Ексклюзив

Книгами і оселедцем по руському міру: як небайдужі працюють над єдністю України

. 3923

Нині триває повномаштабна війна, але з перемогою вона не завершиться, а зосередиться на культурно-ідеологічному фронті. Саме у цьому напрямку вже 15 років працює Оксана Левкова.

«Дуже багато є місць куди ні активісти, ні держава не просувалась. Багато активістів не хочуть зі своїми проєктами висуватись за межі Київської області: ні в який Кропивницький, Миколаївську чи Одеську області. А коли люди самі в своєму закритому середовищі варяться це недобре», – каже Оксана Левкова, голова правління всеукраїнського громадського руху «Не будь байдужим».

Вона вже 15 років працює над тим, щоб просувати українські цінності, мову та культуру та знайомити між собою регіони, і планує продовжити після перемоги.

Гроші за оселедець – на книжки

«Дунайський оселедець – ключовий фактор Перемоги України», – жартує у своєму Фейсбуці Оксана.

Вилкове та Придунав'я зненавидять росіян назавжди, бо сотні бессарабських рибалок годували цілий рік свої родини завдяки продажу дунайського оселедця, який ловили у березні-травні. Цього ж року на Дунай нікого не пускають, бо там проходить державний кордон, його охороняють.

Десять років Оксана Левкова викладала політологію, постколоніальну культуру та журналістику і захистила дисертацію про особливості російської ментальності, медіа Росії та вплив її пропагандистів у інформаційних війнах. Тому попри біль, нинішня війна її зовсім не здивувала.

Соцмережа ніби її щоденник.

Останні три роки вона прожила в Ізмаїлі на Одещині, де проводила гастротури Бесарабією. Її мета була не просто показати туристичну привабливість регіону і смачні спеціалітети – місцеві вина, дунайського оселедця і інші наїдки.

1 copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy

«Коли у 2018 році я об’їздила Україну вздовж і поперек, то зрозуміла, що є загроза входження «зелених чоловічків» з Придністров’я. Я розуміла, що висадитись десантом у всіх південних областях не можу. І тому вирішила заїхати на Одещину і вести там ідеологічну роботу», – розповідає активістка.

За ці роки смачно-тури Одеською областю відвідали близько півтисячі гостей. Активні люди з усієї країни знайомились з такими ж людьми з цього прикордонного регіону і розвивали свою «небайдужість» один до одного.

2 copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy

Вона допомагала місцевим рибалкам та виноробам продавати їх продукцію через свій Фейсбук, а за виторг купувала україномовні книжки та мапи і атласи, які відправляла в бібліотеки, школи, музеї.

«У мене ще була думка в майбутньому гроші за «дунайку» пустити на навчальну зброю для військово-морських ліцеїв України. Їм необхідна меценатська допомога», – ділиться Оксана.

3 copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy

У лютому тішилась, що поліція на Одещині оформила їй штраф за невдалу парковку українською мовою. За кілька днів до вторгнення писала про те, як передала десятки україномовних книг Ізмаїльському прикордонному загону.

«Ми спеціально відібрали видання для хлопців-у-кольорі-хакі, тобто книги не для слабкосилих: тексти про те, що тягне за собою прихід російського чобота на наші землі: нюанси полонів, катувань, тюрем. Дякуємо всім, хто долучився!» – писала тоді.

4 copy copy copy copy copy copy copy copy copy

 5 copy copy copy copy copy copy copy copy copy copy

Зараз Ізмаїл майорить жовто-блакитними прапорами і приймає вимушених переселенців із Київщини, Миколаївщини і Херсонщини. А власник однієї із гастрородзинок – равликової ферми – організовує Реабілітаційний центр для тих дітей та їхніх батьків, яким довелось покинути домівки.

Українізація з піснею

До громадського руху «Не будь байдужим» Оксана приєдналась у грудні 2006 року як прессекретарка.

Все почалось з просування української музики. Сашко Положинський з гурту «Тартака», Сєня з гурту «Моторолла», Ot Vinta, Флайза та інші з безкоштовними спільними концертами, за підтримки волонтерів по всій країні, відправились по країні, щоб просувати широкому загалу українське.

 6 copy copy copy copy copy copy

Далі, по містах, які потерпали від браку культурних заходів, з книжковими презентаціями поїхали Сергій Жадан, Сашко Ушкалов і Тарас Прохасько.

Діджеї з Тартака і ТНМК їздили з сетами по великих нічних клубах країни із треками українських виконавців. 

Було безліч проєктів, які стосувались історії, для школярів. Наприклад, «Мазепа-супергерой», де спростовували російські наративи про «гетьмана-зрадника».

Основна мета – показати, що українське якісне, цікаве і круте, а аж ніяк не меншовартісне, що країні намагались нав’язати роками.

Все це підтримували меценати, які хотіли розвитку українського в Україні.

Завдяки активності згодом Оксанина позиція в ГО змінилась.

Змінилось і життя організації з приходом до влади проросійського Януковича з посіпаками.

«Проти всіх тих ініціатив Януковича, Табачника доводилось постійно виходити протестувати. Тому ми трохи призупинили ці дуже веселі, видовищні проекти. І ми постійно, як на роботу, виходили проти шкідливих мовних законів, виступали за квоти на українському радіо та за український дубляж фільмів», – згадує вона.

 7 copy copy copy

А потім почався Євромайдан, а згодом війна.

Тоді зконцентрувались на проєктах присвячених історії. Наприклад, зняли 20-хвилинний документальний фільм про Холодний Яр і добились його ротації на всеукраїнських каналах.

«Національну самосвідомість маріупольців та інших приазовців формували роками. Документальні патріотичні фільми, тонни художніх і нон-фікшн книг, фестивалі, виступи найавторитетніших істориків та лінгвістів», – каже Оксана.

 8 copy copy copy

Від музейних потреб до глушників для АК

Але евакуюватись їй довелось із Київщини.

За два тижні до повномасштабного вторгнення, квартиру, яку вона орендувала в Ізмаїлі господарі продали і попросили терміново звільнити. Тому тимчасово повернулась у свою квартиру в столиці.

У попередні роки вона думала, що війна на сході України продовжиться тим, що росіяни спробують окупувати схід і південь країни, саме тому важливо вести ідеологічну роботу у цих регіонах. Але тепер, коли у перші дні війни зрозуміла, що мова йде і про Київ, то виїхала.

«Може це і соромно визнавати, але вже в перші дні було дуже страшно», – каже вона.

Коли брат дав на збори до евакуації 20 хвилин, каже забрала з собою їжу, щоб не пропала, а закордонний паспорт забула.

«Що значить, ми голодоморна нація», – пояснює свої підсвідомі дії вона.

Із Києва виїхала в Старокостянтинів, де жили батьки. Там також в перші дні були бомбардування, тому далі з мамою рушила на Львів, де мешкає сестра.

Там одразу включились у волонтерство.
Три людини з трьома собаками в маленькій кімнатці? Запросто. Готування їжі, прання, прийом людей, яким треба тимчасове житло.
Згодом спільно з колективом Музею революції гідності, який виїхав до Львова, вирішили сконцентруватись на допомозі музеям.

Оксана просто «сіла» на телефон: обдзвонювати музейників і питати про потреби. Чи вони евакуюються? Чи треба їм особливий пакувальний папір? Чи знають вони про стандарти евакуювання? Чи музейники особисто потребують якоїсь допомоги?

«Ми натрапляли на такі випадки, коли телефонуєш, а людина в сльозах каже: «Я звісно можу евакуйовувати експонати, але у мене десять хвилин тому розбомбили дім, а чоловік сьогодні потрапив в оточення», – каже Оксана.

На думку Оксани, після низки попереджень про активний наступ ворога, евакуювати музеї мав би заздалегідь Мінкульт, але «розборки», чому цього не сталось,зараз не на часі.

Постійно хтось дзвонив про допомогу. Шукали все: від тепловізорів до глушників на АК захисникам з Одеської і Миколаївської областей.

Досвід збору грошей був, адже роками збирала гроші від меценатів на культурницькі проєкти.
Пошук ліків, маршрутів евакуації. У всьому цьому допомагає Фейсбук, де має 11 тисяч підписників.

«8 років поспіль я присягалася собі не заходити в тему медпрепаратів, тепловізорів, броніків та зброї. Надто вже комфортно мені було з тоннами книг, документальних кіно, шкіл, музеїв та бібліотек. А тепер прийшла до того, чого дико не хотіла. Вже починаю розбиратися в модифікаціях тепловізорів, анальгетиків та антибіотиків. Війна – вона така», – пише вона.

Після війни будуть книжки

«Усі ці тижні на новому місці не розпаковую рюкзак. (Це шафа, тека для документів та косметичка одночасно). Чуть шо – кулею додому. Нема чого по гостях шастати так довго», – пише в Фейсбуці. Як і всі вона чекає на перемогу і повернення додому і звичної роботи.

Як повідомляє українська розвідка, окупанти на захоплених територіях прицільно починають вишукувати і нищити книжки з історії українських Майданів, АТО/ООС, історії українських визвольних змагань, підручники історії України, науково-популярну історичну літературу. Аналогічна стратегія була і в Криму.

Сотні саме таких книжок Оксана з однодумцями роками доправляли на Луганщину, Донеччину, Чернігівщину, Сумщину.

Крім того планують втілити раніше заплановане. Наприклад, до війни планували возити лекторів: фахових істориків, політологів і лінгвістів по військових і прикордонних частинах, аби вибудовувати живий діалог з вояками і спростовувати міфи щодо української історії.

«Наприклад, досі побутують міфи ніби українська мова походить від російської, або що оскільки слово «росія» схоже на слово «Русь», то певно це одне й те саме. От таких дурних стереотипів дуже багато. І ми хотіли з цим працювати», – каже Оксана.

Впевнена, що роботи не бракуватиме, адже після перемоги потрібно, щоб одні регіони знали про звитягу та біль інших.

Фото з Фейсбуку Оксани Левкової

 

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама