Ексклюзив

Пологи під обстрілами: як гінеколог з Кіровоградщини рятував людей в окупованому Тростянці (ФОТО, ВІДЕО)

. 11704

Акушер-гінеколог Владислав Варенюк сам з Кіровоградщини, навчався в інтернатурі в Перинатальному центрі в Кропивницькому, а останні декілька років працював у Тростянці Сумської області. Саме там він був, коли почалося повномасштабне вторгнення, саме там він працював під час російської окупації.

Varenyuk Vladuslav

Пологи під світло ліхтариків

Після 9 класу Владислав пішов навчатися до медичного коледжу за настановою батьків. Проте після закінчення вже бачив себе виключно у медичній сфері. Тож поступив до медуніверситету, де і обрав для себе фах акушера-гінеколога. Після інтернатури, у 2020 році, поїхав працювати у Тростянець Сумської області. Там залишився працювати, одружився, там же народився син.

24 лютого Владислав зустрів на роботі, де і вирішив залишитися.

– Весь цей час там працював без вихідних. З моїм другом анастезіологом вирішили, що залишатимемося доти, доки працює лікарня.

До орендованої квартири не повертався – не бачив сенсу. Переніс до лікарні всю їжу з дому, деякі речі. Дружина з дитиною в той же день виїхали в село на межі Сумської області до батьків, де було безпечніше – на щастя, українські війська не дали російській армії туди дійти. Інші лікарі, у яких було власне житло, спочатку працювали почергово. Та з часом медичний персонал залишався у лікарні, адже обстріли посилювалися і переміщатися містом було все небезпечніше.

Під час одного з обстрілів зачепило автівку Владислава – вона згоріла вщент. Більше майна у лікаря в Тростянці не було.

zgorile avto

Обстріли були з перших днів вторгнення. Гінеколог розповів, що коли вибухи лунали вдалині, то продовжували працювати, коли наближалися до них – разом з пацієнтами спускалися до підвалу.

Загалом за час російської окупації у лікарні Владислав разом із завідуючою акушерського відділення Тетяною Сидоренко прийняв сім пологів – навіть одна двійня була. Пару разів пологи приймали при світлі ліхтариків: електрики не було, все живилося від генераторів. А вночі через маскувальний режим світло вмикати боялися – то світили ліхтариками. Бувало, через обстріли доводилося приймали пологи прямо у підвалі.

Розстріляні швидкі

У лікарні працювало приблизно 15 медиків. Іноді привозили поранених цивільних – з осколковими пораненнями, витягнутих з-під завалів. То якщо пологів не було, то Владислав Варенюк йшов асистувати у хірургічне відділення, доглядав пацієнтів у реанімації. Чіткого поділу, що ось це робота тільки цього відділення, або це роблять тільки медбрати не було: де були потрібні руки, там і працювали

– Бувало, що нас попереджають, що привезуть багато поранених. То ми всі готувалися, милися – і в хірургічне відділення, – каже він.

Магазини розбомбили та обікрали ще у перші дні вторгнення. Тож їжу і пацієнти, і лікарі приносили свою – хто що знайде з дому. Також провізію привозили місцеві волонтери. Персонал міськлікарні облаштували таку собі польову кухню, де на дровах готували їсти.

В одному із «зелених коридорів» для евакуації місцевих долучили міські карети швидкої. Під час цього окупанти розбомбили їхню підстанцію швидкої з автівками, винесли обладнання, ліки. Тому швидка перебазувалася до міськлікарні.

– Часто люди самі до нас добиралися або привозили пацієнтів. Якщо ж викликали швидку, то лікарям невідкладної доводилося отримувати дозвіл на виїзд в окупантів, які без попереджень просто розстріляли би медичну машину. Ті ж не на всі виклики давали дозвіл виїхати.

Були постійні проблеми зі зв’язком, який окупанти глушили. Час від часу він з’являвся: наприклад, у міській лікарні його можна було зловити на одному з країв даху.

– Ми так і були з дружиною той час: вона у селі, а я на території під окупацією. Я вибігав, писав дружині, що живий – і швиденько назад спускався.

Likarnya v Trostyanci 06.08

Міська лікарня в Тростянці, 6 липня 2022 року. Фото: «Суспільне Суми»

З танків – по педіатричному відділенню

Через декілька днів Владислав через вікно побачив, як російський БТР під’їхав до лікарні, а потім поїхав. Це було дивно: лікарня знаходиться біля лісу, і ворожа техніка сюди не заїжджала. Лікар попередив інших і всі почали спускатися в укриття. В цей час до лікарні під’їхав російський танк і почав стріляти по будівлі.

– Стріляв у торець будівлі, десь між 3 і 4 поверхами. Поцілив у педіатричне відділення: на щастя, там нікого не було на той момент.

Обстріли продовжували лунали щодня: пару годин вибухів, пару годин тиші. Вибуховими хвилями у міській лікарні повибивало всі шибки. Одне з влучань російських ракет та мін припало на трубу, тож в лікарні зникло опалення.

– Грілися ковдрами, вмикали генератор, щоб нагріти води і приготувати суміші для дітей, гарячу їжу і напої. Було дуже холодно, адже коли я вирішив піти з Тростянця, у лісі ще лежав сніг.

Likarnya v Trostyanci 30.03

Лікарня у Тростянці, 30 березня 2022 року. Фото: «Суспільне Суми»

15 кілометрів пішки до українських позицій

Рятуватись з Тростянця Владислав вирішив через пару днів після масового обстрілу, який росіяни влаштували 23 березня. Тоді лікарню росіяни обстрілювали з танків, з артилерії і мінометів. Лікар розповів, що персонал і пацієнти в цей час сиділи у підвалі, згори все вибухало і зі стелі сипався пил: страх переростав у паніку.

Тоді у підвалі серед них був місцевий мешканець, який займався мисливством і добре орієнтувався у лісі. Він і запропонував людям вивезти їх до найближчого села, де вже за чутками були українські військові. Зв’язку до цього не було вже пару днів, тож дізнатися точно, яке село окуповане, а яке ні, було можливо. Йти зібралися близько десяти дорослих і дітей – і медики, і місцеві мешканці з родинами.

Тож група вирушила в ліс на власний ризик навмання. За спинами залишалася лікарня без вікон і з частково зруйнованими стінами.

– Тоді я вже три дні не міг зв’язатися із дружиною, не знав де вона. Тож вирішив піти спочатку на Охтирку, а вже звідти зв’язатися з нею і там вже зрозуміти, куди далі.

Пройти пішки довелося приблизно 15 кілометрів. Як розповів Владислав, у лісі група розділилася – він пішов в сторону Охтирки, як вказав мисливець, частина групи повернула до іншого села. Добравшись до території, яку контролювали вже українські військові, йому вдалося додзвонитися до родини: виявилося, дружина з сином вже змогли добратися до його батьків в Устинівці Кіровоградської області. Йому добиратися до рідної Кіровоградщини допомогли місцеві волонтери, а там вже назустріч виїхали батьки.

Це було за два дні до того, як українські захисники вибили з Тростянця російську Кантемирівську танкову дивізію.

Вимушений переселенець з Кіровоградщини

У Кропивницькому Владислав зупинився спочатку у друзів, наразі винаймає тут квартиру. По приїзду одразу звернувся у Перинатальний центр, де проходив інтернатуру. Його дружина терапевтка, проте поки не може працювати, адже доглядає за трирічним сином.

– Я тут все ж знаю, тож мене одразу прийняли на роботу, за що я дуже вдячний. Тож я виходить також переселенець: мені довелося працювати і виживати під окупацією, рятуватися з-під обстрілів, лишитися майна.

Акушер-гінеколог поділився, що повертатися до Сумщини не планує, а хоче залишитися у Кропивницькому.

Щодо міської лікарні в Тростянці, то вона потроху відновлюється. Як розповів «Суспільному. Суми» директор закладу Анатолій Плахтиря, за кошти місцевого бюджету і благодійників відновили вікна у поліклініці, лікувальному та дитячому корпусах. Пологове відділення наразі працює на 30 відсотків, але тут вже проводять ургентні операції та продовжують приймати пологи.

Ірина Требунських

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама