Батьківський чат у Таллінні: як в Естонії вчать українських школярів

Через війну Анастасія Мельникова разом з 11-річним сином Даниїлом виїхала з Кропивницького до Таллінна ще на початку березня. Вона розповіла «Гречці», як в Естонії інтегрують українських дітей у шкільне життя та чи існують в Таллінні батьківські вайбер-чати.
Від кордону до шкільної парти: естонська схема
Найперше, куди направляють українців в Естонії – це у місцевий кризовий центр. Там записують контактну інформацію, дізнаються про потреби і пояснюють, що робити далі. Анастасія з сином приїхала до Таллінну в перший тиждень березня – і вже тоді у кризовому центрі була налагоджена робота з місцевими департаментами і установами, підготовлені бланки і документи українською мовою тощо.
«Запитували, чи є нам де жити, що їсти, чи плануємо відвідувати школу, шукати роботу, чи потрібна психологічна підтримка. Пояснили, де і як зареєструватися, дали всі необхідні контакти», – розповіла кропивничанка.
Анастасія зізналася, що не хотіла лишати сина без спілкування з однолітками, тому повідомила, що він буде відвідувати місцеву школу. Тож в кризовому центрі в Таллінні записали адресу її орендованої квартири і сказали, що самі підберуть найоптимальніший варіант серед навчальних закладів.
Вже через тиждень очікування на дзвінок дівчина вирішила сама зателефонувати у найближчі школи, щоб прискорити процес. Та всюди їй відповідали – все вирішується через департамент освіти, і навмання брати українських дітей, які були вимушені покинути домівки через війну, естонські школи не можуть.
Дзвінок пролунав через два тижні: для Дані знайшли місце у школі, до якої 10 хвилин пішки і де є українська група. Таку групу створили через те, що українські школярі не знають естонської, тому навчатися у загальних класах їм було б складно.
«Нас там поділили на дві групи: в одній діти 1-4 класу, а в другій ми – школярі 5-9 класу. Нас там годують сніданками і обідами. Можна самому обирати з декількох запропонованих страв, що хочеш з’їсти», – розповів школяр.
Загалом в естонських школах особливу увагу приділяють тому, щоб атмосфера спонукала дітей до активності, а простір був комфортним для школярів.
Повномасштабний напад росії на Україну став викликом для країн Балтії, які на ходу мали адаптувати багато процесів під потреби біженців. Наприклад, на початку березня в установах, до яких приходили українці, доводилося говорити російською – в тому ж поліцейському відділку, куди потрібно подати заявку на отримання тимчасових документів.
«Проте коли я через місяць прийшла довідку вже забирати, то у відділку працювали дві дівчини, які розмовляли українською, а на футболках їхніх був український прапор», – додала кропивничанка.
Розробили в Естонії і спеціальний сайт, на якому є вся необхідна для української молоді і дітей інформація українською: від бланків на вступ до школи до гарячої лінії україномовної психологічної підтримки.
Дві країни, дві домашки
Одна з проблем освіти українських школярів закордоном – це невизначеність. Адже невідомо, як довго триватиме війна і коли можна повертатися додому. Тож українські батьки турбуються, щоб діти не відставали від української шкільної програми, бо планують повернутися на Батьківщину. При цьому в тій же Естонії теж організаційна проблема: чи працювати над інтеграцією українських школярів до місцевої системи навчання, чи адаптувати викладання під українську систему?
«Деякі українці планують залишитися жити у Таллінні, поки в їхніх рідних районах не стане безпечно. Деякі житимуть тут до закінчення війни, а в деяких зруйнували домівки і їм немає куди повертатися. Ми самі не знаємо, як правильно поступати і щось планувати», – поділилася Анастасія.
Родина Мельникових вирішила, що син і ходитиме до естонської школи, і вчитиметься онлайн в українській. Адже школяру важливо соціалізуватися і спілкуватися з однолітками. Та і при дистанційному навчанні потрібен батьківський догляд, а Анастасія вже у перший місяць знайшла роботу. Тож Дані доводиться робити по два домашніх завдання: і з естонської школи, і з рідної української. Хлопець зізнається, що часто не встигає зробити всі завдання. Тим паче, що зараз в Естонії «білі ночі» – сонце заходить близько пів одинадцятої вечора, тож гуляти у дворі з новими друзями з різних куточків України можна допізна.
У самій Естонії середня освіта є обов’язковою для дітей шкільного віку. Проте українцям дають вибір: відвідувати тут повний шкільний день, відвідувати частково або навчатися лише дистанційно в українській з дому. Наприклад, в групі Дані хлопець з Харківщини відвідуватиме естонську школу щодня, але не з 8:00, а з опівдня – зранку від навчається дистанційно з українськими викладачами.
Українська і естонська мови – двічі на тиждень
Діти-біженці не готові інтегруватися в освітній процес естонських шкіл. По-перше, вони не володіють естонською, а по-друге, через різницю і шкільних програмах двох країн. Тому в естонських школах створили окремі українські групи, де діти можуть адаптувати особистий графік під дистанційне навчання.
Та такі групи можливо створити лише охопивши декілька вікових груп. Школи мають знаходитися у пішій доступності для дітей від місця проживання, тому зібрати всіх українських школярів, наприклад, в один центр і скласти повноцінні класи з розподілом за роками народження неможливо.
Саме тому у естонських школах об’єднали в одну групу українських дітей з середніх класів, в окрему – молодших. Звісно, це є викликом при формуванні навчального процесу, адже доводиться одночасно вчити і 11-річних, і 15-річних з різним рівнем знань.
Наприклад в талліннській школі, де навчається Даниїл, в українській групі у розкладі одночасно є такі дисципліни, як власне математика і окремо – математичні ігри. Також тут у розкладі зазначено мистецтво, читання в бібліотеці, основи природознавства з фізикою, фізкультура. Двічі на тиждень українські школярі вчать естонську мову, двічі – українську і один раз – англійську.
Таллінський вайбер-чат українською
В Естонії багато організаційних моментів щодо навчання українських дітей доводиться вирішувати тут і зараз, адже часу підготуватися до прихистку тих, кому довелося рятуватися від війни, не було. Тому у школах дослухаються до проблем українців і йдуть назустріч.
Наприклад, у квітні естонські школярі мають тиждень канікул. Проте багато українських батьків на цей час вже знайшли роботу, і залишити дітей вдень було ні з ким. З цією проблемою стикнулася і родина Мельникових, про що повідомили у батьківському вайбер-чаті. Так-так, у Таллінні є вайбер-чат для батьків з української групи, яку веде вчителька з України Анна Науменко. У чаті публікують домашні завдання, заплановані екскурсії, розклад занять та дисциплінарні зауваження. При цьому вказуються загальні проблеми з дисципліни, без персоналізації.
«У вайбер-чаті вчителька пише українською. Я знайшла роботу тут в магазині, тож не могла залишати Даню самого на пів дня під час канікул. Про це ми написала у чат, і виявилося, що така ж проблема і у інших батьків», – розповіла вона.
У естонській школі швидко зреагували на запит і організували для українських дітей різноманітні екскурсії щодня під час канікул: так вони першу половину дня знаходилися під наглядом педагогів.
До речі, всі екскурсії для дітей з України тут безкоштовні. Як і навчання та харчування у школах. До того ж, українці в Естонії можуть отримати одноразову допомогу у 50 євро на канцтовари для школярів. «Тож вайбер-чат українською є й тут. В Україні він подекуди дратував, а тут це гріє душу. Ну і на штори ніхто не збирає – все у таллінській школі безкоштовно», – додає кропивничанка.
Та і після канікул дітей у Таллінні часто водять на екскурсії містом, до музеїв, театрів. Наприклад, нещодавно українські школярі відвідали оперний театр, де дивилися балет. А перед цим дітей водили милуватися краєвидами міста з висоти дахів.
Родина Мельникових ще не знає, коли саме повернеться до Кропивницького. В Таллінні вони наразі знайшли роботу і житло, а свою квартиру в Україні віддали на цей час сім’ї харків’ян.
Та Даня впевнений, що Україна переможе росію, і тоді він повернеться до гімназії імені Шевченка. А поки після шкільних занять, біжить гратися у талліннське подвір’я з новими друзями з Харкова, Донеччини і Сумщини.
Ірина Требунських