Ексклюзив

«Він мене звинувачував навіть у діях інших людей»: що таке психологічне насильство і як від нього захиститися

. 3788

Психологічне насильство важче виявити і довести, аніж фізичне. Проте за допомогою маніпуляцій, присоромлення, нав’язування відчуття провини та газлайтингу маніпулятор наносить не меншу шкоду тим, хто поруч.

Про те, як відрізнити психологічне насильство від сімейної сварки, як усвідомити, що до вас застосовують насильство і що з цим робити – «Гречці» розповіла психологиня і співзасновниця Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало. Письменниця Вікторія Шкабой поділилася власним досвідом токсичних стосунків з маніпулятором, які вилилися у довгу психотерапію і художній роман, заснований на реальних подіях.

Ginka sum

Насильство і конфлікт – в чому різниця

У зв’язку з домашнім насильством можна зустріти два близьких терміни – емоційне та психологічне насильство. Як пояснила психологиня Марта Чумало, у законодавстві є визначення саме психологічного насильства, а не емоційного.

Йдеться про Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В ньому вказано, що психологічне насильство включає словесні образи, погрози, залякування, контроль у репродуктивній сфері та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи. Та невже якщо у запалі сварки назвати людину дурнем, то це вже насильство? У законі чітко вказано, що під визначення психологічного насильства (як форма домашнього насильства) перелічені дії чи 

Chumaloбездіяльність, якщо вони викликали у постраждалої людини побоювання за безпеку свою чи інших, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю.

 «Емоційне насильство – це, наприклад, коли ми гіперболізуємо свої емоції у стосунках з людиною, або ж навпаки, позбавляємо емоційного відгуку. Оці емоційні гойдалки – це частина психологічного насильства. Емоційне насильство, на мою думку, - це одна зі стратегій психологічного, тобто його такий собі підвид», – додала психологиня. 

Свого часу польський психолог Єжи Мелібруда, який досліджував проблему насильства, виділив чотири основних ознаки, які у сукупності відрізняють насильство від конфлікту: 

  • нанесення шкоди
  • свідомість дії
  • порушення прав людини
  • перевага сил.

Шкода від психологічного насильства може бути різна: страждання, розлади сну, відчуття небезпеки чи постійної напруги (неможливість розслабитися поруч з людиною, постійне передчуття, що «ось зараз почнеться»), страх, необґрунтоване відчуття провини тощо.
На свідомі дії вказує те, що людина знає, що наносить шкоду іншій, а також повторюваність таких дій та ігнорування закликів припинити.

«Наприклад, у однієї моєї клієнтки вже колишній чоловік її періодично стояв над нею вночі, коли вона спить. Тобто фізично він її не чіпав, проте через такі дії вона не відчувала себе у безпеці, почалися проблеми зі сном. Це психологічне насильство», – розповіла експертка.

Також насильство від конфлікту відрізняє перевага сил однієї зі сторін. Тобто якщо дві людини можуть однаково захищати себе, відстоювати свої кордони – то це конфлікт. А якщо одна зі сторін у вразливішому стані (вагітна, хвора, дитина чи похила людина, спляча тощо), а інша людина цим вразливим станом користується – це ознака насильства.

«Найлегше зрозуміти, що таке перевага сил, на прикладі дорослих і дітей. Дитина не має ні влади, ні контролю, тому доросла людина може її принижувати, карати, ображати – а дитина не має можливості захистити себе», – пояснила Марта Чумало.

«Вона мене сварить»: гендерна складова психологічного насильства

У той час, як фізичне насильство спричиняється у переважній більшості випадків чоловіками і переважно проти жінок, про психологічне насильство іноді можна почути міф, що це начебто «жіноча зброя у домашньому насильстві». Проте гендерна складова у насильстві насправді пов’язана не лише з перевагою у фізичній силі, а й соціалізацією – тими нормами і стереотипами, які нам нав’язують змалечку соціумом. Як це проявляється?

Наприклад, дівчаткам змалечку нав’язують, начебто кожна жінка має вийти заміж, що це ознака успішності у житті, в той час як у хлопчиків формують стереотип, що шлюб – це «пастка», в яку жінки хочуть заманити чоловіків. Тому у жінок може формуватися страх залишитися самою, страх розлучення, за яким може слідувати осуд від рідних – і цим страхом може маніпулювати чоловік фразами на кшталт «та кому ти, крім мене, потрібна», «та хто тебе, розведену, заміж покличе» тощо.

Genderna nerivnist

У свою чергу психологиня Марта Чумало зауважила, що психологічне насильство, зазвичай, передує іншим видам домашнього насильства. Тобто спочатку кривдник/кривдниця чинить психологічний тиск, потім, якщо це не дає бажаного рівня влади і контролю, то задіює економічне, фізичне насильство.

