Ексклюзив

10 вулиць Кропивницького названих на честь людей відомих в Україні та світі (ПОДКАСТ)

. 4410

 У шостому випуску подкасту «Перейменовано у Кропивницькому» ведучий Кирило Поліщук і Дарина Третяк, завідувачка науковою редакцією Регіонального центру наукових досліджень з історії України, говорять про відомих на всю Україну та світ персон, на честь яких перейменували вулиці у Кропивницькому.

 

pod copy

У подкасті нижче ви дізнаєтесь більше про:

  • Ґарета Джонса
  • Василя Вишиваного
  • Івана Пулюя
  • Петра Григоренка
  • Мозеса Гомберга
  • Юрка Тютюнника
  • Левка Лук’яненка
  • Вінстона Черчилля
  • Євгена Коновальця
  • Івана Огієнка

 

Також слухайте нас на подкаст-платформах:

Також слухайте про те, чому взагалі перейменування вулиць зараз на часі, про жінок, на честь яких у місті назвали вулиці і про героїв-захисників, імена яких носять наші вулиці.

 Подкаст створено завдяки підтримці Чеської громадської організації NESEHNUTI.

Любите більше текст? Тоді читайте розшифровку нижче.

 

Вулиці Кропивницького перейменовані на честь видатних особистостей Украхни та світу

Провулок Ґарета Джонса

(раніше провулок Достоєвського)

Ґарет Джонс – валлійський журналіст. Він був першим, хто під власним ім’ям у західній пресі розповів світові правду про Голодомор 1932-33 років в Україні. Його матеріали виходили у багатьох виданнях, зокрема у «Manchester Guardian», «New York Times», «New York Post», «Daily Express». Джонс отримав блискучу освіту, вільно володів багатьма мовами, зокрема французькою, німецькою та російською, а у 1930 році був радником з питань міжнародної політики прем’єр-міністра Британії Девіда Ллойд Джорджа. Мати Ґарета, Енні Гвен Джонс, у молодості працювала в Україні гувернанткою одного з синів Джона Юза, засновника селища Юзівка, яке згодом стало містом Донецьком.

На початку 1933-го Ґарет Джонс побував в Україні, порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам. У березні він придбав квиток до одного з великих міст, але вийшов із потяга та подорожував Харківщиною пішки залізничними коліями, занотовуючи до щоденника побачене по дорозі, а також розповіді селян, які рятувалися від голоду. Згодом Джонса затримали та депортували із СРСР.

У березні 1933 року Ґарет Джонс скликав в Берліні пресконференцію, на якій вперше публічно заявив правду про злочин убивства голодом мільйонів людей в Україні. Розголос, якого набули виступи та публікації Джонса, змусив радянське керівництво розпочати проти нього цілу інформаційну війну на сторінках західної преси.

12 серпня 1935 року Ґарет Джонс був убитий під час подорожі до Маньчжурії. В організації його поїздки брали участь троє осіб причетних до радянських спецслужб, тому вбивство журналіста пов’язують саме із помстою радянського керівництва за правду про влаштований радянським режимом Голодомор в Україні, розповідаючи усьому світу про який Ґарет Джонс проявив чесність та мужність.

Вулиця Василя Вишиваного

(раніше вулиця Вологодська)

Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен, також відомий як Василь Вишиваний – нащадок королівської династії Габсбургів, політик та дипломат, австрійський ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР. Його батьком був ерцгерцог Карл Стефан, а сам Вільгельм – троюрідний племінник тогочасного імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа І. Вільгельм став поборником українських інтересів, разом із українськими вояками розділив тягар боротьби за Україну. Розмовляв українською, до кінця життя вважав себе українцем, а під одностроєм носив вишиванку, за що отримав прізвисько Василь Вишиваний.

З 12 років жив у місті Живець у Західній Галичині. Закінчивши військову академію, Василь Вишиваний відправився на фронт Першої світової війни, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Після поразки Української революції мешкав у Відні, де 1947 року його заарештували радянські спецслужби. Василя Вишиваного перевели до Лук’янівської в’язниці Києва та звинуватили у зв’язках з ОУН та шпигунській діяльності із західними державами. Вишиваного допитували російською, але він принципово відповідав українською. Василь Вишиваний отримав вирок 25 років таборів, але у 1948 році помер у в’язничній лікарні.

Василь Вишиваний також писав поезію українською. Свою поетичну збірку «Минають дні...», яка складається із 23 віршів, він присвятив українським воїнам: «Борцям, що впали за волю України».

Вулиця Івана Пулюя

(раніше вулиця Курчатова)

«Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Це слова Іван Пулюя – українського фізика та електротехніка, винахідника, публіциста, громадського діяча. Пулюй працював у передових та найбільш актуальних на той час напрямках фізики, зокрема у дослідженні природи і властивостей катодних та Х-променів. Під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів. Пулюй зробив і опублікував кілька якісних фотографій, зроблених за допомогою Х-променів, та став фактично, першим, хто почав використовувати ці промені в медичній діагностиці. Щоправда, це відкриття приписують не Івану Пулюю, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим опублікував повідомлення «Про новий тип променів», які згодом почали називати рентгенівськими. Однак, за чотирнадцять років перед тим уже існувала «лампа Пулюя», яка випромінювала такі промені. Рентген цілком міг скористатися цим винаходом, а також теоретичними напрацюваннями Пулюя. Невідомо, хто із науковців став першим, але і Рентген, і Пулюй майже одночасно відкрили існування Х-випромінювання.

Наприкінці ХІХ століття Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проєктування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проєктів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня. Мешканці Праги й дотепер використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція.
Івана Пулюя високо цінували як науковця, він був членом різних наукових товариств, отримував престижні нагороди, а у 1916 році йому пропонували стати міністром Австрії, проте він від посади відмовився. Також вчений активно займався громадською діяльністю: підтримував ідею відкриття українського університету у Львові, був членом Наукового товариства Шевченка, організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині та публікував статті в підтримку української мови. Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй брав участь у першому повному перекладі Біблії на українську мову, опубліковану 1903 року.

Живучи та працюючи в Празі, Іван Пулюй виховував своїх дітей українцями. У Празі не було українських шкіл, тому Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови. Його старший син Олександр Пулюй у сімнадцятирічному віці пішов добровольцем у лави Січових стрільців, а згодом, до 1920 року, воював у складі Української Галицької армії.

Вулиця Петра Григоренка

(раніше вулиця Виставочна)

Петро Григоренко – радянський генерал-майор, українець, правозахисник та дисидент, член-засновник Української гельсінської спілки. Ставав на захист кримських татар та інших депортованих народів. Виступаючи на мітингу в Сімферополі до 100-ліття від дня народження Григоренка, один із провідників кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілев, на захист якого ставав Григоренко, сказав: «Завдяки Петру Григоренку радянській владі не вдалося створити міжнаціональну напругу між кримськими татарами та українцями. Хоча кримських татар, які поверталися, викидала з Криму і зносила бульдозерами будинки саме влада України, кримські татари чітко бачили межу між чиновниками, що вислужувалися перед Кремлем, і справжніми представниками цього народу».

У 1964 році за правозахисну діяльність Григоренко був розжалуваний у рядові та позбавлений усіх державних відзнак. Кілька разів був заарештований та перебував у радянських тюрмах, таборах та психіатричних спецлікарнях. З 1977 року проживав у США, де був членом української общини. Григоренко Виступав у різних країнах Європи, закликаючи до підтримки радянських дисидентів. Разом з учасницею руху шістдесятників, правозахисницею Надією Світличною видавав українською і англійською мовами «Вісник репресій в Україні». Помер у Нью-Йорку, похований на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі.

Вулиця Мозеса Гомберга

Мозес Гомберг – видатний американський хімік-органік, який народився 1866 року у Кропивницькому та навчався у місцевій чоловічій гімназії. Вищу освіту здобував в Університеті штату Мічиган, отримав ступінь доктора філософії, був професором хімії. Мозес Гомберг відкрив перший стійкий радикал, і тому відомий як засновник радикальної хімії.

Його цінували як науковця, він був членом Національної академії наук США, членом Товариства хіміків Нідерландів, президентом Американського хімічного товариства та почесним доктором багатьох університетів. У 1925 році отримав медаль Вілларда Ґіббза – наукову нагороду, яка щорічно присуджується вченим для публічного визнання видатних хіміків, які впродовж років старань і відданості принесли світові розробки, що дозволять кожному жити більш комфортно і краще розуміти цей світ. Після своєї смерті в 1947 році Мозес Гомберг заповів свій маєток хімічному факультету Мічиганського університету для студентських стипендій.

Вулиця Юрка Тютюнника

(раніше вулиця Карбишева)

Юрій Тютюнник – військовий та політичний діяч, один із лідерів національно-визвольних змагань за незалежність України 1917-1921 років. Народився 20 квітня 1891 року в с. Будище Звенигородського району на Черкащині. Можна зустріти інформацію про те, що Юрій по материнській лінії був онуком сестри Тараса Шевченка Ярини, однак документально ця інформація залишається непідтвердженою.

Юрій Тютюнник пройшов усю Першу світову війну спершу в чині унтерофіцера, а згодом – офіцера. Брав активну участь в Українській революції. 1917 року заснував Український військовий клуб, який згодом перетворився на 1-й Сімферопольський український полк. Під час другого Всеукраїнського військового з’їзду обраний членом Центральної Ради. На початку 1918-го почав формувати загони Вільного козацтва на Київщині. На чолі Звенигородського коша розбив кілька більшовицьких підрозділів, у тому числі – групу Михайла Муравйова.

У лютому 1919 року Юрій став генерал-хорунжим Армії УНР. 1921 року Тютюнник здійснив знаменитий Другий Зимовий похід, який мав на меті спонукати населення до повстання проти більшовицького режиму.
Юрій Тютюнник разом із Олександром Довженком та Майком Йогансеном був співавтором сценарію фільму «Звенигора». Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з письменником Юрієм Яновським, який під впливом спогадів Юрія написав роман «Чотири шаблі». Юрій Тютюнник зіграв самого себе в художньо-документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру»).

Вулиця Левка Лук’яненка

(раніше вулиця Костромська)

Левко Лук’яненко – дисидент, один зі співзасновників Української гельсінської групи, депутат Верховної Ради України чотирьох скликань, автор «Акту проголошення незалежності України», Герой України. Народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка Чернігівської області. Наприкінці Другої світової війни був мобілізований. Закінчив юридичний факультет Московського університету. На Львівщині, куди Левка направили «на партійну роботу», він створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР. У січні 1961 р. Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». Вирок замінили на 15 років ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму.

Після звільнення він стає одним із засновників Української Гельсінської групи. В березні 1990 р. стає народним депутатом Верховної Ради, а 24 серпня 1991 р. – одним зі співавторів «Акту проголошення незалежності України». Тоді ж балотується в Президенти України. На виборах посідає третє місце. З 1992 р. Лук’яненко був Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. Пізніше повернувся в українську політику. В останні дні, попри поважний вік, Левко Лук’яненко брав активну участь у житті держави. Від початку російсько-української війни він регулярно їздив на передову до захисників. Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяці до свого 90-річчя. Похований на Байковому кладовищі.

Вулиця Вінстона Черчилля

(раніше вулиця Хабаровська)

Вінстон Черчилль – двічі прем’єр-міністр Великої Британії, що привів країну до перемоги у Другій світовій війні, міністр у різних урядах, письменник і публіцист, удостоєний Нобелівської премії з літератури, автор близько 550 картин. За даними опитування, проведеного 2002 р. компанією «Бі-бі-сі», Черчилль визнаний найвеличнішим британцем в історії.
Вінстон Леонард Спенсер Черчилль народився 30 листопада 1874 року в родовому маєтку герцогів Мальборо. З дитинства майбутній прем’єр-міністр не любив вчитися, а справжню цікавість у нього викликала тільки військова справа. Тому престижне військове училище він закінчив у званні молодшого лейтенанта. Черчилля призначили військовим кореспондентом на Кубу, потім в Індію та Єгипет. Окрім висвітлення подій, Вінстон особисто брав участь у боях і сумлінно ставився до своїх офіцерських обов’язків. Пропрацювавши кореспондентом деякий час, Вінстон вирішив відійти від справ і зайнятися політикою. До того моменту він уже був відомим журналістом, тому розраховував на підтримку суспільства.
Перша спроба увійти в парламент у складі консервативної партії виявилася невдалою. Тому Черчилль повернувся в журналістику, вирушивши до Південної Африки, де саме розпочалася англо-бурська війна. Там він потрапив у полон, але зумів звідти втекти. Здобутий життєвий досвід допоміг майбутньому прем’єр-міністрові перемогти на парламентських виборах і вступити до Палати громад. У британському парламенті Черчилль провів 64 роки.

