках. Це ненормально».

Своїй волонтерській діяльності нині Іван віддається максимально. А все тому, як пояснює, що його дружина і двоє малих дітей – у безпеці, у родичів за кордоном.

«Через два тижні, після початку бойових дій, ми прийняли рішення, щоб дружина з дітьми на деякий час покинули країну. І це насправді мені розв’язало руки. Тепер я не думаю, наприклад, кожну ніч чи не нести дитину в сховище. Якби сім’я була тут, то 50% свого часу і зусиль витрачав би на родину. А зараз займаюся тим, що максимально вкладаю всі свої сили в допомогу».

При цьому зауважує, за психологією, проходиш різні стадії, і піднесення, і безсилля, але приходить новий день – береш себе в руки й знову берешся до допомоги.

До речі, про замовлення каже, що вже потроху відновлюються.

«У тих регіонах, де спокійніше, потроху люди заспокоюються, повертаються до звичного життя в умовах воєнного стану, на скільки це можливо. Уже є замовлення – переважно для діток. Адже вони зараз сидять вдома, щоб займалися, не втрачали форму, замовляють невеличкі реквізити. І все це я намагаюся робити у вільний час».

Коли ми переможемо

«Ця війна нам показала, що завтра може і не бути. І якщо маєш плани на майбутнє, то потрібно вже робити перші кроки і йти вперед, розвиватися. Війна також показала, що чим більше себе розвинеш, чим більший буде в тебе бізнес, чим краще ти стоятимеш на ногах, тим більше зможеш допомогти у кризових ситуаціях, допомогти людям, які цього більше потребують. Адже якщо нічого не робиш, то будеш серед людей, кому треба потім буде допомагати», – каже Іван.

Вже має плани. Наприклад, освоювати нові можливості для виробництва.

«Також треба буде багато будувати. Тобто виробництво буде дуже потрібним. Так, як я маю досвід в роботі з металом, думаю, максимально буду включатися в роботу і по місту, і якщо треба по інших містах. Вважаю, що з невеличких внесків, дій кожного, ми швидко все відбудуємо, в країні все налагодиться. І Україна буде ще кращою, ніж була до 24 лютого», – говорить він.

Валерія Жовтун. Фото надані Іваном Різником

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама