Ексклюзив

Двічі переселенці: подружжя зі Слов’янська танцює на дахах Кропивницького

. 16145

Марія і Дмитро ще з дитинства захоплювалися танцями, у цій сфері будують кар’єру, відкрили навчальні класи, покохали одне одного, створили сім’ю. Проте російські загарбники вже вдруге змусили їх разом з донькою Уляною виїжджати з рідного Слов’янська та рятуватися від обстрілів.

Lutvunova0

Бачата після обстрілу

Хореографи Марія Литвинова і Дмитро Шевченко зі Слов’янська Донецької області на одному з кропивницьких дахів вчать всіх бажаючих танцям. Тієї суботи вчили латиноамериканську бачату: на майстер-клас прийшли чоловіки і жінки, діти. Учасники посміхалися, допомагали одне одному і на прощання бажали доброго і безпечного дня. Містянам танці допомогли струсити трохи з себе тривогу через обстріл по Кропивницькому, який стався в ту суботу зранку.

У Слов’янську Дмитро і Марія вели власний ансамбль спортивного бального танцю «Натхнення», серед тисячі випускників якого є фіналісти та призери міжнародних змагань, а десятки з них самі стали професійними тренерами і тренерками. Та через напад росіян вони вже вдруге покидали рідну домівку: цього разу обрали відносно безпечніший Кропивницький.

Марія і Дмитро діляться, що мабуть досі не оговталися, хоч пройшло вже три місяці після евакуації.

«Звісно, ми тут у відносній безпеці. Проте думки про обстріли рідного міста, як там наші вихованці з батьками, які залишаються у Слов’янську… Це дуже важко», – зізнався Дмитро.

Можливість зв’язатися з вихованцями, які ще залишаються в Слов’янську, є не з усіма. «З деякими ми зв’язатися не можемо, проте через інших уточнюємо, чи все з ними гаразд. Наприклад, у дівчинки немає світла, то її подружка (теж наша вихованка) переповідає за них двох», – каже Марія.

І додає, що давити на знайомих і вимагати від них евакуюватися вони не можуть: людям страшно виїхати в нікуди, без запасів грошей, покинути рідні місця. Їм і самим було важко прийняти це рішення: до останнього сподівалися, що як і у 2014 році, все мине за пару місяців. Дмитро додав, що лише нещодавно зміг вмовити свою маму виїхати з Донеччини: та довго не хотіла покидати рідну домівку.

Перші па і перша евакуація

Дмитро Шевченко і Марія Литвинова з дитинства бачили себе саме у хореографії. У рідному Слов’янську вони порізно вже з 13-річного віку вже вели дитячі групи танців, виступали суддями на змаганнях.

«Я старша за Дмитра, тож я вже вела власний колектив  і мене запрошували суддею на змагання, на яких він також виступав», – розповіла Марія.

Дмитро ж працював закордоном у танцювальному шоу. По приїзду Марія запросила його в колектив «Натхнення» – поділитися досвідом, навчати дітей, судити змагання. І під час спільної роботи Марія та Дмитро закохалися.

Lutvunova1

Марія, Дмитро, донька Уляна та улюблений песик. Фото з сімейного архіву

Вперше покидати рідне місто через російських загарбників Марії з тоді ще трирічною донькою Уляною довелося у 2014 році: вони поїхали до рідні в Одесу, де пробули два-три місяці – до звільнення Слов’янська українськими військами. Дмитро напередодні нападу росіян якраз вилетів закордон працювати у танцювальному шоу. Вилітав з Донецького аеропорту.

«Тож я, скоріш за все, був одним з останніх пасажирів рейсів з вільного Донецька. Коли потім бачив новини про Донецький аеропорт, то всередині все переверталося», – розповів він.

Під час нападу один із російських снарядів поцілив у той самий Будинок культури у Слов’янську, де тренувався ансамбль «Натхнення». Тоді вибухом пошкодило дах, повибивало шибки та, на щастя, всередині нікого не було. Після звільнення міста від російських загарбників будівлю відремонтували, Дмитро, Марія і донька Уляна поверталися до звичного життя у рідному місті.

Нову студію для занять вдалося знайти через 3 місяці. Поновили заняття, потроху докуповували необхідне. Подружжю здавалося, що ось найгірше вони пройшли, все погане позаду.

Та тут сталося 24 лютого 2022 року.

Повномасштабне вторгнення

В той четвер спочатку не вірилося, що знову прийшла в місто війна, цього разу ще цинічніше і масштабніше. Дмитро і Марія згадують з гіркою посмішкою, що в той день ще роздумували, чи варто проводити тренування – настільки не вірилося, що все почалося наново.

Згодом вони ще пару разів збирали вихованців у залі у Слов’янську, та вже не для тренувань, а для підтримки. Пили чай, розмовляли, трохи танцювали, якщо хтось хотів. Іноді заради безпеки доводилося в танцювальному залі ночувати.

Сидіти без справи Дмитро і Марія не звикли. Тренування проводити було небезпечно, тому вони зайнялися волонтерством: допомагали розвантажувати, сортувати ліки, їжу, необхідні речі.

Поворотним моментом, коли зрозуміли, що відкладати від’їзд вже не можна, стала фраза доньки Уляни.

«Після голосного вибуху Уляна сказала, що їй дуже страшно. І ми зрозуміли, що як би ми не боялися їхати в невідомість, але нам потрібно це зробити заради доньки», – розповіла Марія. 

Lutvunova4

Фото з сімейного архіву 

Тож вони доробили волонтерські зобов’язання, які встигли на себе взяти, сусідам віддали рибок  і ключі від квартири сусідам. Родина не має власного транспорту, та їхній знайомий, який виїхав сам до Кропивницького і залишив в гаражі другу автівку, запропонував їм її забрати та приїхати. Дмитро має водійські права, проте стажу кермування не мав: довелося перед виїздом пару днів тренуватися по вулицях Слов’янська. Зараз вони про цю поїздку згадують зі сміхом, а насправді ж вона була доволі складною.

В машину забрали ще батьків Марії з котом, свого песика, тож місця на речі майже не залишалося, брали найнеобхідніше. Серед них – щасливі танцювальні туфлі з двома костюмами та улюблені іграшки Уляни.

Виїхали з рідного Слов’янська у середині квітня. Попереду було 500 кілометрів дороги по єдиному на той момент відкритому шляху через Краматорськ.

«На щастя, проїхали шлях без пригод, а авто заглохло в акурат тоді, коли ми приїхали на парковку біля Епіцентру в Кропивницькому. Якби це сталося раніше, то не уявляю, щоб ми робили», – коментує Дмитро.

Танцюючи на даху в Кропивницькому

У середині квітня у  Кропивницький вони приїхали вперше – раніше про це місто чули хіба що в професійних колах. Виїхати з-під обстрілів підштовхнув колега з Кропивницького, який пообіцяв допомогти з житлом на перший час. На пошуки житла у новому місті пішло більше місяця: багато хто відмовляв через їхнього пуделя, хоча він маленький за розмірами і привчений до життя в квартирі. 

«На одному волонтерському зібранні ми просто вийшли перед усіма і сказали, що нам трьом і нашому песику потрібно житло. І відгукнулася добра дівчина Ірина, мати якої якраз шукала орендарів для квартири», – розповіла танцюристка.

Кажуть, що дуже хочеться додому. І яким би не був гостинним і зеленим Кропивницький, та поки всередині є відчуття відірваності.

Подружжя тренерів тримають зв’язок і з тими вихованцями, що залишаються на Донеччині, і з тими, хто виїхав в інші міста України або закордон. Навіть проводили декілька разів танцювальні заняття в онлайні. При цьому вихованців переконують не покидати танці і за можливості продовжувати навчання в інших тренерів.

«Звісно, вони всі наші, і багато хто не хоче більше ні до кого йти. Та ми кажемо, що вчитися новому круто, а після перемоги ми обов’язково зберемося нашою великою танцювальною родиною Натхнення знову», – каже Марія.

Їхня 11-річна донька Уляна також займається танцями, вокалом, а ще захопилася математикою. Вона продовжує навчатися зі своїм класом онлайн: так вона спілкується з друзями, не відчуває себе самотньою. 

У Кропивницькому, як каже Марія, їм траплялися тільки добрі люди. Наприклад, директорка місцевого Гончаренко центру Вікторія Талашкевич запросила їх проводити безкоштовні майстер-класи на даху. 

«Танці відволікають, це можливість скинути напругу. Тому коли тут танцюємо на даху з кропивничанами, то наші посмішки щирі», – запевнив Дмитро.

На майстер-класи до них приходять і чоловіки, і жінки, і діти: вчилися танцювати і ча-ча-ча, і бачату, і навіть вальс.

Також Вікторія познайомила їх з керівником ансамблю бального танцю «Конвалія» Ігорем Спінулом. Він запропонував свою залу, щоб подружжя зі Слов’янська могли набирати групи для тренувань. 

«Ми підприємці, справно сплачуємо податки. Раніше ми постійно їздили на семінари і навчання, щоб вдосконалювати навички. Це справа нашого життя, це наша робота, і ми ставимося до цього відповідально», – пояснює Марія.

Уляна тут вже подружилася із сусідськими дівчатками в будинку, де орендують квартиру. А якось навіть зустріли однокласницю Уляни у Дендропарку випадково: виявилося, що її родина також приїхала до Кропивницького. За словами Дмитра, їх у Кропивницькому вразила кількість фруктових дерев у дворах. У Слов’янську теж можна зустріти абрикоси та вишні, а от черешні приємно вразили

«Йшли з Уляною і просто нарвали собі трохи черешень посмакувати. Її це так потішило», – поділився Дмитро.

Дмитро і Марія якраз набирають групи бажаючих навчитися танцювати. Заняття проводять у залі «Конвалія» (вул. Героїв України, 6Б) по понеділках, четвергах і п’ятницях. О 18:00 займаються з дітьми віком від 6 років, а о 19:00 – з дорослою групою. Абонемент на місяць коштує 500 гривень, деталі можна уточнити за телефоном: 0506424038.

Ірина Требунських

Містянам танці допомогли струсити трохи з себе тривогу через обстріл Кропивницького, який стався в ту суботу зранку

Поширюйте

Коментуйте


Реклама