Гендерні стереотипи, які транслюються в освіті, культурі, релігії, приказах і анекдотах, в рекламі і літературі закладають підвалини домашнього насильства.Через ці стереотипи системно унормовує делегування чоловікам більше влади і можливостей, а жінкам – слабкість і залежність. Взяти ті ж казки, в яких безпомічна принцеса має чекати на принца і не має можливості вирішувати сама, з ким одружитися, або приказки про чоловіка-голову родини і жінку-шию, або купу анекдотів, де дружина висвітлюється як людина, яка не може самостійно прийняти рішення – прикладів дуже багато.

«Звідси і маскулінні інтенції: "от я маю право робити це, бо я чоловік, а ти зобов’язана робити те і те, бо ти жінка". З отаких гендерних стереотипів і живиться уявлення, що начебто чоловік має право на насильство, а жінка має займати слабшу, підлеглу позицію», – підкреслює психологиня.

Тож домашнє насильство у переважній більшості є гендерно-обумовленим, а психологічне насильство є одним з його проявів. До того ж, за визначенням Єжи Мелібруди, умовою для визначення насильства є перевага сил – а вона у соціумі надається чоловікам.

Для прикладу Марта Чумало розповіла про клієнта, який поскаржився, що дружина до нього застосовує психологічне насильство. Йшлося про те, що вона постійно свариться, що він затримується на роботі.

«І на моє запитання, як він реагує на ці сварки, він відповів, що ніяк: йде у кімнату і вмикає комп’ютер. Він ігнорує її претензії, він не страждає від них і не відчуває себе приниженим – а отже, це не насильство, бо відсутня нанесена шкода, а його звернення до нас – це бажання нашкодити дружині», – розповіла вона.

Саме тому висловлювання претензій щодо ведення спільного побуту, свого невдоволення щодо дій партнера чи партнерки, якщо при цьому не наноситься шкода, немає або не використовується перевага сил, не порушуються права людини – тоді це не можна називати насильством.

Як зрозуміти, що вами маніпулюють

Часто кривдник для нанесення шкоди, спонукання до потрібних йому дій і отримання влади та контролю над іншою людиною застосовує психологічні та емоційні маніпуляції.

Один з «тривожних дзвіночків», що до вас чинять психологічне насильство та емоційний тиск, є підпорядкування власного життя під задоволення потреб іншої людини. Через подібне підпорядкування у стосунках вибудовується ієрархія, а отже і перевага сил – що може стати підвалинами до домашнього насильства.

«Наприклад, людина постійно очікує, що партнеру чи партнерці може щось не сподобатися, намагається передбачити всі можливі варіанти і запобігти всьому, що його/її може зачепити: аби знову не почалися скандали, звинувачення і образи. Ось це перебування у постійній напрузі, коли неможливо розслабитися і бути собою з цією людиною є однією з ознак, що до вас застосовують психологічне насильство», – пояснила Марта Чумало.

Manipulyator copy

 Ключовими поняттями у насильстві є влада і контроль. Ось деякі запитання, які варто поставити собі, якщо ви відчуваєте, що у стосунках щось не так:

  • хто приймає рішення щодо мого життя?
  • хто контролює мої дії?
  • чи в центрі моїх особистих координат стоять мої потреби ,чи іншої людини?
  • чи я можу бути собою, бути відвертим/відвертою з цією людиною, чи відчуваю себе у безпеці?
  • чи я напружуюся, коли ця людина поруч зі мною?
  • чи виникає бажання дистанціюватися від людини і полегшення, коли стає відомо, що спільна зустріч не відбудеться?

Одним з проявів психологічного насильства є газлайтинг, яки Марта Чумало пояснила на прикладі зі своєї психологічної практики. Її клієнтка розповіла, що коли повертається з роботи, часто вдома щось не так: то її речі перекладені на інші місця, то всі її колготи виявляються порізані, або нещодавно придбана сумка – подертою. На запитання чоловік, який перебував вдома, відповідав, що нічого не робить і то вона «сама щось собі придумала» і що їй слід до психіатра звернутися.

«Вона почала сумніватися у власній адекватності, у своєму сприйнятті реальності. Лише коли вона встановила приховану відеокамеру вдома, то побачила, що, це насправді, все це з її речами робить її чоловік», – розповіла психологиня.

Також «тривожними дзвіночками» є те, якщо людина жорстока з близькими або вразливішими людьми, з тваринами.
Якщо у вас є відчуття, що до вас чинять психологічне насильство, варто звернутися до людини, якій довіряєте, або психотерапевта чи на гарячі лінії підтримки – тобто до того, хто допоможе подивитись на ці стосунки зі сторони. Адже, зазвичай, домашнє насильство з’являється поступово, покроково наростає і визначити, з чого воно почалося, доволі важко.

«Це як той експеримент з жабою в окропі. Часто клієнтки кажуть, що якщо б одразу кривдник проявив себе на початку стосунків, то вони б їх негайно завершили їх. Але ж так не відбувається: на першому побаченні ніхто не починає з принижень чи звинувачень. Тому допомогти зорієнтуватися, що щось не так не з вами, а з зі ставленням до вас може погляд зі сторони. Адже насильство ізолює потерпілу», – підкреслила психологиня.

Isolyacia

В Україні є Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда» – 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).

Чи можна звернутися до поліції через психологічне насильство?

Психологічне насильство визначене у законодавстві України як різновид домашнього насильства, а отже є злочином. Тому щодо нього так само можна звернутися до поліції, як і щодо інших форм домашнього насильства. Поліцейські, після оцінки ризиків для постраждалої чи постраждалого, можуть винести заборонний чи обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців, а терміновий виноситься строком до 10 діб. Ці приписи можуть містити один чи декілька заходів одночасно, серед яких:

  • заборона перебувати в місці спільного проживання з постраждалою людиною;
  • усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
  • обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
  • заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
  • заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб;
  • заборона спілкуватися з постраждалою людиною (через дзвінки, листування тощо) або контактувати з нею через через третіх осіб.

«Наприклад, та жінка, до якої вночі приходив колишній і дивився, як вона спить, звернулася до поліції – і вони винесли терміновий заборонний припис. Він не мав права наближатися до їхнього житла», – розповіла Марта Чумало.

Психологиня зазначила, що варто звертатися до поліції при будь-яких проявах домашнього насильства.

«Воно йде по наростаючій: якщо є заяви до поліції, звернення, є один заборонний припис, другий, є факти порушення припису, адмінпротоколи – то це все вказує на систематичність домашнього насильства. А це вже кримінальна справа», – пояснила вона.
Марта Чумало розповіла, що в Україні вже є прецеденти, коли кримінальна справа відкривалася саме за психологічне насильство. Довести його складніше, аніж, наприклад, фізичне, проте не неможливо. доказами є звернення до поліції, свідчення інших людей (сусідів, близьких), довідки від лікарів, психотерапевтів, які вказують на нанесену шкоду.

Солодко і токсично: як досвід психологічного насильства вилився у книгу

Письменниця, а в минулому журналістка з Кропивницького Вікторія Шкабой близько двох років була у токсичних стосунках – можливо, перебувала б у них досі, якби не смерть партнера. Пережитий досвід вилився у її житті в роботу з психотерапевткою, художній роман і тривожність у вже нових стосунках.

Як пригадує Вікторія, Назар* (ім’я змінено – прим. ред.) був харизматичним, кмітливим, з чудовим почуттям гумору, легко знаходив порозуміння з людьми. І їй дуже лестило, що хлопець звернув увагу на неї.

Shcaboy«Він мені одразу сказав, що в нього складний характер, що його неможливо приборкати. Та я вже була закохана і не звернула на це уваги», – згадує вона.

Коли вони почали зустрічатися, Назар підганяв Вікторію – швидко з’їхатися разом, пошвидше одружитися. Та вона цьому тільки раділа: це був для неї, 30-річної, поштовх з’їхати від рідні у самостійне життя.

«У мене інвалідність, так я ще й у 30 років була неодружена і жила з ріднею. Самі розумієте, які стереотипи нав’язуються у зв’язку з цим у суспільстві. Тому я була не впевнена у собі і боялася залишитися самотньою. Так у нас стосунки з ним і були: з просвітами абсолютного щастя, але з постійним відчуттям провини і страху у мене», – пояснила дівчина.

Пізніше, коли вона натрапляла на матеріали з описом маніпуляторів, то розуміла, що по деяких пунктах Назар ідеально підпадав під нього, проте деякі моменти не збігалися. Наприклад, він не принижував самооцінку партнерки, а навпаки – казав Вікторії, що вона талановита журналістка, захоплювався її вишивкою, сам брав на себе домашню працю. Проте він часто маніпулював її емоціями, змушуючи постійно відчувати провину.

«Наприклад, ми домовилися, що середу проведемо разом. Він телефонував у вівторок та питав, чи не хочу я от зараз зустрітися – я казала, що у мене весь день розплановано. Вже через годину він передзвонював і розповідав, що ось він хотів мені влаштувати сюрприз, подарувати квіти, а я така невдячна і його не ціную – і розгорталася ціла драма», – наводить приклад вона.

Письменниця пояснює, що Назар постійно порушував її особистий простір. Якщо вона йшла на корпоратив чи зустріч з друзями без нього – він телефонував через кожні 20 хвилин. Він хвалив її вишивку, та коли вона сідала вишивати – постійно відволікав її, просячи то повечеряти з ним, то подивитися разом фільм, то ще щось – ігноруючи її прохання не чіпати її певний час. Коли Вікторія розповіла йому, що йде в салон зробити татуювання, він телефонував у салон й прискіпливо допитувався, чи можна робити татуювання при цукровому діабеті, чи мають клієнти попереджати про захворювання.

«Він розрахував так, щоб зателефонувати саме у той час, коли я там була. Я чула цю розмову, і хоч майстри не знали, що то мій партнер телефонує, проте в мене було відчуття, наче я постійно під його наглядом і він мене всюди дістане», – ділиться дівчина.

Вікторія пригадує, що найважчим для неї було те, що вона ніколи не могла передбачити, яка дія викличе образу і скандал, а яка сприйматиметься як норма. Наприклад, він міг попросити нагріти йому їжі у мисці, бо так зручніше, а вже через тиждень влаштувати сварку через те, що «ти мені їжу насипала в миску, як тварині якійсь». Або коли вона фліртувала з ним і натякала на близькість: якщо він був у настрої, то все було чудово, але якщо настрою не було, то він не просто відмовляв, а починав звинувачувати Вікторію, що їй начебто «один секс потрібен» і тому вона начебто «постійно про інших чоловіків думає».

Надумані ревнощі – до колишніх, до знайомих, колег і навіть незнайомців – були також однією з маніпулятивних тем, за допомогою якої Назар нав’язував партнерці провину не лише за те, чого вона не робила, а навіть за дії інших людей.

«Якщо при ньому до мене звернеться незнайомий хлопець – запитати дорогу чи час – це означало годинні допити "а чому він до тебе заговорив" і підозри, що це все не просто так. Я була постійно в чомусь винна, навіть в діях інших людей. Наприклад, він міг образитися на мене за те, що якийсь прохожий глянув на мене занадто відвертим поглядом», – пояснила Вікторія.

Svarka ginka

Водночас Вікторії було важко зрозуміти, коли він щирий, а коли бреше. Наприклад, при зустрічі з її подругою Назар міг вголос захоплюватися її талантом, проте як тільки вони залишалися на одинці – розповідав Вікторії, яка насправді та подруга дурна і жахлива. Він міг брехати у зовсім незначних деталях або вигадувати ситуації.

«При цьому у більшості брехні не було навіть сенсу. Він був чудовим актором: тут він компанійський хлопець, а потім виявилося, що все це награно і він поливає брудом тих, кого тільки-но називав друзями. Я й досі не знаю щодо деяких його історій, чи вони реальні», – зізнається Вікторія.

Іноді Назар просто не давав їй спати ночами: відмовлявся вимикати телевізор, розмовляв по пів ночі, коли вона просила залишити її у спокої і дати заснути. Якось Вікторії довелося викликати поліцію, щоб вони виставили його. Та правоохоронці пояснили, що якщо немає фізичного насильства, то вони можуть хіба що відвезти його до відділку і відпустити. Тож Назар повертався під двері квартири, грюкав чи лягав під ними.

«Мені було так соромно перед сусідами, що я його впускала, аби він припинив цю драму. А потім знову телефонувала в поліцію, де в мене резонно питали, нащо ж я йому двері відчинила», – пригадує Вікторія.

Тож стосунки емоційно гойдали Вікторію постійно: від розставань до примирень, від щастя, коли у Назара був гарний настрій і він був «ідеальним хлопцем», до скандалів без причин. «Я постійно була в напрузі, намагаючись вгадати, який в нього настрій: за порухом брови зрозуміти, чи він вже щось собі надумав і образився, чи все добре», – каже вона.
Проте у Вікторії не було досвіду спільного проживання та довготривалих стосунків, тому вона вважала, що це норма – просто у людини складний характер, та й всі навколо ж сваряться і миряться час від часу.

Вже після смерті Назара вона почала нові стосунки, вийшла заміж і зрозуміла, що багато чого з пережитого було не нормою, а психологічним насильством, відголоски якого доводиться долати і досі.
«Я ще довго не могла звикнути,що мій чоловік не підозрює у зраді через те, що якийсь незнайомець запитав, котра година. Що якщо він не в настрої, то це не моя провина, а він втомився на роботі, про що чесно мені каже», – ділиться Вікторія.

Свій травматичний досвід Вікторія пропрацьовує разом з психотерапевткою, а деякі моменти з власного життя увійшли у її роман «Солодко, токсично, туманно», в якому героїня переживає емоційне та психологічне насильство зі сторони партнера. Вже цієї осені роман вийде в Україні у видавництві «Кондор».

«Як би там не було, але я сприймаю ці стосунки як досвід, що на контрасті дав мені зрозуміти, що таке нормальні адекватні взаємини між партнерами», – додала Вікторія Шкабой.

Ірина Требунських

Цей матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО «Ла Страда-Україна» та ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS)

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Поширюйте

Коментуйте


Реклама