Десять днів зайняла дорога з Херсонщини до Кропивницького у 15-річного Влада Коковського, його 10-річної сестри і мами Олі. За допомогою волонтерів вони вибирались з окупації - перш за все для того, щоб хлопець міг отримати необхідний йому курс хіміотерапії. Окупанти пропонували матері звернутися в місцеву районну лікарню, де не було потрібних ліків.
Як в умовах війни доводиться рятувати онкохворих дітей, волонтерка поділилася із "Тexty.org.ua".
Хіміотерапія в підвалі
Маленькі пацієнти Кіровоградської дитячої обласної лікарні переїхали до підвалу ще в лютому, розповідає Ольга Присяжнюк співзасновниця благодійного фонду «Янгол життя».
Саме там вони проходили всі маніпуляції та хіміотерапію. На щастя, «підвал» був зовсім був не схожий на ті сирі і брудні підвали багатоповерхівок. Раніше в лікарні встигли провести ремонт і до повномасштабного вторгнення там розташувались господарські приміщення.
«Там були всі умови і для процедур, і для безпеки дітей», - каже волонтерка.
Згодом діти повернулись в палати і в укриття медсестри спускають їх лише під час повітряної тривоги. Сирени, як і свій діагноз, діти різного віку переносять по-різному.
«Менші переносять все легше. Підліткам важче. Маленьким зробили якусь крапельницю, пішли, і вони граються. Старші ж важче переживають і розлуку з друзями, і зміни зовнішнього вигляду, і усвідомлюють тяжкість діагнозу.»
З того часу частина пацієнтів виїхали за кордон. Лишились ті, кому подорож була б надто складною і ті хто був впевнений – і тут зможе отримати потрібне лікування.
«Це так зворушливо, коли мама, у якої хворіє дитина, каже, що не поїде за кордон, бо може лікуватись і тут і не хоче просто так займати чуже місце, адже комусь це може бути потрібніше», - каже вона.
У Кропивнцькому ж прийняли першого маленького пацієнта, якому довелось рятуватись із окупації.
Врятувала свою дитину, рятує інших
Ольга професійно і офіційно волонтерить з 2016 року. За своє першочергове завдання вважає допомогу батькам, аби ті могли бути з дітьми, а не перейматись пошуками ліків і грошей для лікування дитячої онкології.
У 2011 році її доньці діагностували рак і вона потрапила до онкогематологічного відділення. Тоді Оля постійно була разом з дитиною. Завдяки тому, що була викладачкою і її знало багато людей, через знайомих швидко зібрали гроші на лікування. Пошуками ліків займався чоловік.
Але так склалося далеко не у всіх батьків, з якими розділяли біду в лікарні.
Згадує, як мама одного маленького пацієнта мала їхати в село, щоб там на пошті отримати гроші на лікування. Але поки повернулась – син помер.
«Туди їздив один автобус – зранку, назад – після обіду. Вона не встигла на нього. У цей час сину стало погано. до неї навіть додзвонитися не могли. Коли вона повернулась наступного дня – він вже помер», - згадує Оля.
Тоді волонтерів у лікарні не було. Окрім Наталі Тарабріної. Її дитина також колись проходила обстеження у цьому відділенні і, на щастя, виявилась здоровою, але тоді з’явилось бажання допомагати іншим.
Спершу волонтерила, ведучи міжнародну групу для пошуку грошей для хворих дітей Вконтакті. Але 2014 року спілкуватися з проросійськими членами спільноти не змогла. Вже за пару років разом із Наталею заснували благодійний фонд , щоб вивести допомогу дітям на новий рівень і вберегти гроші, адже шахраям підступитись до рахунків юридично оформленої організації набагато складніше, ніж вкрасти гроші зі звичайної картки.
«Було страшно брати на себе відповідальність. Страшно, що ми наобіцяємо чогось батькам, а виконати не зможемо. Але все вийшло», - каже вона.
Передавали ліки на окуповану територію
Коли у січні дівчата складали річну стратегію з роботи свого фонду, то планували у травні поїхати в Херсон. Там, у Великій Лепетисі жив із мамою Влад. Він був їх підопічним вже два роки, але спілкувались вони лише дистанційно. Передавали ліки поштою, допомагали.
«Думали поїхати в їх лікарню, познайомитись і подивитись, може якийсь цікавий досвід зможемо привезти до нас, або своїм поділитись», - каже Оля.
Але сталось інакше. З лютого на 80 днів робота благодійного фонду лягла на плечі Наталі, а Оля вирушила волонтерити на Козачий острів – у кропивницький парк, де цілодобово збирали, сортували і видавали допомогу для територіальної оборони і переселенців.
«У перші дні війни побачила в магазині порожні полиці, а на касі - чоловіка з повним круп візком. Тоді дивилась на нього і уявляла, як у всіх його запасах заводиться міль. Потім було соромно за ту думку, коли за кілька годин до місця збору продуктів для захисників прийшов саме той чоловік і віддав нам накуплене», - згадує Ольга. У цій роботі вона провела 80 днів, поки потреба в такому волонтерському пункті не минула.
Наталя ж у цей час взяла на себе всю роботу по маленьких підопічних. Не забула і про родину з Херсонщини: одразу запропонувала їм виїжджати, проте вони не хотіли – вірили в краще.
Спершу мамі вдавалось телефонувати. Потім зник зв'язок, дзвонити їй можна було лише з пагорба за селом. Але за телефонні балачки можна було поплатитись: росіяни забороняли хотити туди і могли відкрити стрілянину.
Весною хіміотерапію для хлопчика, а також інші найнеобхідніші речі обхідними шляхами передавали на окуповану територію. Там був запас ліків, коли вони вичерпались і настала черга нового курсу «хімії», хлопцю стало гірше. Вибору не було – вирішили їхати.
Це була ціла спецоперація з порятунку, згадує Ольга: шукати водія, бензин і давати хабарі окупантам. Визволення коштувало 20 тисяч гривень.
Знали, що на блокпості окупантів - черги з охочих вирватись на підконтрольну Україні територію. Розраховували, що дорога займе два дні. Насправді ж на ворожому блокпості провели десять діб: автівки пропускали лише кілька годин на день.
«Мама пробувала ходити до росіян, показувала документи про діагнози Влада. Вони пропонували їй їхати на лікування у сусідню районну лікарню, де звісно немає потрібних ліків», - каже волонтерка.
У родини не було з собою ні вдосталь їжі, ні готівки. Спекулянти поблизу блокпосту продають їжу, але втридорога. Тому їжею допомагали сусіди по автобусу.
Видихнути і зрозуміти, що врятувались, змогли, коли в автобус зазирнув військовий зі словами “Слава Україні!”.
У Кропивницькому Влада вже чекали необхідні обстеження, оплачені фондом, а маму хлопчика - житло і пропозиція роботи.
Рак не бере перерву на час війни
Саме з такою тезою фонд просуває збір грошей зараз.
Зараз у фонду близько 60 підопічних. З них 15 проходять лікування саме зараз, а інші у стадії ремісії, проте потребують постійних оглядів, підтримки здоров’я після хіміотерапії.
«Коли дитині діагностують онко, їй встановлюють інвалідність. Після вдалого лікування має пройти п’ять років, коли постійно контролюють стан здоров’я, аби сказати, що хвороба повністю відступила, тоді знімають діагноз та інвалідність. Увесь цей час ми підтримуємо своїх підопічних», - каже Ольга.
А от збирати гроші стало набагато важче ще з середини лютого. Зараз же надходження впали втричі.
Все тому, що 80% пожертви були від простих людей. Середньостатистична пожертва до їх фонду – 50 гривень.
У червні вона звернулась через соцмережі і попросила скинути хоча б по 10 гривен і так зібрали 50 000 гривень пожертв.
«Ми співпрацюємо з корпораціями, великими підприємствами. Але вони зазвичай донатять на апаратуру, а щоденні потреби дітей закривали за рахунок пожертв звичайних людей і казали, що навіть 10 гривень важливі», - говорить волонтерка
Гроші підуть за все на обстеження Влада і черговий курс лікування. Хоча він був єдиним їх підопічним, який опинився в окупації, але готові шукати шляхи евакуації і для інших пацієнтів, якщо будуть звернення. Реквізити для охочих допомогти хлопчикові - тут.
Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.
- Нардеп під підозрою, а шахтарі без зарпалати: що відбувається на СХІД ГЗК
- «Абрикосовий цвіт від обстрілу погорів»: як жителі Донеччини евакуювалися до Кропивницького (ВІДЕО)
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
