Ексклюзив

«Не важливо з якої ти області – ми всі одна сім’я» – переселенець із Снігурівки (ВІДЕО)

. 3465

Олександр Грецький, житель Снігурівки Миколаївської області вже дев’ять місяців живе у Кропивницькому, виховує сина та волонтерить у Гуманітарному центрі.

Ol1

День 24 лютого 2022 року кардинально змінив життя чоловіка та його родини, змінив його світогляд. Якщо раніше Олександр не надто слідкував за суспільними процесами в країні та навіть війна, що триває з 2014 року, його не особливо хвилювала – зараз все інакше.
– Коли в 14-му році окупували Крим і почалась вся ця заворушка: Донецьк, Луганськ, ми цього не розуміли, у нас вдома цього не було. Тоді були студентські роки, я був за кордоном у Німеччині. Більше займався навчанням і практикою, роботою. Мені було 20 років, не до того якось було, – пригадує чоловік. – Коли все перевернулось з ніг на голову: побачив, що мородерять, грабують, все кінчають, я зрозумів, що треба тікати, бо тут хорошого нас вже нічого не чекає. Те що вони кричали: «Та Росія, та ми»!.. Та ну, орда бомжів, яка прийшла грабувати. І все.

25 березня 2022 року родина Олександра була змушена залишити батьківський дім у селі Новокондакове Снігурівського району Миколаївської області та шукати порятунку на Кіровоградщині.
– Ми спали, 6 година ранку. Мені звонить друг: "Саня, почалась війна". Ну я зі сну відразу нічого не зрозумів. А коли він вже закричав: «Саня, війна!» Я вибіг на подвір’я і побачив. У мене як дивитись з хати навскоси Чорнобаївка і Херсон. Я побачив, що там дим чорний, почув вибухи. Тоді вже конкретно ми зрозуміли, що почалась війна, – розповідає Грецький.

Кілька обшуків у домі, розгортання військ ворога фактично в кінці городу родини, та спроби допомогти врятувати майно людей від мародерів та інформувати ЗСУ про переміщення ворога – так минув перший місяць в окупації.
– Зібрались у клубі, склали списки. Ми починали наші чергування з 21.00 і до 6 ранку. У нас ні зброї не було, ні чого. Ходили чергували. Коли 10 березня зникло світло, ми вже не могли нічого передати: зв’язку також не було, – говорить Олександр.

Ol3те, що лишили після себе окупанти

Місяць в окупації, перевірки вдома та на блокпостах – все це привело до непоправного, родина втратила дитину, яка мала народитись за кілька місяців.
– 25 березня, коли до нас зайшли вдруге – це вже були неадекватні люди. Шниряли усюди. Це був обід. Дитина вже лягла спати і Таня, дружина, коло неї. Жінку перелякали з дитиною, всі шафи вивернули, почали ногами вже двері відкривати. Чуємо, на сусідній вулиці, що вище, кричать люди. Чуємо – техніка зайшла. А у нас там склади, зерновий тік. Ворота повідкривали, заганяють техніку. Людям, які жили поруч, сказали: «У вас є півгодини, ми заїжджаємо і будемо тут жити». Сто метрів і вони коло нас.
Чоловік пішов з батьком поцікавитись у нових сусідів, що відбувається і до чого їм готуватись. Коли підійшли ближче, побачити там «штук 30» бурятів.

– Питаю, хлопці, ви на довго? «Ми нічку, дві переночуємо, а там видно буде».

Того ж дня, родина Олександра вирішила виїхати до рідні у Кропивницький.

Ol2Наслідки перебування військ РФ на агрофірмі, на які працює Олександр

Тетяна, дружина Олександра, іноді готова здатись, мовляв вже буде як є, аби швидше припинити війну. Проте Олександр завжди знаходить слова, пояснює, що жити з окупантом в одному домі неможливо.

– Ти уявляєш, живемо ми в квартирі. Приходить до нас сусід і каже: «Ванна моя, і не хвилює». За два роки він приходить: "Моя кухня і моя спальня". Ну і що ти йому зробиш? – каже Олександр. – А найголовніше, хто вони взагалі такі, щоб приходити в наш дім, на нашу територію і диктувати права? Коли вони прийшли до нас з перевіркою і на мікрохвильову кажуть: «А що це таке?» Ого, думаю, хлопці. Та ви взагалі ще з динозаврами там десь живете? Ви б ліпше підіймали свою країну, а не до нас лізли завойовувати і якогось діда там амбіції підтримувати. Хто вам дозволяв убивати, ґвалтувати?

Попереду на родину Олександра чекало чимало випробувань. Агрофірму, на якій він працював, розграбували, дорога на вільну Україну була непростою, однак на новому місці сім’я знайшла себе та продовжує працювати разом з мільйонами українців на нашу спільну перемогу.
– Ми віримо, що вся Херсонська область і вся Україна будуть звільнені. Я знаю, як це важко і які це нерви треба мати, але гадаю, що ми дочекаємось. Я думаю, що все буде Україна! Треба вірити в наших хлопців – у наші ЗСУ, їм зараз найважче – говорить Олександр. Я лише зараз зрозумів: немає різниці чи ти в Херсонській області, чи Миколаївській, Донецькій чи Луганській, у Криму. До 14 року ми жили як люди, до 24 лютого конкретно ми жили як люди. Але не важливо з якої ти області, ми всі одна сім’я. Наша Україна – це одна сім’я.

Як родина Олександра Грецького провела місяць в окупації, вибиралась на підконтрольну Україні територію, як 8 місяців жили в окупації його батьки і чи повернеться родина додому – всі подробиці дивіться на відео.

Фото надані Олександром Грецьким

Поширюйте

Коментуйте


Реклама