Уже в середині своєї політичної кар’єри Вінстон Черчилль став прем’єр-міністром Великобританії. Після закінчення Другої світової війни весь світ розколовся на два табори, а Черчилль закликав об’єднатися Захід заради боротьби з комунізмом на Сході. Однак у повоєнній Великобританії почалися серйозні економічні проблеми: виріс зовнішній борг і погіршилися відносини з колоніями. Це призвело до поразки Вінстона Черчилля на парламентських виборах. Він подав у відставку. У той же час політик очолив урядову опозицію, але практично не з’являвся у Палаті громад, присвятивши себе літературній діяльності. У 74 роки Черчилль знову став прем’єр-міністром Великобританії і наступні 4 роки керував країною.

Вулиця Євгена Коновальця

Євген Коновалець – один з найяскравіших діячів Української революції 1917-1921 років: полковник Армії УНР, командант Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів, перший голова Організації українських націоналістів. Народився 14 червня 1891 року в селі Зашків на Львівщині у родині, чиї предки були священниками. Навчався у Львівській академічній гімназії та на правничому факультеті Львівського університету. На початку Першої світової війни Євгена Коновальця мобілізували до австрійської армії. Він потрапив у російський полон, звідки втік. 1917 року під керівництвом Коновальця сформовано курінь Січових стрільців, який розвинувся до кількох підрозділів. 1920 року Євген Коновалець створив Українську військову організацію. Проживав у Празі, Відні, Берліні, Женеві, Римі. 28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся Перший Конгрес Українських націоналістів, де засновано Організацію українських націоналістів (ОУН), головою якої обрали Євгена Коновальця. 23 травня 1938 року в Роттердамі полковник Євген Коновалець був убитий за наказом Йосипа Сталіна під час спецоперації, яка була проведена НКВС СРСР.

Вулиця Івана Огієнка

(раніше вулиця Шканди)

Іван Огієнко – церковний та політичний діяч, історик церкви, міністр освіти та ісповідань УНР, митрополит Української автокефальної церкви. Народився 15 січня 1882 року в містечку Брусилові на Житомирщині. Навчався в університеті Св. Володимира (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Під час навчання молодий Огієнко захоплювався стародруком, вивчав книгознавство, текстологію та архівознавство. 1905 р. вперше долучився до національно-визвольного руху, працював в Українському науковому товаристві у Києві. Викладав лекції тільки українською мовою. Крім викладання, створював підручники з української мови для школярів, держслужбовців, військових.

У січні 1919 року Огієнка призначили міністром народної освіти УНР. За час його керування, в міністерстві ухвалили ряд законів про українізацію шкіл, відкриття гімназій та обов’язкове загальне навчання населення. 22 січня діяч організував акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки. У зв’язку із захопленням Кам’янця-Подільського більшовиками, емігрував до Польщі, а потім до Канади. В Польщі Огієнко створив видавництво «Української Автокефальної Церкви». Після смерті дружини в 1940 році постригся в монахи та взяв собі ім’я – Іларіон. В березні 1944 року Іларіон очолив Українську Автокефальну Православну Церкву.

Після війни митрополит емігрував до Канади. Там він закінчив перекладати 14 000 сторінок Біблії із примітками, яка вийшла у Лондоні 1962 року. За своє життя церковний діяч створив понад 1000 праць. Іван Огієнко прожив 90 років, помер у Канаді.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама