У кінці року ми традиційно намагаємось підводити підсумки. Шукати хороше, планувати майбутнє Але що робити, коли йде війна: хорошого мало і невизначеність скрізь? За що дякувати цьому складному року? Свої думки щодо цього висловлює на сторінках "Гречки" психологиня Олена Чорна.
Пам’ятаєте наше ставлення до 2020-го? Страх, злість, тривога, нерозуміння. Нерви, напруження, втрата бізнесів і поява нових. Більше часу з сім’єю, а від того - суміш радості і напруження. І все це точно зробило нас іншими. Дало час оцінити, хто поряд з нами, хто складає наше ближнє коло. Чи готові ми бути з цими людьми, цією роботою, такими стосунками 24 / 7, допоки смерть чи пенсія не розлучить нас?
2020-й дав нам хороший урок, його не назвеш легким чи приємним. Але до чого рухав нас цей урок? У психологів є таке поняття – «бачити реальність». Не втікати в очікування, що «от коли я отримаю ще один диплом / коли виростуть діти / коли підніму онуків…», тоді й почну по-справжньому жити. В очікування, що маю ось-ось ще трохи потерпіти, рочків з двадцять / дам цій ситуації мільйон перший шанс / придумаю тисячу причин, чому я поки ще не можу робити те, про що мрію останні десять років… Хоча це абсолютно реально і можливо…
Словом, ми як суспільство грались у це втікання від реальності, у проживання життя так, ніби у нас попереду ще два запасних життя, а нас взяли і розвернули лицем до того, що ми наобирали. Ось, дивись: це твоє життя. У це ти хотів інвестувати свої життєві сили, це будеш з теплом всередині переповідати дітям? А якщо ні, то чого ти чекаєш?
Когось життя дуже категорично перемістило у нові умові, когось позбавило звичного, аби відкрились двері у нове. Чи скористались ми цими шансами, кожен знає про себе.
Війна – це гірше, ніж пандемія. Це тисячі смертей, катування і зґвалтування, руйнування усього, що містить красу і життя. Смерть рідних, знищення будинків, випалювання цілих територій. Хочеться тисячу разів кричати: «За що?! Навіщо?! Як таке можливо у 21-му столітті?!!»
Чого українців навчив 2022 рік?
І раз ми уже ставимо питання «навіщо цей досвід» нашій нації, то й дивитись давайте з колективного плану. Чого нас, українців навчає цей період?
1 Цінувати те, що маємо
Цей день, цю родину, світло в оселі, людину поряд
Не на словах цінувати, а по-чесному, з розумінням, що цього завтра може не бути
2 Пишатись своєю нацією
Не у сумних піснях, що там, у далекому минулому, ми були героями. Ось вони герої: воїни, волонтери, зв’язківці, комбайнери на мінному полі, мами в евакуації
3 Пізнати, що ні разу ми не слабкі
Ми сильні, мужні, незламні. Як нація і як особистості.
Скільки історій я почула від жінок, які взимку без особливого досвіду водіння вивозили цілі сім’ї замерзлимим слизькими дорогами. Їхали ночами, йшли пішки з дітьми і сумками, вирішували усі ситуації, що супроводжували їх дорогою. Вони не знали раніше в собі цієї сили, думали, що слабкі і залежні. Тепер, кажуть, нам, жінкам, все під силу, і ми стали себе більше поважати.
А наші чоловіки і жінки, які влаштували черги в військкомати. Які в прямому сенсі захищають і дають безпеку.
Важкою ціною нам це далося, важкою…
4 Повернутись обличчям до своєї культури
Скільки пісень, книг, постів, фільмів українською і про українське ми побачили! Щось народилось зараз, а багато було й раніше, і ми нарешті повернулись до нього очима й серцями. Нарешті можна прибрати ось цю дратуючу маркетингову стратегію: хочеш, щоб тебе знали, говори російською.
5 Вийти з архетипу Жертви
Україна завжди була ласим шматочком для навколишніх країн. Скільки її відстоювали князі Київської Русі, мужні козаки, воїни УНР і ЗУНР, учасники ОУН-УПА, герої обох майданів і так званої АТО! Відстоювали насмерть, рішуче і незворотнє, але кожного разу знаходився хтось сильніший, хто рубав ці паростки, цей цвіт української нації.
2022-й рік дав нам нових нас. Україна, що гне впала за 72 години. І за 72 дні не впала. Десятий місяць воюють наші герої, звільняючи область за областю. Показуючи чиїх синів вони діти і змушуючи весь світ стоячи аплодувати тому, як в 32 рази менша Україна поборола свого одвічного агресора.
Ми пишаємося ними, пишаємося собою, бо і на місцях кипить робота на перемогу. Ми більше не жертви. Ми ті, хто творить своє майбутнє
6 Пишемо нову історію світу
Друзі, лише задумайтесь, Україна стала прикладом для світу. Гравцем, який задає нові, чесні правила «гри», визначає політичну і ціннісну повістку світу. Країною, чиє слово має значення. Партнером, з яким хочуть будувати бізнес. Землею, до якої хочеться бути причетним.
Ми пишемо нову історію світу. Історія не з легких. Але ми гідно несемо цю відповідальність. Любі українці і україночки, дякую вам за вас!
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
